Перша медична допомога потерпілим з гострими психічними порушеннями.

При катастрофах і стихійних лихах дуже часто відзначаються найрізноманітніші психічні порушення, від повної загальмованості – ступору, до психогенного (реактивного) порушення – істеричного припадку.

Незважаючи на нерухомість, для ступору характерна виразність міміки, що відбиває емоційну насиченість переживань потерпілого. Вираження особи частіше страждальницьке, на очах сльози. На питання потерпілий не відповідає, але як би намагається зробити це за допомогою міміки. Психогенний ступор може перемінятися психогенним порушенням. Психогенне порушення може бути від монотонного порушення з нечленороздільними звуками до хаотичного безглуздого порушення з панічною втечею, нанесенням самоушкоджень, самогубства. При масових катастрофах психогенне порушення може охоплювати більші групи людей з виникненням паніки. Перша медична допомога потерпілим із психічними порушеннями полягає в забезпеченні безпеки самого потерпілого й навколишніх його людей. Рятувальник у першу чергу повинен спробувати ліквідувати обстановку розгубленості й паніки. Потерпілий повинен бути ізольований. Убираються доступні йому ріжучі предмети й інші речі, які можуть бути використані як знаряддя нападу або самогубства.

Для надання допомоги не слід залучати велику кількість рятувальників, тому що це приводить до суєти. Звичайно досить 2-4 чоловік. Важливо забезпечити безперервне спостереження за такими потерпілими, що виключає можливість втечі, напади або самогубства. При цьому необхідно в міру можливості не демонструвати потерпілим, що вони небезпечні, що їх посилено охороняють і т.п. , тому що це зміцнює його хворобливий стан. Рятувальники в жодному разі не повинні проявляти страх перед постраждалої, відношення до нього повинне бути турботливим, спокійним і в той же час твердим і рішучим.

Необхідно спокійно підійти до постраждалого, краще збоку, посадити його й щоб уникнути несподіваного удару покласти свої руки на його кисті.

Потім потрібно м'яко й участливо його заспокоїти, пояснити, що йому вже ніщо не загрожує. При різкому порушенні такі спроби заспокоїти хворого можуть не дати результатів. У таких випадках кілька людей повинні швидко підійти до потерпілого з різних сторін, краще з боків і позаду, і схрестивши йому руки на груди різко підхоплюють його обидві ноги в підколінних областях.

Утримуючи постраждалого таким чином, його переносять на носилки або до ліжка й фіксують за допомогою лямок або ременів. У супроводі медичного працівника такі потерпілі доставляються в лікувальні установи.

Основи епідеміології.

Інфекційні хвороби виникають у результаті проникнення в організм людини деяких хвороботворних мікробів і вірусів, багато хто з яких усюди оточують нас і перебувають у повітрі, ґрунті, воді, у порожнині рота, носа, ковтки, у дихальних шляхах, на шкірі. Більшість інфекційних хвороб супроводжуються підйомом температури, нерідко головним болем, ознобом, розбитістю. Найбільш важливою ознакою інфекційних хвороб є їхня здатність передаватися від хворого здоровим людям.

Масове поширення інфекційних захворювань на великій території називається епідемією.

Інфекційне захворювання ніколи не починається відразу ж після зараження. Певний строк, різний для різних хвороб, необхідний для пристосування мікробів до нових умов існування й для їхнього розмноження. Цей строк називається інкубаційним (схованим) періодом.

Особливістю інфекційних хвороб є також придбання несприйнятливості до повторного захворювання після перенесеної хвороби.

Для виникнення й поширення інфекційних хвороб -епідемічного процесу - необхідна наявність певних умов або трьох ланок епідемічного ланцюга: джерела інфекції, шляхів передачі, сприйнятливих до хвороби людей.

Джерелами заразних хвороб є хворі люди й тварини. Шляхи передачі різноманітні: при інфекційних хворобах, що супроводжуються поразкою мигдалин, дихальних шляхів і легенів, збудники втримуються в слині, слизу з носа, мокротинню й, виділяючись із дрібними крапельками при подиху, кашлі, чханні й навіть розмові, заражають навколишнє хворе повітря. Зараження при цих захворюваннях відбувається через повітря й називається повітряно^-краплинним. При захворюваннях, що протікають із поразкою травного тракту, виділення мікробів відбувається з випорожненнями й сечею. Шлях передачі цих захворювань - харчовий і водний. Нерідко мікроби переносяться на продукти й готову їжу мухами або брудними руками.

Такі захворювання, як чуму, сыпной тиф, лейшманіоз, малярія, кліщовий енцефаліт і ін. можуть передаватися здоровим людям за допомогою кровососущих паразитів - бліх, вошей, комарів, москітів, кліщів.

Є хвороби, які передаються при прямому контакті із хворими людьми. Так передаються венеричні хвороби.

Третьою ланкою епідемічного процесу є людина, сприйнятливий до інфекційних хвороб. Ступінь сприйнятливості залежить від наявності й напруженості в людей природного або штучного імунітету.

Холера. Ставиться до особливо небезпечних інфекційних захворювань. Збудник - холерний вібріон. Джерелом хвороби є хвора людина або вибрионоситель. Інфекція передається через воду, їжу й предмети, забруднені виділеннями хворого. Інкубаційний період захворювання частіше 2-3 дня. Захворювання починається раптово, супроводжується блювотою й поносом. Швидко наступає зневоднювання організму хворого, судороги, шкіра синюшний, в'яла, голос пропадає, температура тіла знижується до 35-34 С, пульс пропадає, виникає задишка. При несвоєчасному лікуванні хворої може загинути.

