40. Зх У у результаті 3 поділів Польщі (1773,-1793, 1795 р.), виявилася під владою Австр-Уг. З початку XIX в. на захоплених землях поч.. рости укр. нац-визв прямування. Причини прямування: 1) ріст феодального утиску в складі Австр-Уг(збільшення феодальних повинностей селян), суворим бюрократично-поліцейським режимом 2) зростання нац утиску (заборона на викладання укр. мови в школах і культурно-сусп заснуваннях, насадження німецької мови, прагнення Австр-Уг асимілювати укр. населення й ін.). У березні 1845 р. спалахнула буржуазно-демократична революція в Австр-Уг (відбулося народне повстання у Відні і Будапешті, був скинутий уряд Меттерниха, (імператор Фердинанд I пообіцяв увести конституцію і демократичні свободи), що дало поштовх нац-визвольному прямуванню в західно-укр. землях. Основні події і результати нац-визв. прямування 1848-1849 р. у західній У: 1) Березень 1848 р. - величезна демонстрація у Львові, що склала петицію до імператора з вимогами здійснення буржуазних реформ і перетворення Галичини в польську автономну провінцію 2) Квітень 1848 почалися штурмування селян, що могло породити значне селянське повстання. Для запобігання його Австр-Уг скасувала 17 квітня в Галичині кріпосне право: панщину й особисту залежність селян від феодалів. 3) У травні 1848 р. укр. ліберальна буржуазна інтелігенція й уніатське духівництво створили у Львові першу укр. пол організацію - «Головну Руську Раду», на чолі з єпископом Г. Яхимовичем. Рада домагалася установлення власної укр автономії Галичини, формування рядів нац. укр. гвардії і введення в навчальних закладах навчання на укр. мові. У результаті: уряд затвердив лише вимогу про викладання предметів у школах і гімназіях на укр. мові. 4) У листопаді 1848 р. - відбулося збройне повстання у Львові з вимогою введення укр. автономії в Сх Галичині і проти спроб Австр роззброїти ряди укр.нац гвардії. У повстанні взяли участь широкі народні маси: від ремісників до інтелігенції. Повстання було жорстоко придушено каральними військами після артилерійського обстрілу міста. 5) У Північної Буковині - протягом 1848 р. селяни відмовлялися виконувати феодальні повинності, захоплювали поміщицькі землі, пасовища і лісу, створювали збройні ряди. У листопаді 1848 р. спалахнуло збройне повстання, придушене карателями лише через 1,5 року - у квітні 1850 р.

41 Національне відродження, що розпочалося в Лівобережній Україні, мало значний вплив на пробудження національної свідомості укр у Галичині, яка перебувала в складі Австр імперії. Важливу культ-просв місію в Галичині виконували духовні навчальні заклади: Греко-католицька духовна семінарія у Львові та Дяко-вчительський інститут у Перемишлі. З ініціативи галицьких митрополитів і єпископів П.Білянського, А.Ангеловича, М.Левицького та духовних діячів при церквах Галичини були відкриті парафіяльні школи. Вони поширювали серед народу освіту, пропагували досягнення укр культ. Яскраву сторінку в нац-культ та духовне відродження укр народу вписав 1.Франко (1856—1916 pp.) — видатний укр письменник, філософ, іст, економіст, мовознавець, фольклорист та етнограф, гром і культ діяч, І.Франко продовжив традиції своїх попередників, зокрема Т.Шевченка, на ниві духовної культ, зробив вагомий внесок у розвиток нац та соц свідомості укр народу. Його наукова, публіцистична та перекладацька діяльність висвітлювала широкі горизонти нац-культ відродження укр народу. Творчий талант І.Франка як письменника виявився в низці його оповідань, повістей, де він реалістично відображав життя робітників і селян Галичини: "Ріпник", "На роботі", "Навернений грішник", "Boa constrictor", "Борислав сміється"; збірках: "Добрий заробок", "Маніпулянтка". Серед художніх творів чільне місце посідають повісті на історичну тематику: "Захар Беркут", "Основи суспільності", "Для домашнього вогнища", "Великий шум", "Перехресні стежки". У творі "Захар Беркут" письменник відобразив життя карпатської України XIII ст. у період монголо-татарської навали. Поряд з іменами Т.Шевченка та І.Франка називають М.Грушевського (1866—1934 pp.) — видатну постать укр духовної культ. Він автор понад 2 тис. наукових праць у галузі вітчизняної іст та літературознавства, у тому числі 11-томної "Історії України-Руси" (1898—1936 pp.), 5-томної "Історії української літератури" (1923-і 1927 pp.). Велику популярність здобули також "Нарис історії українського народу" (1904 p.), "Ілюстрована історія України" (1911 р.), "Початки громадянства" (1921 p.) тощо. Понад 15 р. М.Грушевський очолював Наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка, яке після реорганізації (1892 р.) фактично виконувало функції Академії наук. Водночас із М.Грушевським плідно працювали А.Кримський, В.Грінченко, В.Гнатюк, I.Франко, М.Павлик, Ф.Вовк, Ф.Колеса.

42 На поч. 1840 років після відкриття університету центр нац.-визвольного руху перемістився в Київ. У 1846-1847 тут діяла перша суто укр. Таємнича пол. Організація – Кирило-Мефодіївське товариство(братство). Серед її членів були Микола Костомаров, В. Білозерський, П. Гулак, Пантелеймон куліш, Т. Шевченко. Програмними документами були «Статут словянського братства св. Кирила і Мефодія», «Книга буття укр. Народу». Ідеологія товариства була синтезом 3 рухів: укр. Автономіського, пол. Демократичного і рос декабристського в Україні. Сильним у діяльності руху було християнське спрямування. Діячі товариства мріяли про ліквідацію самодержавства та кріпосництва, встановлення республіки, уведення демократичних свобод, широкий розвиток культурних та релігійних зв’язків на основі християнської моралі. Вони розповсюджували твори Т. Шевченка та інших авторів, складали революційні прокламації, у яких закликали словян до єдності у боротьбі з царизмом. Збирали кошти на видання популярних книг. Товариство проіснувало 14 місяців. 1861р в Петербурзі члени Кирило-Мефодіївського товариства заснували журнал «Основа», діяв до 1862р. Історичне значення товариства: 1. Першими розробили широку пол. програму, яка стала прикладом для їх наступників, 2. вперше здійснено спробу поєднання укр. Нац. Ідеї із загальнолюдськими християнськими ідеалами, 3. Поєднувало ідею нац. Визволення зі здійсненням загальнодемократичних перетворень.4. Ореол мучеництва зробив товариство більш привабливим.

