1.Сутність пізнавального процесу (чуттєве)

а) Відображення світу у свідомості людини відбувається у двох формах: чуттєвій та раціональній.Основними формами чуттєвого пізнання виступають: відчуття, сприйняття, уявлення. Раціональне пізнання реалізується у трьох основних формах: поняттях, судженнях, умовиводах. Чуттєве і логічне пізнання утворюють нерозривну єдність. В історії філософії існували два напрямки, котрі абсолютизували або чуттєве пізнання – емпіризм, або логічне мислення - раціоналізм. Представники емпіризму вважали що все людське знання випливає з досвіду. Існує спочатку зовнішній досвід, обумовлений відчуттями, і внутрішній досвід, де в результаті здійснення людиною операцій мислення - таких як поєднання, співставлення, абстрагування – з простих ідей утворюються більш складні ідеальні конструкції. Природжених ідей не існує. Пізнання формується на основі чуттєвого сприйняття за допомогою принципів, тобто загальних правил. Тільки судження, які виражають безпосередню фіксацію фактів за допомогою органів почуттів, є самодостатніми та непогрішними. Всі інші судження потребують підтримки від результатів чуттєвого досвіду. Представниками раціоналізму вважали, що з допомогою інтуїції можна знайти настільки ясні, виразні та самоочевидні ідеї в достовірності яких неможливо засумніватися. На основі цих базисних природжених ідей за допомогою дедукції можна будувати всю подальшу систему знань. Акт пізнання – це завжди єдність, взаємодія чуттєвої і раціональної його форм. Раціональні форми пізнання неможливі без чуттєвого, з якого вони отримують вихідний матеріал, логічне мислення завжди використовує чуттєві наглядні схеми, моделі, символи. В свою чергу, на рівні свідомості чуттєве сприйняття знаходиться під впливом раціонального, не є бездумним, воно завжди осмислене.Розуміння діалектичної єдності чуттєвого і раціонального долає метафізичну обмеженість емпіризму та раціоналізму.

б) В сучасній філософії виділяються три концепції істини: концепція відповідності, когеренції та прагматичності. В теорії істини виділяють проблему співвідношення абсолютної та відносної істини. Суть проблеми полягає в тому, що кожна ступінь пізнання обмежена рівнем розвитку науки; істина, яка відкривається наукою на тому чи іншому історичному етапі, не може вважатися остаточною. Процес наукового пізнання передбачає перехід від попередньої теорії до нової, які між собою пов’язані таким чином, що відносно правильна колишня теорія може тлумачитися в складі нової теорії як відносна істина і як окремий випадок більш повної та точної теорії Таким чином, зміст наукового знання в цьому процесі характеризується вірогідністю та неповнотою.Під абсолютною істиною розуміють повне, точне, всебічне, вичерпне знання про будь-яке явище-чого не можливо досягти.Тому абсолютна істина означає межу, мету, до якої прагне пізнання. Відношення між абсолютною та відносною істиною фіксують лише форми знання, які залежать від розвитку науки, суспільства. Чим вище рівень пізнання, тим ближче ми наближаємося до абсолютної істини