Украина в дипломат отношениях Книга

ПЕРЕДМОВА

Набуття Україною державної незалежності 1991 р. набагато посилило значення міжнародних факторів у її суспільно-політичному, економічному і культурному розвитку. Розв’язання великої низки проблем, що постають перед країною, перейшло у сферу міждержавних відносин — двосторонніх і багатосторонніх. Важливі позиції в їх здійсненніцілкомприроднообійняла дипломатія. Нині Україна підтримує повномасштабнідипломатичнізносини з понад 170 державами всіх континентів, співпрацює у численних регіональних і світових організаціях, в універсальній і найвпливовішій з них — Організації Об’єднаних Націй, біля витоків якої стояла поряд з іншими країнами-засновницями. Вона є стороною понад 4 тис. міжнародноправових документів.

Процеси глобалізації і взаємозближення народів та держав, що розгорнулися найбільш інтенсивно від 20 ст.,позначаються на стрімкомузростанні зв’язків України із зарубіжжям, справляючи неминучі впливи на стан і динаміку зрушень у її внутрішньому житті.

В умовах всеохоплюючихперетворень у світі сама категорія «міжнародні відносини» поповнюється новим змістом і дедалі відходить від формул, які складалися за доби панування монархічного принципу державного устрою і окреслювали формат лише політичних і воєнно-політичних подій та явищ, тобто зосереджували увагу на зовнішньополітичній діяльності державних інституцій. Окрім політиків і дипломатів, до справ, які мають міжнародний характер, долучаються маси людей різних професій, станів, конфесій, не обтяжених взагалі державними посадами. Їх інтереси сягають торгівлі, промислового виробництва, мистецтва, літератури, освіти, науки тощо. Те, що відбувається поза міжурядовими угодами і протоколами, досить часто найглибше впливає на баланс міжнародних відносин, трансформуючись, зрештою, в імперативи самих політиків.

Картину таких наслідків відображає «народна дипломатія» — публіцистичний термін, який останнім часом входить і в історіографію, засвідчуючи явище, закорінене ще у попередніх епохах. Адже до «нетрадиційної» дипломатії вдавалися й державні мужі середньовіччя, посилаючи за кордон зі своїми дорученнями ченців, негоціантів, письменників, на посади консулів призначали найчастіше власників торговельних фірм і банків, знаних в міжнародних ділових колах.

Від України, яка впродовж різних періодів втрачала державність, презентантами за кордоном виступали ті, хто працював у громадських організаціях, освітянських закладах, в економіці. Саме в цих умовах

4 Енциклопедичний словник-довідник

виникають центри посередництва — товариства, періодичні видання, де обмін духовними набутками й інформацією беруть на себе діячі літератури і науки. Завдання такої ініціативної праці виразно схарактеризувала1903 р., називаючи себе «ученицею» Драгоманова, Леся Українка у листі до проф. Римського університету Анджело Де Губернатіса, відомого в Європі популяризатора культурних цінностей різних народів: «…Усіма засобами, якими я володію, сприяти поширенню українського питання в іноземних літературах, розтлумаченню літератури, життя й ідеалів нашого народу серед інших народів Європи» (лист від 2 січня 1903 р., відділ рукописів Центральної національної бібліотеки в м. Флоренції). На хвилі громадських і професійних зв’язків від другої половини 19 ст. в університетах і наукових товариствах Центральної і Західної Європи пожвавлюються студії української літератури, мови, історії і географії, що заклали підвалини міждисциплінарної науки україністики — в Німеччині, Італії, Франції, Англії, Австрії та інших країнах. До чинників взаємодії з народами та їх культурами приєдналися масові еміграційні рухи і утворення українських діаспор,а в Україні — поселення іноземних колоністів. Більш давню історію мають зв’язки, якими позначена поява і поширення на українських землях різних релігійних течій.