43 Наприкінці 1850р почали організовуватися напівлегальні гуртки - громади. Перша громада виникла в Києві в 1859р. на базі таємного гуртка «хлопоманів». Очолив її історик, пізніше професор Київського університету Володимир Антонович. Громадський рух, названий владою українофільством набув значного поширення. Громади виникали в Харкові, Чернігові, Полтаві, Одесі, Катеринославі та ін. містах. Гуртки об’єднували представників різних прошарків суспільства з різними політичними поглядами. Їхня діяльність мала в основному культурно-просвітницький характер. Серед найактивніших учасників руху були композитор Лисенко, письменник і драматург М. Старицький, письменник О. Конинський, П. Мирний, історик М.Драгоманов, етнограф Чубинський. Було ств керівний орган громад усієї України до якої увійшли Антоночиц, Чубинський, Русов. Громади підтримували зв’язки з представниками нац. руху в Зх Україні. Культурно-просвітницький рух громад викликав тривогу в урядових колах. Проти громадівців прокотилася хвиля репресій і в другій половині 1860 рр громадський рух пішов на спад. На поч. 1870 після деякого послаблення контролю за вн життям укр. сусп громадівці активізували свою діяльність. Почався другий етап громадського руху. Цьому сприяв і заснований 1873р. в Києві Пд-Зх відділ Рос географічного товариства, який залучив до своєї діяльності велику кількість інтелігенції, зібрав і видав значний за обсягом матеріал з історії, економіки, культури рідного краю. Громади хоч і утримувалися від пол. Діяльності, все ж таки не влаштовували самодержавство. Із прийняттям у 1876р Емського акту діяльність громад була заборонена. Частина громадівців виїхала за кордон. Серед них був і М. Драгоманов, який упродовж 1887-1882видав у Женеці перший укр. журнал за кордоном «Громада».

44. Михайло Петрович Драгоманов увійшов в історію як видатний український мислитель, вчений і політичний діяч. Могутня і неординарна, складна і сперечлива постать вченого була в центрі громадського і культурного життя України, впродовж кількох десятків років минулого століття. Драгоманов жив, творив і діяв у конкретних історичних умовах, розвиваючись і змінюючись разом з ними, але залишаючись непорушним лише в основних своїх світоглядних переконаннях послідовного демократа й гуманіста. Над усе ставив Драгоманов інтереси людини, її свободу і права, соціальні, політичні й національні інтереси рідного народу, засади політичної рівності й соціальної справедливості етносів. 1841-1895рр. мав значний вплив на укр..нац рух Розробив так звану концепцію громадського націоналізма. Основу справедливого сусп. Устрою вбачав у федералізмі – існуванні децентралізованих, політично вільних і самостійних громад, об’єднаних для спільної праці на спільній землі, фабриці чи заводі. На його думку, справжня демократія можлива лише при ліквідації приватної власності на землю, фабрики, заводи за відсутності соціального і національного гноблення. Обстоюючи право укр.народу на нац.. самовизначення Драгоманов не закликав до ств незалежної України. Будучи поборником дружби і рівності народів, вчений виступав за автономію України в межах федеративної демократичної Рос держави.

2.

Періодизація: 1.Від найдавніши часів до К.Р. 2.Литовсько-Польська доба (14-17) 3. Хмельниччина 4. кін 17 поч 18 ст Боротьба укр. за збереження незалежності. 5. 19-поч20 становлення укр. модерністської нації. Становлення укр. нації. 6. 1917-1920 укр революція. УНР. Гетьманщина. 7. 1920-1930 період перед війною.8. 1 Світова війна. 9. Повоєнний період 1945-1985рр. 10. Незалежна Українська держава, яка проголошена в серпні 1991 р. в результаті розвалу СРСР. Історіографія (від історія і грецького – пишу) – письмова розповідь про минуле України, тобто сукупність літератури з проблем історії України, а також – суспільна історична дисципліна, яка вивчає стан та розвиток української історичної наукии. До історіографії історії України відносять усі праці, що були написані чи опубліковані з вітчизняної історії з часу первісного суспільства на території України і до сьогоднішнього дня.До утворення незалежної Української держави комплексні дослідження з історії України майже не проводились. Українські землі розглядались як частина інших держав (імперій), а український народ – як безд

46. Головною причиною для переходу економіки Рос імперії до ринкових відносин у 1 пол 19 ст було кріпацтво. Передумови реформи: Царизм хотів виступити «визволителем» селян і таким чином обеззброїти своїх противників, існування кріпацтва загрожувало перетворенням імперії на другорядні державу. Кріпосне право сповільнювало розвиток економіки країни. Кріпосне право за своєю формою і змістом було схоже на рабство. Таємний комітет, заснований рос імперією для підготовки роботи про скасування кріпосного права почав свою роботу 1857р. Було підготовлено «Положення про селян», Маніфест, який Ол.2 підписав 19 лютого 1861. Законодавчі акти реформи вирішували такі питання: скасування кріпосного права, визначення правового статусу селян, організація селянського самоврядування, наділення селян землею, викуп землі селянами, ств інституту мирових посередників. Селяни одержали особисту свободу, але залишились нижчим станом у суспільстві. Залишилася община, яка обмежувала їх свободу і регламентувала їхню госп діяльність. Загалом селянська реформа дозволила Рос імперії стати на шлях капіталістичного розвитку. Упродовж 60-80 років Наддіпрянській У вдалося завершити промисловий переворот, тобто перейти від мануфактурного виробництва до заводського і фабричного. Швидкими темпами розвивалася вугільна, залізорубна і металургійна промисловості. На кін 19ст У перетворилася на вугільно-металургійну базу Рос імперії. Збільшувалося виробництво сг продукції: цукрова, мукомельна, винокурна промисловості. Промисловому розвитку сприяло будівництво залізниць. Велику роль у промисловості відіграв іноземний капітал(особливо у важкій). Відбувався процес зростання міст. Переважало сільське господарство. Україна мала статус «європейської житниці». Наддініпрянська У була одним з найб розвинених аграрних і індустрійних районів Рос імперії , а при цьому лише 15 % підприємств У випускало готову продукцію. Розвиток укр. Економіки базувався не на місцевому нац капіталі, а на капіталі, що надходив з-за кордону. Більшу частину своїх прибутків іноземці вивозили. Україна підпорядковуваляся інтересам іноземного капіталу.