Віспа натуральна. Особливо небезпечне захворювання, викликуване фільтрівним вірусом. Джерело інфекції - хвора людина. Зараження відбувається повітряно^-краплинним шляхом, інкубаційний період 10-15 днів. Захворювання починається раптово: швидко піднімається температура до 40 С, виникає озноб, головний біль, болі в хрестці, іноді блювота. З 3-4 дня хвороби з'являється віспяна висипка на особі, голові, а потім на всьому тілі. Сип перетворюється в безліч гнойничков, що залишають після себе фляки.

Чуму. Особливо небезпечне інфекційне захворювання, викликуване чумною паличкою. Джерелом зараження є пацюки, ховрашки, тарбагани, верблюди, а переносниками збудника – блохи. Інкубаційний період – 2-3 дня. Захворювання зустрічається у вигляді бубонної, легеневої й кишкової форми. Передача інфекції через заражених бліх: при укусі збудник попадає в кров людини. Захворювання починається раптово: з'являється озноб, сильний головний біль, запаморочення, висока температура, при бубонній формі біль у паху або під пахвами; при легеневій формі хворих турбує сильна задишка, що ріжуть болі в груди, кашель із виділенням кров'янистого мокротиння; нитковидний пульс. Легенева форма найнебезпечніша для життя хворого й для навколишніх. При вживанні м'яса хворих тварин виникає кишкова форма чуми. Хворий і особи, соприкасавшиеся з ним, підлягають негайній строгій ізоляції. У вогнищі встановлюють карантин. Широко проводять дезінфекцію, дезінсекцію й дератизацію. Важливе значення мають щеплення.

ЗАХОДУ ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

Заходи повинні плануватися й проводитися по трьох напрямках:

1. вплив на джерело інфекції - знешкодження його;

2. розрив шляхів передачі інфекції;

3. підвищення несприйнятливості людей до інфекційних захворювань.

Найважливіше значення мають своєчасне виявлення інфекційних хворих, рання їхня ізоляція й госпіталізація. Для розриву шляхів передачі інфекції рятувальники повинні контролювати дотримання правил особистої й суспільної гігієни.

Дезінфекцію проводять із метою знищення в зовнішнім середовищі збудників інфекційних захворювань.

Дезінсекція – знищення комах.

Дератизація – знищення гризунів.

Дезінфекція: профілактична, поточна й заключна.

Профілактична дезінфекція застосовується для попередження виникнення або поширення інфекційних захворювань через місця суспільного користування (їдальні, лазні, пральні, перукарні, вокзали й ін. ) шляхом їхнього систематичного знезаражування.

Поточна дезінфекція здійснюється в лікувальних установах і вдома для знезаражування виділень інфекційних хворих, а також заражених ними навколишніх предметів.

Заключна дезінфекція проводиться після госпіталізації, видужання або смерті інфекційного хворого.

Методи дезінфекції діляться на фізичні, механічні й хімічні. З фізичних методів знезаражування найбільше застосування мають вогонь, гаряче повітря, що кипить вода, водяна насичена пара, ультрафіолетові промені.

Хімічні дезінфікуючі речовини застосовуються у вигляді розчинів і суспензій, а також у пароподібному й газоподібному стані. Найбільше часто використовується хлорне вапно, хлорамін, лізол.

Дезінсекція використовує механічні, фізичні, хімічні й біологічні методи. Винищування комах проводиться за допомогою різних пасток, липкого паперу, шляхом проглаживания одягу й білизни гарячою праскою, обробки гарячим повітрям і парою в дезінфекційних камерах. Найбільше широко застосовуються хімічні речовини: гексахлоран, карбофос, хлорофос у вигляді розчинів, емульсій і аерозолів, а також рослинні інсектициди (пиретроиды - циперметрин, виртан) і бактеріальні препарати (битоксибациллин, лепидоцид).

Дератизація.

Для боротьби із гризунами, джерелами заразних хвороб, застосовуються отрути, використовуються різні знаряддя й способи вилову й знищення гризунів, а також зараження гризунів хвороботворними для них і безпечними для людини й свійських тварина бактеріями.

Профілактичні заходи, пов'язані з підвищенням несприйнятливості людей до інфекційних захворювань, досягаються за допомогою так званого штучного імунітету, що створюється шляхом введення (щеплення) в організм здорових людей вакцин і анатоксинів.

Карантин – це комплекс санітарно-гігієнічних, протиепідемічних, лікувальних і хазяйновитих-господарчих-адміністративно-господарських заходів, спрямованих на попередження подальшого поширення захворювань як усередині вогнища, так і за його межами. Карантин звичайно встановлюється при виникненні таких особливо небезпечних інфекційних захворювань, як чуму, віспа, холера. При введенні карантину досягається повна ізоляція вогнища інфекційних захворювань. Для цього організується збройна охорона вогнища, припиняються в'їзд і виїзд людей, забороняється вивіз якого або майна без попередньої дезінфекції його, тимчасово припиняється робота шкіл, клубів, кінотеатрів і дрібних підприємств побутового обслуговування, на основних дорогах, що ведуть у вогнище зараження, розгортають контрольно-пропускні пункти, що забезпечують пропускний режим у зону карантину.