Концепція та ідеологія пру

Партія Ренесансу дотримується наступних принципів: інтелектуалізму (логіка, «презумпція невинності» і «бритва Оккама», концепція «золотої середини», пошук істини), лібералізму, демократії, патріотизму і поміркованого націоналізму, гуманізму.

I. Інтелектуалізм

1. Інтелект (лат. intellectus - розуміння, пізнання) - здатність, яка об'єднує всі пізнавальні здібності індивіда: відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, уява.

2. Інтелектуалізм (англ. intelkctualizm) - концепція, верховенство в якій у ролі пізнавальних процесів належить інтелекту; філософська теорія, яка стверджує, що більша частина нашого світу може бути пізнана інтелектом.

ПРУ не робить абсолютного наголосу на тому, що абсолютно все в нашому світі можна пізнати за допомогою інтелекту, оскільки почуття і емоції також грають не останню роль. У даному випадку ми звертаємо увагу на те, що інтелект (розум, логіка - як вам зручніше) може поставити крапки у багатьох спірних моментах (політичні, історичні тощо). Іншими словами, до поняття «інтелектуалізм» ми відносимо всі недеструктивні методи, які допомагають встановити істину.

3. «Презумпція невинності» (лат. praesumptio innocentiae) - один із основних принципів кримінального судочинства. Принцип «презумпції невинності» говорить: «Людина не винна, поки не доведено протилежне». Це означає, що обвинувачений не повинен доводити свою невинність, а, навпаки, звинувачення повинне надати вагомі та юридично бездоганні докази провини підсудного (обвинуваченого). При цьому будь-який обґрунтований сумнів у доказах трактується на користь обвинуваченого.

Презумпція невинності покликана захищати людей від держави. Таким чином держава не може бути виправдана на підставі цього принципу і свою невинність перед громадянами вона зобов'язана довести.

У кримінальному праві це положення, згідно з яким обвинувачений (підсудний) вважається невинним, поки його провина не доведена у встановленому законом порядку.

4. Концепція «золотої середини». Нейтральна точка зору.

Суттю будь-яких дискусії є пошук істини. Дискусію створюють прихильники двох протилежних точок зору. Найчастіше істиною в таких ситуаціях є «золота середина». Щоб зрозуміти її, треба дотримуватися нейтральної точки зору.

5. Істина - інформація, що відповідає дійсності, незалежно від наявності суб'єкта, що пізнає, і перспектив відтворення даної інформації. Істина - відображення об'єкта пізнаючим суб'єктом, відтворення його таким, яким він імовірно існує сам по собі, як би поза і незалежно від суб'єкта, що пізнає, і його свідомості. Істиною може називатися саме знання (зміст знання) або сама пізнана дійсність. У цілому, істина є універсальна абстрактна категорія, поняття, що використовується, зокрема, в релігії та філософії.

Правда - інформація, відповідна дійсності з точки зору суб'єкта, що пізнає.

Основними відмінностями правди й істини є те, що правда може бути суб'єктивною, а істина завжди об'єктивна.

6. Логіка (давн.-грец. Λογική - «наука про правильне мислення», «мистецтво міркування», λόγος - «мова», «міркування», «думка») - наука про форми, методи і закони інтелектуальної пізнавальної діяльності, що формалізуються за допомогою логічної мови. Логіка також визначається як наука про форми і закони правильного мислення. Оскільки мислення оформляється в мові у вигляді міркування, окремими випадками якого є доказ і спростування, логіка іноді визначається як наука про способи міркування, про способи доказів і спростувань і способи досягнення істини в процесі пізнання. Одне з головних завдань логіки - визначити, як прийти до висновку з передумов (правильне міркування) і отримати істинне знання про предмет роздумів, щоб глибше розібратися в нюансах досліджуваного предмета думки і його співвідношеннях з іншими аспектами даного явища. Логіка служить одним з інструментів майже будь-якої науки.