47. Скасувавши кріпосне право, рос царизм відкрив шлях буржуазним перетворенням в імперії. Тому після сел реформи 1861 р. царс уряду довелося провести реформи, які охопили головні напрями життя імперії. Селянська реформа. 19 лютого 1861 цар Олекс ІІ підписав маніфест і серію законів про скасування кріпосного права. Особливості реформи: 1. Звільнення селян відбувалося поетапно і мало тривати 20 р. Селяни спочатку переходили на становище тимчасово зобов’язаних 2. Такий селянин повинен був викупити наділ, після чого він ставав селянином-власником. Селянин зобов’язувався виплачувати державі борг у кредит протягом 49 років. 3. Після закінчення 20-річного терміну (1881 р.) було прийнято закон про обов’язковий викуп, інакше селянин втрачав право на земельний наділ. З 1883 р. категорія тимчасово зобов’язаних селян перестала існувати. Таким чином, селянська реформа внесла істотні зміни в правове становище селянства У. А саме: 1) селянин мав право самостійно вирішувати сімейні і господарські питання; 2) набувати у власність нерухоме майно; 3)займатися торгівлею і різними промислами; 4)селянин ставав суб’єктом судового процесу – за ним закріплювалось право подавати позов і відповідати в суді тощо Земська реформа 1864 р у губерніях і повітах створювалися виборні (на три роки) земські установи, що мали дві ланки: земські збори і земські управи Земства не мали політичної влади і відали лише місцевими господ та культ-освітніми проблемами. Уся діяльність органів земського самоврядування перебувала під наглядом губернатора і міністра внутрішніх справ. Міська реформа 1870 р. спочатку була проведена лише в шести містах України: Києві, Харкові, Херсоні, Катеринославі, Полтаві і Миколаєві, а згодом в інших українських містах. Згідно з нею створювалися виборні (на 4 роки) міські думи як міські управи, як виконавчі органи. У виборах брало участь все населення, що платило податки. Вони займалися питаннями життєдіяльності міст і підпорядковувалися губернаторові. Судова реформа 1864 р. проголошувала демократичні принципи: виборність мирових суддів і присяжних засідателів, незалежність і незмінність суддів, рівність всіх перед законом, гласність.. Судові засідання були відкриті, і у них брали участь зацікавлені сторони, прокурор та адвокат (адвокатура засновувалась згідно з реформою 1864). Військова реформа Цією реформою вводилась загальна військова служба, час якої зменшувався з 25 до 4–5 років. Фінансова реформа Російська імперія, а з нею й Україна стали на буржуазно-демократичний шлях розвитку. Отже, ці реформи були черговою спробою царського самодержавства провести потрібні реформи «зверху». Вони були обмеженими, непослідовними, незавершеними. Цариизм не створив нової пол. надбудови, не проголосив Констит, не створ парламент. Росія і далі залишилась абсолютною монархією.

49 Державний переворот та закінчення російської революції призвели до розпущення 2 Держ думи(3 червня 1906), підписано новий закон з обмеженням прав селян і робітників, це було порушенням маніфесту 17.10. «Третьочервнева монархія»(Столипінщина). 9 листопада 1907р – поч. реформи. Микола 2 підписав наказ про проведення реформи (Столипін міністр внутрішніх справ). Мета: підвищення ефективності с-г виробництва і товарності сільського господарства; збільшення прошарку заможних селян; вирішення проблем аграрного перенаселення. Причини: малоземелля, безземелля, безкоштовна праця, борг селян (80%) після реформи 1861. Сутність реформи: селянські наділи передавалися у приватну власність, всі платежі скасовувалися, переселення селян у інші регіони (заохочення), пасовиська, ліси, річки залишалися у власності сел. общини, якщо земля ставала власністю певної родини, то пасовища належали всьому селу(селянській общині), право кожного селянина закріпити за собою свій земельний наділ в особисто приватну власність(скасування власності сільських общин на землю), селянин мав право вимагати виділення йому землі в одному масиві , угіддя залишалися в спільному володінні общини. Заохочувалося переселення селян в малозаселені райони(Пд Урал, Середня Азія, Пн Кавказ), хотіли покінчити з аграрним перенаселенням, запровадження кредитно оборони селянам, ств земельного селянського банку. Реформа не вирішила питання ліквідації поміщицького землеволодіння. В У сприймалася позитив ніше ніж в Росії. За 4 р селянам належало 65% усіх земель, майже вся земля перейшла в особисту власність. Заможними стала лише частина селян, Бідняків було лише 3 частина , інколи вони продавали свою землю за безцінь.

51

Соц і нац напруженість у сусп. вилилася в Росії в революцію 1905—1907 рр., яка почалася після розстрілу у Петербурзі 9 січня 1905 р. робітничої демонстрації. Революційні виступи в У набули масового характеру. Вже на поч. революції страйкувало 170 тис. робітників усіх губерній України. Влітку 1905 р. селянський рух охопив половину повітів. Почалися виступи в армії. У червні 1905 р. почалося повстання на броненосці «Потьомкін», яке очолили українці Г.Вакуленчук та А.Матюшенко. Через 2 тижні плавання Чорним морем броненосець змушений був здатися у румунському порту Констанца. Восени 1905 р. на чорноморському флоті підняли повстання 12 кораблів, очолене лейтенантом П. Шмідтом, було придушене урядовими силами. У листопаді 1905 р. на збройну демонстрацію вийшли три саперні роти, очолені Б. Жаданівським. Виступ був придушений урядовими військами. У грудні 1905 р. під впливом більшовиків, анархістів та есерів у Донбасі, Харкові, Олександрівську відбулися збройні повстання робітників. Після їх придушення революція пішла на спад. Розмах революційних подій 1905 р. налякав царський уряд. 17 жовтня 1905 у розпал жовтневого загальноросійського пол страйку, що паралізував економічне життя країни, вийшов царський маніфест, у якому проголошувалося перетворення Росії на конституційну монархію, дарування народові всіх демократичних прав і свобод, зобов'язання уряду скликати виборний представницький орган — Державну думу.

Вибори до 1 Державної думи укр. соціал-демократи, солідаризуючись з російськими, бойкотували. Всього у першу Думу, яка поч працювати у травні 1906 р., від У ввійшло 102 депутати, (переважали селяни та представники міської інтелігенції). 45 депутатів-укр створили свою власну парламентську громаду. Головою її був адвокат і громадський діяч з Чернігова Ілля Шраг (1847-1919). В основу програми цієї парламентської групи були покладені три найбільш гострі для укр суспільства проблеми: земельна, освітня і питання автономії. Громада почала видавати свій власний журнал «Украинский вестник», друкувався російською мовою. Укр. парламентська громада була найчисленнішою серед неросійських груп в Думі. Вона відігравала провідну роль у Союзі автономістів, вони стояли за перетворення Російської імперії у федеративну державу., Цар видав указ про вибори нової думи. У січні 1907 р. відбулися вибори до II Думи. У виборчій кампанії брали участь всі пол партії України. 50%депутатів з України становили селяни.. Громада мала 47 членів, які домагалися автономії України, місцевого самоуправління, укр мови в школі, суді й у церкві.. У II Думі укр депутати ще гостріше ставили питання автономії. Вони вимагали, щоб Україна мала автономію у складі Рос імперії із своїм власним урядом. Громада видавала часопис «Рідна Справа - Думські вісті», що виходив два рази на тиждень. У «Рідній Справі» друкувалися промови членів Української трудової громади. II Дума виявилася ще радикальнішою, ніж перша, й тому протрималася також недовго, лише 103 дні. У червні 1907 р. її було розпущено.