Особливої уваги заслуговує історичний досвід України у творенні й функціонуванні власних зовнішньополітичних служб, що забезпечували пряме представництво її інтересів на державному рівні. Активні дії на зовнішньополітичному відтинку, які супроводжувалися укладанням угод і договорів, династичних шлюбів та обміном посольствами, демонструвала Київська Русь. Дипломатію Української козацької держави під проводом Богдана Хмельницького очолювали і здійснювали органи її військової організації — Рада генеральної старшини, Генеральна військоваканцелярія і особисто гетьман. Триваюча від тих часів перерва у формуванні самостійних політичних відносин завершилася на початку 20 ст. з постанням українських урядів різного напряму, у складі яких вперше виникли спеціалізовані зовнішньополітичні відомства, а їх першочергові зусиллязводилися до боротьби за дипломатичне визнання своїх урядів, організації посольств, місій і консульств.

Міжнародні відносини України — тема, якою переймається не одне покоління вітчизняних та зарубіжних дослідників. Її історіографія, проте, є досить строкатою щодо вибору й розробки проблем і сюжетів. Заповнення існуючих лакун і прогалин завдяки введенню в обіг незайманих історичних джерел, що розпочалося від 90-х рр. минулого століття, змінює стан дослідження на краще. На порядок денний постають питання створення узагальнюючих праць, присвячених як окремим періодам, так і в цілому історії міжнародних зв’язків України.

Пропонований читачеві словник має на меті сприяти розвитку студій у напрямі комплексного відтворення подій і процесів. Форма довідкового видання енциклопедичного типу дає можливість сконцентрувати різнопланову інформацію у вигляді тематичних і біографічних статей, допомогти у пошуку відповідних відомостей тим, хто викладає і вивчає курси з історії міжнародних відносин, слугувати орієнтиром для подальших наукових розвідок теми. Водночас слід зробити застереження: сучасний стан досліджень міжнародних зв’язків України накладає певні межі на добір статей словника і тим самим на вичерпність висвітлення окремих тем.

Обрана структура словника складається зі статей, які можна згрупувати за спільними ознаками. Передусім це матеріали про держави, історія яких у різні епохи перетинається з історією України, а також про основні міжнародні договори, конференції й конгреси, де Україна виступає їх суб’єктом або об’єктом. У словнику відведено місце для характеристики українських міст,що формувалися й набувалирозвою як осередки загальноєвропейських торговельно-економічних шляхів. Статті про національні меншини містять розповіді про етноси, які осіли на українських землях внаслідок переселення з-за кордону. Видання включає й відомості про інституції — політичні, громадські, науково-освітні, літературні, присвячені проблемам міжнародних зв’язків України. У словнику також йдеться про періодичні видання, які приділяють головну увагу ознайомленню громадськості різних країн з поточними подіями, історією та культурою України. Широкі пласти історичних фактів містять біографічні довідки про вітчизняних і зарубіжних державних і громадських діячів, істориків, літераторів, митців, науковців, праця яких залишила «українські» сліди у всесвітній історії.

Для зручності користування видання розподілено на дві частини — тематично-предметну і біографічну. Статті розміщуються за абеткою і супроводжуються бібліографічним апаратом.

Хронологічні рамки словника обіймають період від часів Київської Русі до початку ХХІ ст. Датування подій здійснюється за діючим у згадуваних країнах календарним стилем.

Словник ініційовано і підготовлено у відділі всесвітньої історії і міжнародних відносин Інституту історії України НАНУ за участю співробітників інших наукових підрозділів Інституту, а також споріднених академічних установ та вищих навчальних закладів.

