4. Відродження української національної свідомості. Кирило-Мефодіївське товариство.

З кінця 1845 р. (або з початку 1846 р.) і по квітень 1847 р. (14 місяців) в Україні існувала перша політична організація української інтелігенції, яка розробила широку програму українського національно-визвольного руху, – Кирило-Мефодіївське товариство (братство) Воно назване на честь великих слов'янських просвітників Кирила і Мефодія, які дали слов'янам першу азбуку. Активними діячами та керівниками Товариства були: письменник та історик М. Костомаров, письменник П. Куліш, М. Гулак, В. Білозерський, пізніше до них приєдналися О. Маркович, І. Посада, М. Савич. У квітні-травні 1846 р. до складу Братства увійшов геніальний український поет Т. Шевченко. На осінь 1846 р. до організації входили 12 осіб.

Програма товариства викладена в «Статуті Слов'янського суспільства святих Кирила та Мефодія», у «Книзі буття українського народу» та «Записці», складених Костомаровим та Білозерським. Мета товариства – ліквідація самодержавства, монархії, встановлення республіки, утворення Української держави та об'єднання слов'янських народів у федеративну державу на принципах добровільності та виборності. Зразком політичної організації суспільства для братчиків був політичний устрій США. Центром майбутньої слов'янської федерації («наріжним каменем») мала бути Україна. Кожна держава як член федерації становила б окремий штат, Київ став би столицею федерації, в якій раз на чотири роки збирався б найвищий спільний консультативно-регулюючий міждержавні взаємини орган – собор, або сейм. Федерація повинна мати невелике регулярне військо, кожен штат – свої збройні сили, упорядковані постійними міліцейськими формуваннями.

Існували деякі розбіжності у поглядах «братчиків» – так Костомаров на перше місце висував ідею єдності та братерства слов'ян, Куліш – питання розвитку української культури, Шевченко вважав, що передусім треба визволити народ з кріпацтва, а Україну – з політичної неволі. Крім того, більшість виступала за поступовий (еволюційний) характер дій, а Шевченко і Гулак – за революційні перетворення.

Коли Братство за доносом було викрито, то найбільш постраждали від переслідувань М. Гулак та Шевченко, який був відданий у солдати на 10 років з забороною писати й малювати, оскільки він у своїх творах засуджував політику Росії в Україні, виступав за самостійність України, закликав до збройного повстання проти російського самодержавства. Братство стало першою в Україні політичною організацією, яка ставила перед собою чіткі політичні й соціальні цілі.

4. Революційно-демократичний рух в Україні у другій половині XIX ст. Громади

1861 р. розпочався новий етап національно-визвольного руху в Україні. У цьому році було утворено напівлегальний гурток української інтелігенції та патріотично настроєного студентства – «Громаду». Серед громадівців існувало дві течії: демократично-ліберальна, яку представляли В. Антонович, Брати Рильські, П. Чубинський та радикально-демократична, до складу якої входили В. Синьогуб, брати Потоцькі.

Ліберали («старі громадівці») висували лише культурницькі гасла – вони вважали, що вирішення національного питання можливе шляхом широкої просвітницької діяльності серед народу. Радикали («молоді громадівці») ставили за мету народне повстання та встановлення республіки. Громади діяли в Києві, Полтаві, Чернігові, Одесі, Харкові, Катеринославі. У 1863-1864 pp. в умовах переслідування та арештів Громади припинили своє існування, а відновили свою діяльність на початку 70-х років.

Значну роль відіграла в історії України діяльність саме «старих» громадівців – істориків В. Антоновича та І. Лучицького, етнографів Ф. і Т. Рильських та П. Чубинського. Так у 1873 р. члени київської громади – історик І. Лучицький, правник О. Кістяківський та інші увійшли до складу Південно-західного відділення Російського географічного товариства. Результатом їх діяльності стало оприлюднення значного етнографічного, історичного, статистичного матеріалу про Україну. Громадівці видавали перший український журнал «Основа» (1861-1862 pp.) та історичний журнал «Киевская старина» (1882-1906 pp.). Особливе місце серед громадівців займав історик, професор кафедри античної історії Київського університету, публіцист М.П. Драгоманов.

Визнаним лідером громадівського руху був видатний український історик, археолог, етнограф Володимир Боніфатієвич Антонович (1834-1908 pp.). випускник медичного та історико-філологічного факультетів Київського університету, він був організатором і головою київської Громади. Він був автором чисельних праць з історії України, визначним спеціалістом в історії козаччини. Антонович був головним редактором Тимчасової комісії для розгляду давніх актів, результатом роботи якої став виданий 8-томний звід документів з історії Правобережної України XVI– XVIII ст. («Архів Південно-Західної Росії»); він очолював Історичне товариство Нестора-літописця. Вклад Антоновича в українську історичну науку неоціненний.