- •Українська літературна мова, її основні ознаки.
- •Витяг з протоколу. Основні правила його написання та оформлення.
- •Основні поняття сучасної літературної української мови. Суспільні функції мови.
- •Протокол, правила його написання та оформлення.
- •5. Стилі сучасної літературної мови.
- •6. Особливості правопису іменників 2 відміни чоловічого роду.
- •8. Кличний відмінок іменників.
- •9. Обліково-фінансові документи. Розписка. Правила її написання.
- •3. Дата.
- •10. Лексичне значення і граматичні ознаки числівника.
- •11. Розділові знаки між підметом і присудком.
- •12. Резюме та правила його оформлення.
- •13. Зв’язок числівника з іменником.
- •14. Обліково-фінансові документи. Доручення. Правила його написання.
- •15. Односкладні речення.
- •16. Правила оформлення бібліографії.
- •17. Культура усного ділового спілкування.
- •18. Прикметник. Лексичне значення і граматичні ознаки прикметника. Ступені порівняння.
- •19. Автобіографія. Правила її написання
- •22. Заява: типи, реквізити
- •23. Дієприкметник та його творення
- •24. Складнопідрядні речення та їх види
- •25. Типи наукових робіт. Правила їх оформлення
- •26. Прийменник. Норми написання прийменникових конструкцій в сучасній українській мові
- •27. Складнопідрядні речення з кількома підрядними
- •28. Відокремлені члени речення
- •29. Документ – основний вид офіційно-ділового стилю. Класифікація документів. Реквізити документів
- •30. Однорідні члени речення. Розділові знаки при однорідних членах речення
- •31. Узагальнюючі слова і розділові знаки при них
- •32. Жанри усних виступів
- •33. Правила вживання великої літери в діловому тексті
- •34. Різновиди наукових робіт
- •35. Комунікативна професіограма фахівця
- •36. Культура мови, її ознаки.
- •37. Мовний етикет. Тональності спілкування
- •38. Рід іменників. Відмінювання і особливості правопису відмінкових закінчень іменників.
- •39. Види і жанри усного професійного мовлення
- •40. Державна мова в Україні. Завдання державної програми
- •41. Мова національних меншин, її ознаки
- •42. Мова судочинства в Україні, її законодавчі акти
Українська літературна мова, її основні ознаки.
Українська мова є єдиною національною мовою українського народу. Вона існує:
а) у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові;
б) у нижчих формах - її територіальних діалектах.
Літературна мова – це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, театр, науку і освіту та побут людей.
Літературна мова реалізується в усній і писемній формах.
Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя. Основоположником по праву вважають Т. Г. Шевченка.
Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов’язкових для всіх літературних норм.
Сучасна укр. літ. мова оброблена і впорядкована вченими, письменниками та ін. культурними діячами. Вона за своїм походженням зв”язана з місцевими діалектами, бо виникла на їх основі. Літ. мова і місцеві діалекти завжди перебувають у взаємозв”язку, вона безперервно збагачується за рахунок народних говорів. Літ. мова впливає на місцеві говори і сприяє їхньому зближенню із загальнонародною національною мовою.
Укр. літ. мова, єдина для всієї укр. нації, є найважливішою формою національної культури. Вона й нині є важливим засобом її відродження.
Витяг з протоколу. Основні правила його написання та оформлення.
Витяг з протоколу — це певна частина (уривок) протоколу, що відображає конкретне окреме питання порядку денного, оформлена належним чином.
Один із наймасовіших видів документів, що надсилається (передається) окремим посадовим особам (установам).
Реквізити витягу з протоколу:
1. Назва й номер документа.
2. Назва колегіального органу, засідання, наради.
3. Дата.
4. Питання порядку денного.
5. Текст з цього питання.
6. Підписи голови й секретаря.
Основні поняття сучасної літературної української мови. Суспільні функції мови.
Мова-духовне надбання всього народу, всієї нації, це суспільне явище, безпосередньо пов’язане з усім матеріально-виробничим, загальнокультурним, інтелектуальним, психічним, з усім суспільним і побутовим життям людини. Будь-які зміни в житті людей безпосередньо відбиваються в мові. Саме тому рівень розвитку мови й визначає рівень розвитку суспільства.
У мовознавчій літературі немає загальноприйнятого чіткого визначення і поділу ф-цій мови та їх назв. З-поміж багатьох ф-цій мови в житті людини і суспільства основними називаються такі:
1.Комунікативна ф-ція або ф-ція спілкування. Суть її полягає в тому, що мова використовується як засіб спілкування між людьми, як інформаційний зв”язок у суспільстві.
2.Номінативна ф-ція або ф-ція називання. Усе пізнане людиною (предмети, особи, явища, властивості, процеси, закономірності) одержує назву і так під цією мовною назвою існує в житті і в свідомості мовців.
3.Мислетворча ф-ція. Мова є не тільки формою вираження і передачі думки, а й засобом формування, тобто творення самої думки.
4.Гносеологічна ,тобто пізнавальна, ф-ція мови. Вона полягає в тому, що світ людина пізнає не тільки власним досвідом, скільки через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ.
5.Експресивна або виражальна ф. мови. Мова надає найбільше можливостей розкрити неповторний світ інтелекту, почуттів та емоцій людини для ін. людей , вплинути силою своїх переконань чи почуттів на ін.людей.
6.Волюнтативна ф-ція є близькою до експресивної. Вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення).
7.Естетична ф-ція . Мова фіксує в собі естетичні смаки і уподобання своїх носіїв.
8.Культуроносна ф-ція. Мова є носієм культури народу-мовотворця.
9.Ідентифікаційна ф-ція мови полягає в тому, що мова виступає засобом індентифікації мовців, тобто засобом вияву належності їх до однієї спільноти, певного ототожнення.
10.Магічно-містична ф-ція мови збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили у слово як реальне дійство, здатне зупинити небажаний хід дій, побороти злі сили, підкорити природу своїй волі.