43.Значення народних рухів у перш. Пол. XIX ст.

На відміну від дворянської опозиції режиму, що мала організовані форми (таємні політичні організації, програмові документи, визнаних лідерів, певні форми соціальної свідомості та політичної культури), народна протидія визначалася аморфністю форм і відсутністю політичної ідеології. Протестна реакція селян на посилення соціального визиску і зв’язку з трансформацією основ економічного життя при переході від аграрного до індустріального суспільства мала стихійний, неорганізований характер.

Загалом, кількість селянських виступів мала тенденцію до зростання: у другій чверті ХІХ ст. їх стало в 2,5 рази більше ніж у першій. Протягом 1826–1847 рр. в Україні відбулося 250, а в 1848 р. лише в Правобережній Україні – 330 виступів. Впродовж 1849–1854 рр. соціальне напруження стало спадати, відбулося тільки 104 виступи і лише 40 з них набули масового характеру.

45.Повернення запорозьких козаків з-за Дунаю. Утворення Азовського козацького війська.

Азовське козацьке військо – іррегулярне формування військової структури Російської імперії створене іменний указом від 27 травня 1832 року з козаків і райї Задунайської Січі, міщан Петровського посаду, до яких згодом були приєднані казенні селяни Новоспаського селища та малоросійські козаки із Чернігівської губернії. Ядром цього військового з`єднання стало населення козацької вольниці за Дунаєм. На початку російсько-турецької війни 1828 – 1829 років 218 січових козаків та 578 душ “некозацького стану” на чолі з кошовим отаманом Й.Гладким повернулося до Росії.17 Перехід відбувся всупереч бажанню більшості Задунайського козацтва залишитися в Добруджі. Вихідці із турецьких володінь принесли із собою військову канцелярію, похідну церкву, скарбницю, прапори, атрибути влади – бунчук та булаву. З цим перехід набував силу повернення козацького Коша в межі російської держави. Подія, що сталася, поклала край небезпечної у всіх відношеннях для абсолютистської монархії Задунайської Січі і водночас наразила на смертельну небезпеку українське населення, що залишилося в Подунав`ї. Головними причинами переходу задунайського населення в межі Російської імперії були причини соціально-економічного характеру, які визначили кризу Задунайської Січі, що проявилася в еволюції козацьких традицій та звичаїв. Утвердження капіталістичних елементів у всіх галузях козацького господарства, широке застосування найманої праці, подальший розвиток товарно-грошових відносин призвели до майнового розшарування задунайського населення і сприяли соціальній диференціації козацького товариства та мирного населення. Саме тому на початку 20-х років XIX століття на Задунайській Січі чітко простежуються дві непримиренні групи задунайців, інтереси яких розходяться як в економічному, так і в політичному плані. З одного боку, це заможна верхівка козацтва та райї – “дуки”, “срібляники”, з другого – “старі” козаки-бурлаки та сірома – “голоколінчики”, “безштаньки”. Перші мріяли повернутися на батьківщину та скористатися всіма тими правами і привілеями, які були обіцяні російським урядом, а голота та старе козацтво бажали залишитися за Дунаєм, бо не вірили обіцянкам російських чиновників і боялися втратити єдине, що мали, – волю.