52 Перша світова війна призвела до загострення соц.., пол., нац. суперечностей у Рос імперії. В У активізувався нац.-визв рух проти самодержавства, який ставив собі за мету завоювання пол прав. 27 лютого 1917 р перемога Лютневої революції в Петрограді призвела до падіння самодержавства, незабаром цар Микола 2 зрікся престолу. Тимчасовий уряд очолив князь Георгій Львов. В У самодержавний режим було також ліквідовано. У містах і селах утв нові органи влади : Ради робітничих і солдатських депутатів. Нац пол. Сили були роздроблені, тому необхідно було ств укр. керівний центр. Так в Укр виникла Українська Центральна Рада (3-4 березня 1917р) на зборах ТУП і укр. соціал-демократів. Керівником став Грушевський. Основні напрямки роботи: 1.боротьба за нац. - територіальну автономію у скл 9 укр губерній та етнічних земель. 2.підготовка до виборів до установчих зборів. 3. Співпраця з тимчасовим урядом.4. надання нац.. меншинам рівних пол.. прав. В УЦП не було єдиної спільної думки щодо майбутнього статусу України. Самостійники на чолі з Махновським виступали за проголошення незалежності України. Автономісти на чолі з Грушевським, Винниченком вбачали У автономною республікою у федеративному союзі з Росією. Створення УЦР стало видатною подією в революції 1917-1920рр. Маніфестаційна комісія ЦР на чолі з Антоновичем організувала величаві маніфестації. 1 квітня УЦР провела 1 укр. маніфест. 19-20квітня 1917 в Києві проходила робота Всеукр нац. конгресу. Головою зїзду був Грушевський. Конгрес підтвердив надання Укр. автономії і перебудову Рос держави на федеративну демократичну республіку. 21 квітня відбулися вибори до ЦР(Грушевський, Винниченко) 18 травня 1917р 1 Укр військовий з’їзд – підтримали вимоги ЦР щодо автономії Укр. У травні був ств полк ім. Б.Хмельницькогоіз сільських жителів. Винниченко заперечував необхідність мати регулярну армію. Тимчасовий уряд не визнавав ЦР як виразника волі укр. народу. За часи діяльності ЦР видала 4 універсали.

1.

Предметом навчального курсу "Історія України" є наука про появу людей на території суч У, їх розселення і спосіб життя, про їх етногенез, про укр і їх відносини з іншими народами, про мат і дух їх розвиток, про боротьбу за свою незалежність. Історія — це бачення, яке вимагає часової і просторової відстані при твердому об'єктивному аналізі. Тільки завершені історичні цикли, тобто цикли, відносно яких можна отримати всебічне уявлення, є предметом історії. Вивч гуманітарних наук скл важливу частину загальноосв і світоглядної підготовки суч спеціалістів. До того ж воно сприяє розвиткові індивідуальності та виробленню нею творчого підходу до вирішення виробничих проблем. Історія - це наука про минуле людського сусп та про його сучасність. Це також наука про закономірності розвитку сусп життя в конкретних формах, в просторово-часових вимірах. Змістом історії взагалі є іст процес, який розкривається в подіях життя людини, дані про які збереглися в іст пам'ятниках і джерелах. Вони стосуються розвитку господарства, внутрішньої і зовнішньої політики держави, міжнародних стосунків, діяльності історичних осіб. Історія — наука багатогалузева. Вона складається з цілої низки самостійних галузей історичного знання.

Історична наука спирається на такі основні методологічні принципи: 1. Принцип об'єктивності. цивілізаційного погляду на історію як об'єктивний процес. Зобов'язує історика і кожного, хто вивчає історію, знаходити історичну закономірність суспільного розвитку, вимагає спиратися на факти у їхньому правдивому вигляді, без перекручувань.2. Принцип історизму. Він передбачає розгляд кожного явища з точки зору того, як воно виникло, основні етапи розвитку, вимагає, щоб кожне явище розглядалося у зв'язку з іншими, визначалось його місце в системі суспільних відносин, простежувались взаємовплив, взаємозумовленість історичних явищ, він передбачає розгляд кожного явища крізь призму конкретного досвіду історії. Історизм дає можливість увійти в історію, зрозуміти її, оцінити мотиви вчинків і самі вчинки історичних діячів, з'ясувати їхнє значення. Історія України як галузь історичної науки використовує загальнонаукові методи, серед яких — історичний і логічний. Історичний і логічний методи пізнання взаємно переплітаються, доповнюють один одного. При вивченні історії України також використовуються міжнаукові або міждисциплінарні методи: метод конкретних соц досліджень, матем методи. Джерелами історії України є мат носії іст інформації, що безпосередньо відображають той чи інший бік діяльності людей. речові джерела — пам'ятки матеріальної культури, монети та архітектурні пам'ятки; етнографічні джерела , лінгвістичні джерела — дані з історії розвитку мови; усні джерела — народні пісні, історичні думи, перекази, легенди, народні прислів'я, приказки та ін.; писемні джерела — літописи, документи тощо, які є основою історичних знань.

5.

Грецькі міста й селища виникли в Причорномор’ї під час Вел грец колонізації у VIII—VI ст. до н. е. Причина: перенаселенні Греції, нестачі земель, придатних для хліборобства, пошук джерел сировини (металу, лісу, солі) та ринків збуту. Пн Прич приваблювало своїми природними багатствами i сприятливими для життя умовами. До того ж греки не зустрічали тут особливих перешкод. Колоністи намагалися відразу стати пол та екон незалежними від метрополії.Першими грецькими поселеннями на пд У стали засновані в VII ст. до н. е. у пониззі Південного Бугу на острові Березань місто Борисфен та в Буго-Дністровському лимані місто Ольвія. Пізніше в пониззі Дністра виникли Тіра, Ніконій, Офіусса, у Західному Криму — Херсонес Таврійський, Керкінітіда, Калос Лімен, на сході Криму 480 р. до н. е. постало Боспорське царство з містами Пантікапей, Фанагорія, Гермонасса, Тірітака, Кіммерік. Існували портові, торгові, адмін та культові райони, що поділялися на квартали. Ремісничі квартали та житла бідняків були винесені на околицю. У центрі міста знаходилася головна площа — агора. Навколо неї розташовувались адмін споруди, гімназії, крамниці. До агори прилягала священна ділянка — теменос, на якій були сконцентровані храми, вівтарі, росли священні гаї. Поряд із містом знаходився цвинтар — некрополь. Міста оточувались міцними оборонними стінами з баштами. За формою правління міста-держави були республіками: демократичними або аристократичними. Наймогутнішим серед держав Північного Причорномор’я було Боспорське царство. Столиця- Пантікапей. Держава поступово трансформувалася в монархію. Поряд з греками тут жили скіфи, таври, меотські племена У період свого розквіту (IV—III ст. до н. е.) Боспор вдався до спроби поширити свою владу на все узбережжя Чорного моря. IV ст. н. е. остаточно розпалася під ударами гунів. Держави вели жваву торгівлю у двох напрямках — з Грецією i з північними сусідами. До Греції вивозили рабів, хліб, худобу, шкіру, хутро, сіль, рибу, мед, віск, бурштин, будівельний ліс. Основним предметом грецького експорту з України була пшениця,. Сусідам продавали вино, зброю, тканини, вироби мистецтва.

