28.Бойові дії на території українських земель під час французсько-російської війни 1812р.

Наполеон розгорнув свою 600-тис. армію по широкому фронту. Йому протистояли 3 російські армії загальною чисельністю 300тис.чоловік. 1-ша армія під командуванням військового міністра М.Барклая-де-Толлі дислокувалася впродовж Німану з центорм у м.Вільно. 2-га армія, якою командував генерал П.Багратіоном, розташувалася в Південній Литві між Німаном і Західним Бугом в районі міста Волковиська. На території України стояла 3-тя резервна армія генерала О.Тормасова, вона розташовувалась на Волині, маючи головним пунктом м.Луцьк. Наполеон водночас планував захопити територію України. Водночас з Боями в Литві, Білорусі, в Центральній Росії влітку наполеонівські війська-австрійський корпус Шварценберга (35тис.чол) і польсько-саксонський корпус графа Реньє(17тис. польських і саксонськх солдат)- мали захопити Правобережжя з києвом та інші українські землі. Відбулися кровополитні бої 3-ї армії на р.Стир, які завершилися відходом російських частин. На середину серпня 1812р. наполеонівським військам вдалося зайняти західну частину Волинської губернії-Ковельський, Володимирський, Луцький і частину Дубенського повітів. В окупованих територіях було встановлено жорсткий режим. Матеріальні збитки склали для цих регіонів 2,5 млн.карбованців. Активно розкрадали регіон польські шляхтичі. Як писав до Синоду волинський єпископ Даніїл, вони «не тільки перейшли на бік ворога, а й перевершили його в жорстокості». Населення Волині активно включилося у партизанський рух. Створювали дружини самозахисту, не виплачували податків та контрибуції, не давали продовольства та фуражу. В результаті були часті випадки військових стичок населення та наполеонівської армії. На початку вересня в район Луцька Дунайської армії під командуванням адмірала П.Чічагова, внаслідок чого сили зросли до 55тис.чол. армії визволили Волинь і у жовтні вирушили до Березини.

29. Розвиток сільського господарства і промисловості на західноукраїнських землях першої половини XIX ст.

С/г продовжувало залишатися основою економіки Західної України. З ним було пов’язане життя переважної більшості населення. Проблеми цієї галузі породжували негативні соціальні наслідки, одним з яких стала трудова еміграція.

- 4\5 прибутку селянин віддавав дідичам, церкві, державі в формі різних повинностей. На практиці жоден дідич не дотримувався норми панщини. Недосконала техніка, відсталі форми господарювання -дідичі розширювали продуктивне тваринництво, займалися переробкою продуктів СГ. (гуральництво, виноградарство, цукроваріння).засновували підриємства гірничодобувної промисловості.

-у 20-30 роки дідичі і купці почали займатися підриємництвом.закуповували і перепродавали в австрію, німеччину худобую . Розвивалась соляна, залізорудна, тютюнова, сірчана, лісова промисловості.1834р. на буковині-29 водяних лісопилок.

-40вих роках-200 гуралень. на буковині -100.за статистикою на кожного жителя віком понад 14 років 14 літрів горілки, і 5 кг мяса на рік.

Залишки кріпосних порядків - Бідняцькі господарства складали половину усіх селянських господарств. Феодали мали право володіти пасовиськами, лугами (сервітутами). Розвинене лихварство.

Промисловість в цілому розвивалась повільно. вузкість ринку. Добре розвиненими галузями промисловості були: лісопильна, нафтова, озокеритна, борошномельна, солевидобувна – у цих галузях використовувалися парові двигуни. Слабкорозвинені – легка, металообробна, лісопереробна, цукрова, текстильна, паперова - низький рівень техніки і технологій виробництва.

В промисловості переважав іноземний капітал – німецький, австрійський, англійський, французький, бельгійський, який притягувала дешевина сировини та робочої сили.

Причини повільного промислового розвитку: 1. Промисловість була сировинним придатком Заходу; 2. Невелика кількість міст, слаборозвинена торгівля, низька з/п, високий рівень безробіття; 3. Імпорт дешевих якісних товарів з Заходу, з якими промисловість Зах.України не могла конкурувати.

Закарпаття мало великі природні ресурси, власниками яких були в основному чужинці. Були там величезні лісові простори, які забезпечували сировину не лише для деревообробної та будівельної, але й для хімічної галузі промисловості. Хімічну промисловість почали розбудовувати у 1870-их роках коштами підприємців США, Англії, Німеччини, Франції. З деревини, зокрема бука, стали виробляти деревне вугілля, оцет, метил, алкоголь, ацетон та інші хімічні продукти.

У кінці XIX — на початку XX ст. в економічному житті Західної України відбуваються суттєві зрушення. Прискореними темпами почала розвиватися лісопильна та деревообробна галузі промисловості. На початку XX ст. Галичина експортувала щорічно 80-85 тис. вагонів лісоматеріалів. З 90-их років XIX ст. з'явилися ознаки концентрації виробництва, одним з виявів якого було утворення у 1892 р. нафтового картеля. У 1905 - 1906 рр. виникло понад 50 акціонерних компаній з видобутку нафти, найбільшими з яких були «Галицько-Карпатське товариство», «Східниця», «Галичина».