4.Основні показники собівартості продукції та методика їх розрахунку
Обчислення собівартості продукції є однією із важливих частин планування діяльності підприємства. Розглянемо наближені методи розрахунку собівартості продукції. Вони поділяються на дві групи [3, с.171]: методи цілісного оцінювання собівартості виробів; методи оцінювання собівартості виробів через поділ об’єкта аналізу на окремі елементи (частини), визначення собівартості цих елементів з подальшим розрахунком собівартості виробу в цілому. У цих групах використовуються такі основні наближені методи розрахунку собівартості: параметричний метод; метод структурних аналогій.
Параметричний метод передбачає визначення собівартості виробу залежно від його параметрів, які відображають його найбільш важливі технічні або експлуатаційні характеристики. Найчастіше використовують два різновиди цього методу – кореляційне моделювання та метод питомих витрат.
Метод кореляційного моделювання передбачає встановлення кореляційної залежності собівартості від технічних параметрів виробу. Це дає змогу визначити собівартість виробу на початкових стадіях проектування, коли відомі його технічні характеристики. Метод ґрунтується на одному з розділів математичної статистики – теорії кореляції. При цьому вирішуються два головних завдання: визначення форми аналітичної залежності показника Y від параметрів-аргументів X та оцінювання щільності кореляційного зв’язку. Є стандартні програми, які дають змогу вирішити ці завдання за допомогою комп’ютера [3, с.171].
Кореляційне моделювання передбачає побудову парної або багатофакторної моделі. Парна кореляція характеризує зв'язок між собівартістю виробу Св та основним параметром, який найповніше відображає його конструкційно-експлуатаційну характеристику:
Св=f(Пт)
(4.1)
де Пт – технічний показник виробу.
Множинна кореляція забезпечує більшу точність, ніж парна, проте існують певні обмеження її використання. По-перше, показники, які включаються до математичної моделі, мають бути досить незалежними один від одного, що зустрічається не дуже часто. По-друге, кількість об’єктів для дослідження повинна бути більша від кількості параметрів-аргументів (не менше ніж у 6-7 разів). Саме відсутність належної інформаційної статистичної бази стримує використання кореляційного моделювання для розрахунків собівартості продукції. Цей метод ширше використовується в таких галузях як важке машинобудування тощо [3, с.172].
Другий різновид параметричного методу – це метод питомих витрат, який передбачає визначення собівартості на одиницю основного конструктивного параметра виробу (маса, продуктивність тощо)
(4.2)
де Са – собівартість виробу-аналога,
Пт, Пн – відповідно технічний показник аналога та нового виробу.
Наближену собівартість нового виробу можна визначити також методом структурної аналогії. Сутність цього методу базується на аналізі структури собівартості аналогічних виробів з огляду на статті калькуляції або частки окремої частини у собівартості виробу в цілому.
Собівартість нового виробу в цьому випадку визначається за формулою
(4.3)
де Счн – собівартість частини нового виробу;
kба – частка аналогічної частини у собівартості виробу-аналога.
Для розрахунку вибирають частину виробу, яка має найбільшу частку в собівартості виробу. Собівартість окремої частини виробу розраховується також одним з наближених методів.У випадку структурної аналогії за статтями калькуляції собівартість нового виробу розраховують таким чином:
(4.4)
де Сін – витрати за і-ю статтею калькуляції для нового блоку;
kiа – частка і-ї статті витрат у повній собівартості виробу-аналога.
Точність розрахунку собівартості (Сн) підвищується, якщо врахувати структурні співвідношення матеріальних витрат та заробітної плати:
(4.5)
де Смн – матеріальні витрати за новим виробом;
kза, kма – відповідно частка витрат на основну заробітну плату та на матеріали у складі повної собівартості виробу-аналога;
а – норматив нарахувань на заробітну плату (додаткова заробітна плата та відрахування на соціальне страхування);
b – норматив загальновиробничих витрат;
с – норматив адміністративних витрат;
d – норматив витрат на збут.
Отже, обчислення собівартості продукції є однією із важливих частин планування діяльності підприємства. Існує дві групи методів наближеного обчислення собівартості: методи цілісного оцінювання собівартості виробів; методи оцінювання собівартості виробів через поділ об’єкта аналізу на окремі елементи. У цих групах використовуються такі основні наближені методи розрахунку собівартості: параметричний метод; метод структурних аналогій. Для визначення собівартості окремих виробів застосовується калькулювання – розрахунок собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг.
5.Резерви і фактори зниження собівартості продукції
В умовах формування цін під впливом ринку одним з головних чинників підвищення обсягу прибутку підприємства стає зниження собівартості продукції. Зниження собівартості виробу може бути досягнуто як під час розробки, так і в процесі виробництва. Таким чином, для виявлення резервів зниження собівартості необхідно визначити фактори, які обумовлюють це зниження. Під факторами зниження собівартості продукції (робіт, послуг) розуміють усю сукупність рушійних сил і причин, які визначають її рівень і динаміку.
Розрізняють такі фактори зниження собівартості продукції [10, с.352-353]:
Підвищення технічного рівня виробництва, зокрема впровадження нової прогресивної технології, підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів; розширення масштабів використання й удосконалення техніки і технології, що застосовується; краще використання сировини та матеріалів.
Поліпшення організації виробництва і праці, тобто удосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього; уповноваження наукової організації праці; поліпшення використання основних виробничих фондів; поліпшення матеріально-технічного забезпечення; скорочення транспортно-складських витрат тощо.
Зміна обсягу виробництва, що зумовлює відносне скорочення умовно-постійних витрат у результаті зростання обсягу виробництва.
Зміна структури, асортименту та поліпшення якості продукції.
Удосконалення організації праці з метою підвищення її продуктивності (раціональний розподіл праці, якісне забезпечення та обслуговування робочих місць, підвищення кваліфікації робітників, використання ефективних систем мотивації праці тощо) [3, с.176].
Поглиблення спеціалізації та кооперування виробництва та інші напрями, які забезпечують зниження собівартості продукції [3, с.176].
Ефективним методом пошуку шляхів зниження собівартості виробів є функціонально-вартісний аналіз. Функціональний підхід передбачає абстрагування від існуючого рішення, виділення функцій, які виконує виріб, та пошук альтернативних варіантів виконання функцій з меншими витратами [3, с. 176].
Під час функціонально-вартісного аналізу (ФВА) треба передусім з’ясувати: що являє собою виріб, функцію якого треба здійснити з мінімальними витратами; яку функцію він виконує; які фактичні витрати на виконання цієї функції; які максимально можливі витрати на реалізацію цієї функції; якими іншими способами можна здійснити функцію; які будуть витрати на її здійснення.
Мета ФВА – привернути увагу до тих функціональних частин виробу, у яких є диспропорції між важливістю виконуваних функції, якістю та витратами на їх здійснення для того, щоб виявити зайві витрати, причини їх виникнення та знайти резерви зниження собівартості продукції.
Отже, одним з головних чинників підвищення обсягу прибутку підприємства є зниження собівартості продукції. Як уже зазначалось, зниження собівартості виробу може бути досягнуто як під час розробки, так і в процесі виробництва. Цього можна досягти за допомогою факторів зниження собівартості продукції.
Розділ ІІ Аналіз собівартості продукції
Для ефективного управління підприємством необхідно постійно проводити аналіз його діяльності. Для аналізу і ухвалення рішень необхідна початкова інформація, таку інформацію одержують з ряду техніко-економічних показників, одним з яких є собівартість. Проведемо аналіз собівартості продукції ЗАТ «Видавництво «Київські відомості», розрахуємо собівартість одиниці продукції та питомі витрати продукції.