Важливе місце в господарському житті міст-держав посідали ремесла: металеве, керамічне, ювелірне виробництво, ткацтво. Займалися землеробством. Розвивалося стаціонарне та відгінне тваринництво, рибальський, мисливський і солевидобувний.

Починаючи з III ст. до н. е. справи колоній поступово погіршуються, поч.. криза. Погіршуються стосунки зі скіфами. Змінюється зовнішньопол. ситуація: відбувається розквіт Македонської держави, що прагне прибрати до своїх рук Пн Причорномор’я.. Причорномор’я потрапляє під владу Римської імперії. На пд землях У з’являються нові войовничі племена — сармати, готи, які, здійснюючи постійні напади, руйнують i знесилюють колись квітучі міста греків-колоністів. До V ст. н. е. античні міста-держави припинили існування.

Культура античних колоній значною мірою вплинула на розвиток сусідніх народів, у тому числі слов’ян, прискоривши темп їх історичного розвитку.

6.

Слов – автохтонне індоєвропейське населення Ц Є. Слов’яни жили племенами, що склад з родів. На чолі роду стояли старійшини, а племінний союз очолював вождь. Протягом VII—VIII ст. слов'яни широко розселилися на території Сх Європ. Більшість сх словян проживали саме на території У.

Іст центром слов'янства було Середнє Подніпров'я.. Їхніми східними сусідами були сіверяни, далі знаходилися землі радимичів, в'ятичів. На території сучасної України мешкали такі сх племена, як поляни, деревляни, сіверяни, волиняни білі хорвати, уличі, тиверці. .З кінця V — початку VI ст. розпочинається стрімкий і масштабний процес розселення слов'янського етносу з території прабатьківщини. У процесі розселення складалась східнослов'янська, далі давньоруська, етнокультурна спільність. Вона посідала величезну територію Східної Європи. Давньоруська етнокультурна спільність склалася протягом VI—IX ст. і розвивалася в наступні століття. Навіть політичне відособлення земель і князівств у складі федеративної держави, якою зробилася Київська Русь з 40-х рр. XII ст., не призвело до обласної замкненості й дроблення цілісної давньоруської культури.

Носіями культурної спільності, хранителями народних засад і традицій в суспільстві були трудівники, ремісники й селяни, насамперед жителі великих і матих міст. Саме селяни великою мірою забезпечили єдність (хай і відносну) матеріальної та духовної культури на просторі Руської землі, від Суздаля до Берестя, від Галича до Тмуторокані. Бо вони були прив'язаними до землі, а ремісники постійно переїздили з одного князівства до іншого і спілкувались з колегами з інших міст. Галицькі кам'яних справ майстри працювали у Володимирі на Клязьмі, смоляни — в Чернігові, а новгородські будівничі творчо використовували досвід смоленських і полоцьких зодчих. Особливо значну роль у забезпеченні культурної єдності східного слов'янства відіграв Київ.

Здебільшого цілісна, вона зберегла місцеві особливості в мові, побуті, звичаях, господарстві, що не встигли згладитися за часи її існування (принаймні до кінця XIII ст.). Відчутне відособлення окремих територій у процесі сусп-економ еволюції сусп стало основною причиною того, що локальні особливості зміцніли і поступово, протягом кількох століть, надали специфічног обрису групам земель, які поволі переростали в території укр і рос поселень.

7.

Біля Києва з’явилися варязькі воїни Аскольд і Дір, вони надали сх слов’янам війс підтримку, звільнили від данини кочовників і стали князювати в Києві..За часів Аскольда і Діра зросла могутність Київс держави, розширилися її кордони.

У 879році Рюрик помер,спадкоємцев став його син Ігор, регентом якого був Олег. Він здійснив численні завойовницькі та торгові походи,і в 882 році,як повідомляє «Повість минулих літ», зібрав велике військо і вирушив на пд., до Києва. Олег вбив Аскольда.,на Київському престолі опинилася інша династія. Князь будував нові міста та могутні фортеці. Олег,здійснив 2 вдалі походи проти Візантії. Після смерті Олега 912р.,на чолі Давньоруської держави став син Рюрика-Ігор.Його князівство поч із жорстокої боротьби проти автономістських настроїв підкорених народів. Ігор розпочав військовий похід проти Візантії,але похід виявився невдалим. Через 2 роки,зібравши велику дружину,Ігор знову вирушив на Візантію., підписавши з Києвом мирну угоду. 944р. Ігор здійснив похід на Закавказзя. Одне з збирань у 945р. призвело до повстання древлян,під час якого було вбито Ігоря.

Після цих подій на чолі Давньоруської держави стала дружина Ігоря-княгиня Ольга, жорстоко помстилася деревл за вбивство чоловіка:вона знищила їх посольство,а місто Іскоростень-спалила. Здійснила низку реформ:упорядкувала сплату данини, облаштувала спеціальні пункти,куди в певний термін звозилася данина; на підвладних землях організувала владні структури з представників княжого оточення.

У 946 та 957р здійснила дипломатичні візити до Константинополя, укладено союзницьку угоду та розглядалася проблема християнства. Язичницька опозиція зробила переворот і поклала край правлінню княгині.

У 946р. Вся повнота влади перейшла до Святослава. За роки свого короткого правління,пройшовши походами зі Сходу на Захід,від Каспійського моря до Балкан.На початку князювання воєнна активність Святослава була зосереджена на Сході. Протягом 965-968 він розгромив Хозарський каганат. Візантійський імператор вирішив скористатися військовою могутністю К.Русі в боротьбі з Болгарією.Маючи 60 тис воїнів, Святослав завдав удару Болгарії. Такі успіхи налякали візантійців і вони підмовили печенігів напасти на Київ. Після тривалих військових дій з візантійцями,знесилені сторони 971 уклали перемир’я. Та бажання помститися грец.імператора підштовхнуло найняти печенігів для вбивства князя. Київськй князь загинув у бою 972р.

8

три періоди.

Перший період , коли відбувалося виникнення й формування давньоруської держави ІХ-Х ст. з”являються перші згадки у візантійських сх джерелах про державу. В середині ІХ ст. К Р виходить на арену світовох історії, стверджуючи себе. Піднеснення Русі пов”язане з ім”ям Аскольда. Аскольд проводив активну зовн пол. Йому належить перший літопис, який мав визначити місце Русі, як невід”ємну частину слов”ян.

З іменем Олега зв”язано відкиття Русі на цілий етап назад. Часи Олега, Ольги, Ігоря, Святослава були часами експансії, коли кордони Русі значно розширилися.

Тож цей період охоплює майже 100 років — з 882 р., коли на престол у Києві сів Олег, до смерті Святослава 972 р. У цей період було створене величезне господарське й політичне об'єднання, здатне й готове кинути виклик могутній Візантійській імперії.

