4. Колонізаторська освітня політика Польщі на Українських землях:

а. Організація Острозького колегіуму – Академії

Культурне життя українського народу в XIII столітті після татарської навали підупадає. Осередки його із наддніпрянських земель переходять далі на захід - Волинь та Галичину.

Культурний зріст Західної Європи XIII - ХІV ст. не проходить безслідно для українських земель, що знаходяться під владою Литви, а згодом, після підписання Люблінської унії (1509р.), під владою Польщі. З цього часу на українських землях польська шляхта почала нав’язувати свою віру (католицизм), насаджувати польську мову і культуру. Для її поширення відкриваються католицькі (латинські) школи, єзуїтські школи і колегії, протестантські школи.

Багато з представників української знаті відмовились від православної віри, а разом з нею української культури і мови. Але залишались і ті, хто прагнули зберегти свою віру і мову. Серед них Князь Костянтин Острозький, який відкриває в Острозі, на Волині, школу. Сучасники називали її “академією”, “храмом муз”, “трьохмовним ліцеєм”. Це була школа підвищеного типу.

В Острозькому колегіумі вивчали слов’янську літературну (українську) мову, грецьку і латинську. Але саме навчання проводилось рідною мовою. Історики стверджують, що це була перша вища школа в Україні. Першим її ректором був відомий український громадський діяч і письменник Герасим Смотрицький.

Острозький колегіум був центом науки, освіти і культури. Саме тут знаходили собі притулок багато сміливих мислителів із Західної Європи і Росії. В Острозькому колегіумі працював книгодрукарем Іван Федоров, де надру­кував православну Біблію і перший друкований буквар. Випускниками її були гетьман Петро Конашевич – Сагайдачний, учений та письменник Мелетій Смотрицький, культурно-освітній діяч Іван Березовський.

Острозький колегіум проіснував недовго. Після смерті К.Острозького його діти-католики віддають свої землі єзуїтському ордену, який створює тут єзуїтський колегіум.

б. Організація братських шкіл

У боротьбі з польської шляхтою виникають релігійно-національні організації – братства. Захищаючи свої соціальні й політичні права, народну культуру і традиції, міське населення, в основному ремісники і купці, утворило братства, членами яких могли бути всі православні, незалежно від національності, соціального походження, майнового стану. Братства боролися за збереження православної віри, української культури і мови. Велику увагу вони надавали створенню братських шкіл.

В 1586 році у Львові була відкрита перша братська школа. Про її роботу відомо з статуту “Порядок шкільний” (перший шкільний документ). У 1615 році була організована Київська братська школа. Всього в першій половині ХVІІ ст. діяло 30 братських шкіл ( у Луцьку, Перемишлі, Вінниці, Кременці, Рогатині та інших містах). Вони були елементарними і підвищеного типу. В елементарних школах навчали читанню, письму, лічбі і катехізису. У школах підвищеного типу вивчали граматику, грецьку, латинську і рідну (слов’янську) мову.