14.Людина як предмет філософського осмислення (людина).

а) Людина-істота розумна,істота яка має самосвідомість,істота моральна, і вільна.Поняття людина охоплює загальнородові риси, що відрізняють людину від живих істот. Основними ознаками людини є якісні характеристики людини які виділяють її з тваринного світу,її біологічна структура, а також загальні прояви соціальної суті: свідомість, мова, здібності до праці і творчості. Поняття індивіда визначає людину, як окремого представника людського роду, будь-якої соціальної спільності. Ця категорія біосоціологічна. Поняття індивідуальності визначає в людині її своєрідність, особливість, неповторність, гармонійність. Сутність індивідуальності проявляється в самобутньому існуванні індивіда. Поняття особистості фіксує індивідуальну людину як суб’єкта суспільного життя, спілкування та діяльності, носія здібностей, потреб, інтересів, прагнень, вчинків. Через особистість в людині підкреслюється усвідомлено-вольова основа. Між поняттями індивід, індивідуальність, особистість існує зв’язок.Індивід не може стати особистістю, не створивши своєї суспільної сутності.Особистість не може мати самостійного буття, не ставши індивідуальністю. Особистість за своєю суттю суспільна, а спосіб її існування індивідуальний.

б) Особистість – це продукт соціального та біологічного розвитку людини. Особистість має своє тіло,фігуру, особливий вираз обличчя, манери поведінки, стиль одягу. Це фізична сторона особистості. Соціальна особистість полягає в спілкуванні людей. Визнання в нас особистості іншими людьми робить із нас суспільну особистість.

Разом з соціальною особистістю формується і духовна особистість як своєрідний стрижень, на якому тримається все, в тому числі - ядро нашого “Я”. Зрозуміло, що людина є особистістю не за своїм єством, тобто не за своєю тілесністю, а за високим рівнем досконалості свого духу. До поняття особистості входить і психологічне обличчя людини. Особливе місце в дослідженні особистості займають природжені та надбані психічні властивості. . Природжені властивості – це темперамент, талант, здібності. Гіппократ виділив чотири типи темпераменту людей: холерик, сангвінік, меланхолік, флегматик. Разом з темпераментом особистість відрізняється характером, який формується особистим досвідом.За психологічними типами людей поділяють на: екстравертів(людина, котра зорієнтована на зовнішній світ, це відкритий тип); та інтровертів (зорієнтований всередину себе, це тип замкнутої, закритої людини).

15.Людина як предмет філософського осмислення (співвідношення)

а) Багатомірність людини проявляється в біологічному, психічному, соціальному, космічному відношеннях. Біологічне в людині проявляється у генетичних явищах, в анатомічних та фізіологічних особливостях, у нервово-мозкових та інших процесах людського організму. В біологічному плані Homo sapiens відповідає усім критеріям зоологічного виду. Психічне в людині містить внутрішній духовно-душевний світ, свідоме та позасвідоме, волю та переживання, мислення та пам’ять, характер та темперамент.На зміну біологічній еволюції прийшов соціальний розвиток, а це значить, що людина за своєю сутністю не біологічна, а соціальна істота, що проявляється через свідомість, духовне життя, виробничу діяльність, здатність створювати явища культури та користуватися ними. Вид Homo sapiens виявився виключеним з потоку біологічної еволюції - людина стала вихідною передумовою та результатом соціального прогресу. Останнім часом все більше розповсюджується думка про те, що усі властивості та особливості людини аж до вищих рівнів її духовного життя утворюють монолітну єдність біологічного та соціального.

б) Процес інтеграції індивіда в суспільство, в різні соціальні спільноти через засвоєння елементів культури, норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значимі риси особистості, називається соціалізацією. В соціалізації індивіда виділяють дві фази: соціальну адаптацію, яка означає пристосування індивіда до соціальних умов, до рольових функцій, норм, і інтеріоризацію - процес включення соціальних норм і цінностей у внутрішній світ людини.З. Фрейд виокремлює такі механізми соціалізації:— імітація — усвідомлені спроби дитини копіювати і наслідувати поведінку дорослих і друзів;— ідентифікація — засвоєння дітьми поведінки батьків, соціальних цінностей і норм як власних;— почуття сорому і провини — негативні механізми соціалізації, що забороняють і придушують деякі моделі поведінки. Соціалізація здійснюється протягом усього життя людини, поділяючись на первинну (соціалізація дитини) та вторинну (соціалізація дорослих). Залежно від віку індивіда розрізняють чотири основних етапи соціалізації:1. Соціалізація дитини.2. Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна).3. Тривала (концептуальна) цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості у період від 17—18 до 23—25 років).4. Соціалізація дорослих.