Другий період охоплює князювання Володимира (Святославовича)Великого (980—1015 рр.) та Ярослава Мудрого (1036—1054 рр.). За Володимира відбулося завершення об”єднання слав”янських земель. Володимир запровадив християнство як державну релігію(1088-1089 рр.).Це була доба зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершини політичної могутності й стабільності, економічного і культурного розквіту.

Останній період ( друга половина ХІ – ХІV ст.)характеризують постійні руйнівні чвари між князями, зростаюча загроза нападів кочових племен та економічний застій. Вже з другої половини ХІ століття відбувалися суперечки між князями , які завдавали спустошливості Київській Русі.

У 1097 році відбувся Люберецький з”їзд, що мав на меті покласти край0 міжусобній боротьбі. Але рішення з”їзду були порушені та не виконані.

З середини ХІІ ст. – роздроблення феодальної Русі. А це обумовило прискорення завоювання держави татаро-монголами. При них Князівства були роздроблені і підкорялися Золотому Ярму. Винятком було Галицько-Волинське князівство.

Як бачимо, другий період історії Київської держави був добою піднесення ЇЇ політичної й економічної могутності. На противагу територіальному зростанню попереднього періоду тут, як правило, переважає внутрішній розвиток. Політична могутність і військова потуга Давньоруської держави трималися на міцному фундаменті: розвинутій і багатій економіці. Землеробство і скотарство не тільки були спроможні прогодувати населення країни, а й виробляли продукти харчування й сировину на експорт. Промисли забезпечували потреби держави, їх продукція користувалась постійним попитом у країнах Півдня і Заходу. Міста були заселені переважно ремісниками, вироби яких користувалися попитом на Русі й за рубежем. Спустошливі вторгнення кочовиків причорноморських степів, виснажливі, майже безперервні громадянські війни між князями хоч і завдавали шкоди, але не могли підірвати економічного життя Русі. Надто розвиненими були продуктивні сили держави, а її люди відзначались працьовитістю, витривалістю й були здатні до прогресивних змін у виробництві. Сільське господарство було провідним у давньоруській економіці і досягло високого рівня розвитку. Землеробство. Основними зерновими культурами в Київській Русі були жито, просо, ячмінь, пшениця й овес. У Київській Русі був великий набір ручних землеробських знарядь — заступи, мотики, серпи, коси. Скотарство. У літописах та інших пам'ятках писемності постійно згадуються різні свійські тварини і продукція тваринництва. Великими стадами корів і кіз, табунами коней, отарами овець володіли князі й багаті бояри. Мисливство й рибальство.

9

Прийняття християнства Володимиром Великим: Християнська віра появилась у причорноморських краях уже в перших століттях н. є. і скоро дійшла до такого великого центру, як Київ. На княжому престолі до Володимира були вже князі-християни — Аскольд, Ольга, брат Володимира Ярополк.

Уся Європа була вже християнська і виявляла погорду до язичництва. Щоб увійти в коло європейських народів, необхідно було визнати християнство. Хрестившись, мабуть 988 p., Володимир енергійно взявся поширювати нову релігію. Князь наказав будувати церкви, а в Києві поставив церкву Богородиці, на утримання якої призначив десяту частину доходів із своїх земель, через що церква дістала назву Десятинної. Так Україна-Русь першою просвітилася християнством, а світло від віри Христа прийшло до нас у 989 р. Християнізація Русі справляла різнобічний вплив на всі сторони економічного, соціально-політичного та культурного життя країни. Саме зв'язок з Європою і зумовив небачений історичний, суспільний та культурний розвиток К Р. За князювання Володимира Київська держава дорівнялася до багатьох країн Європи і Близького Сходу. Навіть могутня Візантійська імперія мусила рахуватися з Руссю. Смерть В В (1015 р.) спричинилася до нової жорстокої боротьби між його синами за владу. Ярослав, котрий князював у Новгороді, в 1019 р. за допомогою великого варязького війська розбив київського князя Святополка і став єдиним правителем Русі.

10

Русская правда:

«Русская правда» - свод законов, самый известный памятник древнерусского княжеского законодательства, которое регламентировало внутригосударственные феодальные отношения Киевской Руси . «Русская правда» - основной источник познания общественного строя, государства и права Древнерусского государства.

Этот свод законов имел огромное значение для дальнейшего развития украинского, русского, белорусского, а отчасти и литовского права. Известно более 100 списков «Русской правды», которые принято делить на три редакции - краткую, расширенную и сокращенную (некоторые исследователи выделяют пять и более редакций). Каждая из редакций отражает определенную степень зрелости феодальных отношений. Краткая редакция содержит: «Правду Ярослава», или «Самую раннюю правду» (автором ее считается Ярослав Мудрый ; «Правду Ярославичей», или «Устав Ярославичей» (этот текст приписывается сыновьям Ярослава Мудрого), а также две статьи - так называемый «Покон вирный» и «Урок мостникам», о происхождении которых нет точных сведений. Основными источниками « Русской правды » были нормы обычного права. В частности «Правда Ярослава» отражает общественные отношения раннефеодального периода, сохраняет, хотя и в очень ограниченном виде, институт кровной мести. Предметом правовой защиты в ней есть преимущественно жизнь, телесная неприкосновенность и честь дружинной знати, а защита феодального землевладения еще не получила надлежащего оформления. В «Правде Ярославичей» уже достаточно ясно отражена феодальная сущность регулируемых ею общественных отношений. Почти все ее нормы направлены на защиту княжеского феодального поместья, земельной собственности князя и т.д. Здесь четко выражено природа феодального права как права привилегии. «Покон вирный», или «Устав вирна», определяет типичный для раннефеодального государства порядок «кормления» княжеского слуги поверенного (собирателя веры), а «Урок мостникам» непосредственно продолжает и завершает статьи краткой редакции о порядке оплаты представителям княжеского аппарата.

11

Культура Київської Русі: Високий злет культури Київської Русі був зумовлений суттєвими зрушеннями в різних сферах сусп життя — розвитком феодальних відносин; становленням давньоруської державності; відокремленням ремесла від сг; виникненням міст; пожвавленням торгівлі; активізацією та розширенням міжнародних контактів; запровадженням християнства та ін.

Феномен культури КР мав такі характерні риси та особлті:

1. Домінуючий вплив христ релігії на розвиток мат та дух культ. Церква стала своєрідним центром, у якому органічно синтезувалися витвори майстрів різних культурних сфер — архітектури, живопису, музики, скульптури, літератури.

2. Запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань та канонів. Іконопис, наслідуючи візантійські зразки, відрізняється абстрактністю і статичністю. Поширення візантійського стилю зодчества, запозичується техніка цегляної та кам'яної кладки, переймається досвід створення фресок та мозаїк.

3. Існув на Русі дохристиянського культурного середовища — підґрунтя для ств місцевої самобутньої культ. Роль візантійського впливу на розвиток культ Русі була значною, але не вирішальною, оскільки все візантійське в процесі «ослов'янення» творчо переосмислювалося, якісно видозмінювалося під впливом місцевих традицій.

