9. Обліково-фінансові документи. Розписка. Правила її написання.

Розписка — це документ, який підтверджує передачу й одержання грошей, матеріальних цінностей, доку­ментів тощо від установи чи приватної особи.

Розписки можуть бути приватними й службовими та повинні містити такі реквізити:

1. Назва документа.

2. Текст.

3. Дата.

4. Підпис.

5. Засвідчення (за необхідності).

Текст приватної розписки має містити такі відомості:

Прізвище, ім’я, по батькові (повністю) того, хто дає розписку й підтверджує отримання (за необхідності вка­зується назва документа, що підтверджує особу отриму­вача, та його вихідні дані).

Прізвище, ім’я, по батькові (повністю) того, кому дається розписка (за необхідності вказується назва доку­мента, що підтверджує його особу, та його вихідні дані).

Конкретні дані (найменування, кількість, стан, тер­мін тощо) матеріальних цінностей, що передаються. Кількість, вартість вказуються цифрами й словами.

Засвідчення підпису особи, яка дає розписку, за необ­хідності засвідчується посадовою особою установи, де вона працює, за місцем проживання чи нотаріальною конторою.

У тексті службової розписки вказуються посади осіб, повні назви установ, які вони представляють, на підставі якого розпорядчого документа передано й отримано ма­теріальні чи грошові цінності.

При необхідності в розписці вказуються прізвища свідків передачі цінностей з їх підписами.

Розписка

Я, Проценко Броніслав Юрійович, доцент кафедри іс­торії середніх віків історичного факультету Київського на­ціонального університету, отримав від завідувача складом ПП «Орбіта» Бережного Петра Федоровича в тимчасове користування для членів археологічної експедиції:

металошукач ММ-234, інв. № 12 (один);

6 (шість) рюкзаків;

2 (два) намети, інв. № 4, №7.

Увесь зазначений інвентар раніше був у вжитку. Вище­названий інвентар зобов’язуюсь повернути до 20 серпня 2009 р. у належному стані.

Підстава: договір між Київським національним універси­тетом і ПП «Орбіта» від 23.12.2006 р.

10. Лексичне значення і граматичні ознаки числівника.

Числівник – це повнозначна частина мови, до складу якої входять слова, що позначають число, кількість предметів і їх порядок при лічбі.

Числівники становлять ряди слів, що об”єдналися в процесі історичного розвитку мови в самостійний граматичний клас або частину мови, відмінну за своїм значенням від інших частин мови. Їх значення конкретизується іменниками.

У сучасній українській мові нові числівники не утворюються. Утворюються лише складені числівники внаслідок комбінування простих і складних чисел (двісті п”ятдесятп”ять), або дробові числівники (одна п”ята, дві третіх) для позначення великих або малих чисел.

Числівник може означати:

1. Числове поняття, абстраговане віж предметів.

2. Назву визначеної або невизначеної кількості предметів (два інститути; декілька шкіл).

3. Сукупність перелічуваних предметів, які мисліться як єдність (троє, восьмеро).

4. Кількість, що складається з певних частин цілого (одна десята гектара).

5. Порядок предметів при лічбі (другий поверх).

За походженням числівники пов”язані з іменниками та прикметниками. Числівники треба відрізняти від лічильних імен, де кількісні значення включені в предметні (трійка, сотня, дюжина).

Числівники не мають категорії роду, оскільки позбавлені предметності; не мають категорії числа, бо своїм лексичним значенням виражають кількість.

Числівник один змінюється як прикметник, він зберіг три форми роду: чоловічого (один), жіночого (одна), середнього (одне, одно). За походженням один – займенниковий прикметник. У формі множини він вживається в окремих випадках, наприклад, при іменниках, що мають лише множину або означають парні предмети (одні двері, руки).

Числівники від трьох до дев”ятисот втратили категорію роду і числа, не мають співвідносних форм однини і множини.

Числівники два, обидва, півтора зберегли тільки форми роду (чоловічий і середній): дві, обидві, півтори – жіночий рід.

Числівники тисяча, мільйон, мільярд мають морфологічні ознаки, властиві іменникам (категорію роду, числа і т.д.). Але іменниками їх назвати не можна, бо вони виражають число, абстрактну кількість, а не предмет і відповідають на питання скільки?, а не хто?.

Числівники (крім півтора, пів, півтораста, півтори, мало, чимало), відмінюються за відмінками.

Числівники не мають предметності, категорії роду, тому й не можуть мати при собі пояснювальних слів.

Порядкові числівники мають морфологічні ознаки прикметників.