10.Закони діалектики. Закон кількісних та якісних змін:

а) Категорії – це філософські поняття, які, на відміну від простого поняття, зорієнтовані не стільки на властивості, скільки на закономірності розвитку буття. Якість – це цілісна характеристика єдності суттєвих властивостей об’єкту, його внутрішньої та зовнішньої визначеності, відносної стійкості, його відмінності, а також подібності з іншими об’єктами. Гегель характеризував якість як “тотожну з буттям визначеність”. Це означає, що якість невід’ємна від предмету. Вона виявляється у сукупності властивостей предмету. Кількість – це характеристика однорідності об’єкту, котрий має свою величину. Кількість характеризується зовнішніми відношеннями. Не випадково Гегель визначив кількість як “бездушну якість”. Кількість знаходиться в єдності з якісною визначеністю об’єкту. Ця єдність являє собою міру – рамки, інтервал, в межах яких кількісні зміни не порушують якісну визначеність предмету. Порушення міри веде за собою зміну якості, а по суті - і зміну об’єкту.

б) Закон – це необхідний, суттєвий, стійкий та повторюваний зв’язок буття. Одним із основних законів діалектики є закон переходу кількісних змін в якісні. Перехід одного явища в друге є взаємодією кількісних та якісних змін. В плані кількісних змін цей перехід здійснюється у часі, і проходить відносно повільно. В плані якісних змін цей процес переходу проявляється як стрибок, перерва поступовості. Сам процес розвитку являє собою єдність безперервного, котре виражає відносну стійкість системи, її якісну визначеність, та перервного, що означає перехід в нову якість. Цей закон демонструє зміни якості об’єкту, процесу, явища, коли накопичення кількісних змін досягає певної межі. Закон переходу кількісних змін в якісні є об’єктивним за змістом і носить загальний характер

11.Закони діалектики. Закон єдності та боротьби протилежностей

а) Категорії – це філософські поняття, які, на відміну від простого поняття, зорієнтовані не стільки на властивості, скільки на закономірності розвитку буття. Тотожність – граничний випадок ідентичності, відношення речі до самої себе. Але оскільки будь-який об’єкт, в силу постійної тенденції до зміни, кожну мить вже інший, то дослідник завжди має справу з єдністю тотожності та відмінності, де тотожність завжди забезпечує сталість буття, а відмінність ініціює тенденцію до його зміни. Тотожність виражає стійкість, відмінність – мінливість. Відмінність може розвиватися до протилежності. Відмінність поступається місцем протиріччю. Однак, діалектичне протиріччя характеризується єдністю, взаємною обумовленістю протилежностей. Єдність протилежностей означає, що вони є різними сторонами одного і того ж процесу, невіддільні одна від одної, переплітаються. Боротьба протилежностей, які знаходяться в єдиному зв’язку і, разом з тим, виключають одна одну – це і є протиріччя. Спостерігаючи дію закону єдності та боротьби протилежностей, можна виявити певну динаміку, а саме: тотожність - відмінність – протилежність – протиріччя – діалектичний стрибок, тобто появу іншої якості.

б) Закон – це необхідний, суттєвий, стійкий та повторюваний зв’язок буття. Другий закон діалектики, котрий розкриває джерело розвитку - закон єдності та боротьби протилежностей. Ще Геракліт підмітив абсолютну плинність світу, де все є минуще та має свою протилежність, де всім править боротьба протилежностей. Ідеї Геракліта знайшли свій подальший розвиток в історії філософії і особливо - в діалектиці Гегеля, який представив увесь природний, історичний та духовний світ у вигляді процесу безперервного руху та змін. За Гегелем, розвиток здійснюється завдяки тому, що внутрішній зміст світового розуму втілюється в неадекватну форму матеріальної природи, що викликає актуальну суперечність, яка і потребує свого вирішення. Діалектика як філософське вчення передбачає вивчення протиріччя самої сутності предметів, явищ, процесів, які обумовлені їх буттям. У філософії діалектика протиріччя представлена законом єдності та боротьби протилежностей.