4. піднесення культури, поява нових культурних явищ. Виникнення і становл Давньоруської держави сприяло помітному культурному поступу східних слов'ян, збагаченню новими здобутками.

Існ влас писемності та освіти є основ ознакою цивілізованості народу. Про високий рівень розвитку освіти свідчить існуюча в той період диференціація навчальних закладів: палацова школа підвищеного типу, школа «книжного вчення»; світська школа домашнього навчання. Накопиченню знань, обміну інформацією, розвитку шкільництва сприяло заснування при храмах, монастирях та князівських дворах бібліотек.

Отже, феномен культ К Р сформувався на основі місцевих традицій під впливом умов соціально-історичного буття й творчого переосмислення та засвоєння досягнень світової культури, що дало змогу розширити культурні обрії, змістовно збагатитися, але при цьому зберегти власну самобутність і не відірватися від живильних коренів рідної землі. Характерними рисами та особливостями розвитку культури Київської Русі були: домінуючий вплив християнської релігії; запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань та канонів; існування на Русі дохристиянського культурного середовища — підґрунтя для створення місцевої культури; піднесення культури, поява нових культурних явищ.

12

Причини та наслідки феодальної роздробленості: 30 ті рр. 12 ст. – Київ втрачає своє значення як центр русь. Земель => новий період в історії КР- існування самостійних удільних князівств=роздробленість політична або феодальна=перехід від ранньофеодальної держави до зрілого феодального сусп-ва.

У 12 ст. окремі самостійні княз-ва і землі: Галицьке, Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Ростово-Суздальське,Чернігово-Сіверське тощо.

На чолі кожної-князь із дружиною

Причини:

1)Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення.

2) Зростання великого феодального землеволодіння.

3) Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади.

4) Зміна торговельної кон'юнктури, частковий занепад Києва як торгового центру, поява поліцентрії в зовнішній торгівлі.

5) Посилення експансії степових кочівників (печенігів, половців та ін.).

Наслідки: плюси

+ Форм-ня великого землеволод-ня, прогрес у сільсь госп-ві

+Розбудова міст + Повиш-ня чисель-ті насел-ня + Розв-к східнослов культ

Мінуси:

-Втрата держ єд-ті - Князівські міжусобиці -Ослаблення держави

-Зниження оборонозда-ті держ -Посил-ня тиску з боку сусід держав

13

Південно-Західна Русь.Утворення Галицько-Волинського князівства: Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяла низка чинників Скориставшись скрутним становищем Данила Галицького, Римський Папа Інокентій IV пообіцяв галицько-волинському князю реальну допомогу в боротьбі з золотоординцями та королівську корону за умови укладення унії руської православної церкви з католицькою під покровительством Папи. Намагаючись використати всі сили для боротьби проти іга, Данило погоджується на ці умови. У 1253 р. в місті Дорогочині відбувається його коронація. У цьому ж році Папа Римський оголошує Хрестовий похід проти татар, до участі в якому закликав Польщу, Чехію, Померанію та Сербію. Проте через низку причин (більшість названих країн були втягнуті в боротьбу за австрійську спадщину, їх роздирали внутрішньополітичні негаразди, не могли вони забезпечити й кількісної переваги над військовими формуваннями монголів) плани ще одного хрестового походу так і залишилися нездійсненими. Не відчувши реальної допомоги з боку папської курії, Данило розриває угоду з Ватиканом і вступає у відкриту збройну боротьбу із Золотою Ордою.

Наприкінці 1254 р. Данило Галицький перейшов у наступ проти військ Куремси, який намагався окупувати галицьке Пониззя. Внаслідок вдалих та рішучих дій князю вдалося відвоювати в кочівників землі вздовж Південного Бугу, Случі та Тетерева. До його планів входило визволення Києва, але саме в цей час литовський князь Міндовг розриває укладений 1254 р. військовий союз, який було скріплено зарученами сина Данила - Шварно та дочки Міндовга. Це різко змінює ситуацію - протягом 1255- 1256 рр. безперервно триває протистояння з Литвою.

Змінивши слабкого Куремсу на досвідченого Бурундая, якого літописець називає «безбожним, лихим, окаянним», Орда розпочинає 1258 р. новий масований наступ. Не маючи сил для протидії, Данило Галицький під тиском вимог Бурундая був змушений віддати наказ про знищення укріплень Володимира, Луцька, Львова, Кременця, Дани-лова та інших міст. Збереглися лише оборонні споруди неприступного Холму. Саме в цьому місті після серйозної хвороби 1264 р. помирає князь Данило.

14

Монгольська навала: Наприкінці 12 ст. у степах Центральної Азії утворилася могутня військово-феодальна Монгольська держава. Року 1206 ханом усієї Монголії було проголошено Темучина (Чингісхана). Він розпочав здійс завойовницьку пол, внаслідок якої 1221 р. було підкорено Середню Азію та Хорезм.У 1222 р. монголи через Кавказ вдерлися до причорноморських степів і завдали поразки половцям у битві на Дону. Того року вони не наважилися продовжувати похід у глиб Русі, а повернули назад.Похід на Русь очолив онук Чингісхана Батий.Батиєва орда рушила на руські землі наприкінці 1237 р. Протягом 1237–1238 рр. було розгромлено війська рязанського та владимиро-суздальського князів. Монголи здобули штурмом і спалили Рязань, Владимир, Москву, Твер та інші міста. Північно-Східну Русь було спустошено.

Похід монголів на пд-зх руські землі Після успішного походу на північно-східні руські землі року 1238 виснажені монгольські полчища відійшли в половецькі степи, щоб поновити сили й відпочити.Навесні 1239 р. вони рушили на південний захід.Першим на шляху просування Батиєвої орди стояв Переяслав. Монголи захопили місто, зруйнували і спалили його.

Того ж року сумна доля спіткала й Чернігів. Наприкінці 1239 року монгольська кіннота вдерлася у Крим, переслідуючи переможених нею половців. Завойовники захопили майже весь півострів.На початку 1240 року інша частина монгольського війська наблизилася до Києва. Захопивши здобич і полонених у навколишніх поселеннях, він пішов на з’єднання з головними силами Батия. Проте наприкінці 1240 р. монголи знову підступили до Києва й оточили місто.

На Київ тоді поширив свою владу Данило Галицький. Тож обороною міста від монгольської навали випало опікуватися тисяцькому князя Данила – воєводі Дмитрові.Сам же князь подався у Польщу й Угорщину, маючи намір організувати сусідів на спільні дії проти загарбників.Оборона Києва.За одним літописним списком, взяття Києва монголами відбулося 6 грудня 1240 р. Київ мав надзвичайно потужну фортецю, облога була тривалою, а штурм – запеклим.Основний удар Батий спрямував із півдня в районі Лядських воріт.