СПИСОК ОСНОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АРА — Американська адміністрація допомоги ВНЗТ — Великі національні збори Туреччини ВУАН — Всеукраїнська академія наук

ВУЦВК — Всеукраїнський центральний виконавчий комітет ЕКОСОР — Економічна і соціальна рада ООН ЄЕС — Європейське економічне співтовариство ЄС — Європейський Союз

ЗНТШ — Записки Наукового Товариства ім. Шевченка ЗУНР — Західноукраїнська Народна Республіка КВО — Київський військовий округ

КП(б)У — Комуністична партія (більшовиків) України МАГАТЕ — Міжнародне агентство з питань атомної енергії МОП — Міжнародна організація праці НАТО — Організація Північноатлантичного договору ОВД — Організація Варшавського договору ООН — Організація Об’єднаних Націй РАН — Російська академія наук РНК — Рада народних комісарів РНМ — Рада народних міністрів

РСФРР — Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка РСДРП (б) — Російська соціал-демократична робітнича партія (більшовиків) РФ — Російська Федерація СРСР — Союз Радянських Соціалістичних Республік

США — Сполучені Штати Америки УГА — Українська Галицька армія УІЖ — Український історичний журнал УНР — Українська Народна Республіка

УРСР — Українська Радянська Соціалістична Республіка УСДП — Українська соціал-демократична партія УСДРП — Українська соціал-демократична робітнича партія УСРР — Українська Соціалістична Радянська Республіка УЦР — Українська Центральна Рада ФРН — Федеративна Республіка Німеччина ЦВК — Центральний виконавчий комітет ЦК — Центральний комітет

ЧАЕС — Чорнобильська атомна електростанція ЧСР — Чехоcловацька Республіка

ЮНЕСКО — Організація Об’єднаних Націй в питаннях освіти, науки і культури ЮНІДО — Рада з промислового розвитку ЮНІКТАД — Конференції ООН з торгівлі й розвитку

Д

ДАВОСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ФОРУМ — місце проведення неформальних зустрічей політичних та бізнесових еліт найвпливовіших країн світу. Ініційований 1977 німецьким бізнесменом Г. Квандтом. Засідання відбуваються щорічно наприкінці січня на зимовому курорті м. Давос (Швейцарія). Вільний порядок денний дає можливістьпроведення широких дискусій з актуальних питань світової політики та економіки.

Україна бере участь у роботі форуму із січня 1992. Тодіж булодосягнуто принципової домовленості про її вступ до Міжнародного валютного фонду, проводилися переговори щодо умов сплати зовнішнього боргу, залучення іноземних інвестицій. 1995 тут розпочалися переговори про вступ України до Світової організації торгівлі. 1996 на форумі обговорювалося питання про перетворення Чорнобильської атомної електростанції на екологічно безпечну зону, 1997–1998 — про перспективи проходження територією України міжнародних транспортних коридорів.

Значення Д.е.ф. зростає в процесі політичної глобалізаціїта інтенсивного розвитку світової економіки. На цьому 2005 в Давосі наголошував президент України В. А. Ющенко. Однак ситуація почала змінюватися вже два роки потому, коли розпочалася світова економічна криза, і 2009 на форумі постала проблема подолання кризових явищ. Одним із результатів давоських консультацій стало досягнення домовленостей про створення «великої двадцятки» економічно найпотужніших держав світу,частка яких у світовій економіці сягає близько 80 відсотків. 2010 на Д.е.ф. підтверджено імператив продовження державних програм стимулювання економічного розвитку як головного способу подолання світової економічної кризи.

Літ.: Кремень В.Г., Ткаченко В.М. Україна у контексті глобалізму. — К., 1998; Мировое хозяйство. Под ред. А.С. Солоницкого. — М., 1999; Геоэкономика. — М., 2005. А. Ю. Мартинов.

ДАНІЯ — королівство в Західній Європі на півострові Ютландія та прилеглих островах. Площа 43 тис. км2 (без Фарерських островів і Гренландії). Населення 5,261 млн. осіб (2007). Столиця м. Копенгаген. Данії належать Гренландія і Фарерські острови, які мають самоврядування. За державним устроєм Д. — конституційна монархія. Главадержави — з 1972 королева Маргарете ІІ, яка здійснює законодавчу владу разом з однопалатним парламентом — фолькетінгом. Виконавчу владу здійснює уряд на чолі з прем’єр-міністром.