Логіка займається зв'язками висловлювань у правильних висновках, сенсом і значенням виразів мови, різними відносинами між термінами (поняттями), операціями визначення та логічного розподілу понять, ймовірносними і статистичними міркуваннями, парадоксами, логічними помилками тощо. Головна тема логічних досліджень - аналіз правильності міркування, формулювання законів і принципів, дотримання яких є необхідною умовою отримання істинних висновків у процесі пізнання.

7. «Бритва Оккама» («лезо Оккама») - методологічний принцип, що отримав назву від імені англійського ченця-францисканця, філософа-номіналіста Уїльяма Оккама¹. У спрощеному вигляді він звучить: «Не слід множити суще без необхідності» (або «Не слід залучати нові сутності без самої крайньої на те необхідності»). Те, що називають «Бритвою Оккама», не було сформульовано ним самим; він сформулював принцип, відомий ще з часів Аристотеля і який носить у логіці назву «принцип достатньої підстави». «Бритва Оккама» - це назва принципу, а не вказівка ​​на його авторство.

Альберт Ейнштейн переформулював принцип «Бритви Оккама» наступним чином: «Все слід спрощувати до тих пір, поки це можливо, але не більш того».

II. ПОМІРКОВАНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ²

1. Націоналізм (від фр. nationalism) - 1. Почуття приналежності індивіда до народу, об'єднаного спільним історичним, лінгвістичним або релігійним зв'язком, з вірою в те, що він ідентифікований з певною територією, становить національну державу або прагне до цього. 2. Ідеологія, що захищає стан нації як найбільш відповідну форму сучасного уряду, що виникає як реакція етносу на деструктивні дії зовнішнього середовища (економічні, соціальні, політичні процеси). 3. Націоналізм виник у процесі утворення націй і може вважатися історично виправданим, якщо він містить в собі загальнодемократичний зміст (лібералізм, прагнення до політичної та економічної незалежності тощо). 4. Націоналізм - ідеологія, яка трактує націю як вищу форму суспільної єдності, гармонію всіх складових її соціальних верств; за загальнонаціональні інтереси видаються устремління класу чи соціальної групи, що виступають в даних конкретно-історичних умовах носієм і провідником націоналістичної ідеології. 5. Особливий стан етнічної свідомості, ідеологічний і політичний принцип. 6. Специфічний стан свідомості етносу і соціально-психологічної орієнтації людей, а також пов'язані з ними ідеологія, теорія і соціальна практика.

Більшість досучасних держав не були політичними спільнотами, заснованими на окремих народах. Поза Європи та в Європі до XVI ст. більшість із них була, скоріше, подібно імперіям або відносно вільними консолідованими територіями. У XVII-XVIII ст. виникло явище, що супроводжує реорганізацію та консолідацію сучасних західноєвропейських національних держав. Виникаючі в Західній Європі, вони винайшли «націоналізм» як засіб забезпечення їхньої політичної послідовності та автономії в нових умовах. Одночасно націоналізм став відображати прагнення народів до самовизначення. Він підтримав існуючі національні держави і створив інші, підриваючи імперії. Пізніше він був тимчасово замінений в XIX-XX ст. «інтернаціоналізмом» і класовими інтересами (марксизм). У результаті двох світових воєн було створено набагато більше нових націй, який затвердили націоналізм як непереборну силу сучасного світу. У результаті з'явилася світова система держав, в якій сучасна національна держава є домінуючою політичною формою і націоналізм залишається потужною силою.

Націоналізм виникає як відповідна реакція етнічної спільноти на деструктивні дії зовнішнього середовища (соціально-економічні і політичні процесів, іншоетнічні впливи тощо). Якщо ці дії далекі від оптимуму, наприклад, перевищують допустиму для даного народу межу, яка на кожному етапі життя етносу змінюється і залежить від особливостей його історичної долі, чисельності етносу, специфіки його способів діяльності, ступеня спільності рис культури з його сусідами тощо, реакція етносу може бути прямо протилежною тій, що була відповіддю на аналогічні за якістю впливи до виникнення критичної ситуації.

Для індивіда в умовах кризи традиційних суспільних інститутів етнос - найбільш стійка референтна група, а націоналізм - найдоступніший психологічний вихід із станів тупика і ступору.