Безперервно, вдень і вночі монголи били таранами браму і стіни, аж поки не захопили ділянку валу і не увірвалися в межі «міста Ярослава». Кияни завзято боронили кожну вулицю, кожний будинок, але сили були надто нерівними. Монголи прорвали укріплення в районі Софійських воріт – через те їх згодом почали називати Батиєвими. Завойовники оточили Десятинну церкву і вдарили в її стіни муроломними машинами. Храм завалився, поховавши під руїнами своїх героїчних захисників. Тисячі киян загинули у нерівній боротьбі.

.

З-понад 40 мурованих храмів, збереглися близько 200. Отже, мешканців "матері міст руських" зменшилося зі 50 – 60 до двох тисяч. Похід монгольських орд на Галичину та Волинь Із Києва основні сили Батия рушили на Володимир і Галич, тоді як інші монгольські загони залишилися плюндрувати Київщину. З вогнем і мечем монголи пройшли по Київській, Волинській і Галицькій землях. Розкопки Вишгорода й Білгорода, городищ по Тетереву, Случі, Горині, Південному Бугу та інших річках відтворюють картини героїчної оборони й загибелі цих міст.Тривалою й жорстокою була битва за Володимир.

Ворог із великими труднощами здобув місто. Під Галич монгольські орди підійшли з’єднаними силами і після триденної облоги взяли його штурмом.Року 1241 монголи вийшли на західні рубежі Русі.Частина монгольського війська вдерлася на територію Польщі.Основні ж монгольські сили вступили у межі Угорщини та рушили на Чехію.Проте вже у 1242 р. Батий припинив похід на Захід і через Боснію, Сербію, Болгарію та Русь вивів свої війська у пониззя Волги.Приводом для цього стала смерть головного монгольського хана Угедея, й Батий прагнув взяти найактивнішу участь у виборах нового.Проте причини припинення походу були глибшими: Батий не мав сил тримати у покорі всі завойовані країни Східної та Центральної Європи, надто великих втрат зазнало його військо.5. Золотоординське ярмо.Монгольську імперію було переділено на чотири частини (улуси).

Батиєві володіння становили найзахіднішу частину – улус Джучі: тут було створено державу Золоту Орду.

Під владою тієї держави, що охоплювала територію від Уралу та Західного Сибіру до Чорного моря, опинилася вся Русь-Україна.

Монгольська навала невпізнанно змінила руські землі. Найбільшого спустошення зазнали Київське, Переяславське та Чернігово-Сіверське князівства.Після походу Батия вони потрапили в залежність від Золотої Орди.Влада князів у цих землях зберігалася, проте право на князювання підтверджував монгольський хан своїм ярликом – грамотою-дозволом на володіння землями – в обмін на визнання своєї зверхності та зобов’язання надавати йому військо й сплачувати данину.

За свідченням джерел, монголи вимагали від усього населення сплати десятої частини – як продуктами та майном, так і власне людьми.До страшної «людської десятини» потрапляли й ті, хто не міг розрахуватися у звичайний спосіб. Забрані люди потрапляли в рабство, здебільшого їх здавали до монгольської армії.За обчисленням і збиранням данини наглядали монгольські урядовці. Найвищого урядовця на підкорених землях називали баскаком.У його розпорядженні були військові загони, що постійно перебували в укріпленому поселенні – баскацькому містечку. Дослідники припускають, що одне з таких містечок розташовувалося неподалік Києва, в урочищі Батиєвому – звідки й витлумачують збережену й досі назву.

Всі завойовані землі, за монгольським звичаєм, було переділено на частини (улуси) між підлеглими Батию менш впливовими

Наслидки: Щоби вповні оцінити наслідки монгольської навали на українські землі, варто пам’ятати, що йдеться не лише про руйнівні походи 1238–1242 рр., а й – і то головним чином! – про столітнє перебування під владою монгольських ханів.

Величезні людські та матеріальні втрати, що їх зазнали українські князівства під час першого – найпотужнішого удару, з роками зростали, адже монгольські орди час від часу хвилями накочувались на завойовані землі грабіжницькими походами.

Втрата пол незалежності, виконання князями ролі слухняних виконавців волі золотоординських зверхників притлумлювали державотворчі традиції, що далося взнаки впродовж наступних століть.

Адже ослабленням Русі внаслідок монгольської навали поквапилися скористатися західні сусіди, передусім Польща, Угорщина, Литва, Тевтонський орден, а знекровлені українські землі не мали снаги до належного опору.

15

Українські землі стала об'єктом уваги іноземних держав — Литви, Польщі та Угорщини, які прагнули територіального розширення за рахунок українських земель.

У 1293—1316 pp. у Литві правив князь Вітень, який продовжив об'єднавчу політику. За князювання Гедиміна — Литва поширила свою владу на всю територію між Зх Двіною, Дніпром та Прип'яттю, тобто на всі сучасні білоруські землі. За було захоплено Брянськ, що створило загрозу Московському князівству. Це призвело до литовсько-московської війни, яка стала початком довготривалої боротьби між двома князівствами. Найбільших розмірів Литовське князівство досягло за Вітовта (1392— 1430). У1404 р. він приєднав до своїх володінь Смоленськ, що призвело до нової війни з Московським князівством (1406—1408), результатом. Розширення Литви було зупинено у серпні 1399 p., коли війська Вітовта у битві на р. Ворскла зазнали поразки від татар.

Велике князівство Литовське являло собою федерацію численних земель, у внутрішнє життя яких великий князь практично не втручався. Місця князів з дому Рюриковичів зайняли представники литовської династії Гедиміновичів. Литва стояла на порівняно низькому щаблі суспільного і культурного розвитку, тому зазнавала істотного впливу соціально-політичних і культурних традицій українських та білоруських земель. Державною мовою Литви була давньоруська, закони базувалися на «Руській Правді», більшість населення сповідувала православ'я. На цій підставі М. Грушевський вважав, що Велике князівство Литовське більшою мірою, ніж Московська держава, зберегло традиції Київської Русі. Іншою державою, яка почала захоплення українських земель, було Польське королівство. Правління Владислава І Локетка та його сина Казимира III Великого характеризувалося подоланням феодальної роздробленості та об'єднанням Польського королівства, Скориставшись послабленням Галицько-Волинської держави, Литва у 1340 р. захопила Волинь, а Польща у 1349 р. — Галичину (у 1370—1386 pp. Галичиною тимчасово володіла Угорщина).

Польська експансія в українські землі відрізнялася від литовської. Польські правлячі кола намагалися зробити Галичину своєю провінцією. Наприкінці XIV ст. для литовських, польських та інших слов'янських земель значно зросла загроза з боку Тевтонського ордену. Це, а також посилення на сході Москви, особливо після її перемоги над татарами у Куликовській битві 1380 р., змусило Литву піти на зближення з Польщею.

У1385 р. у м. Крево (Литва) була укладена унія між Великим князівством Литовським та Польщею, яка закріплялася шлюбом великого литовського князя Ягайла (польський король у 1386—1434 pp.) з польською королевою Ядвігою. Кревська унія передбачала об'єднання двох країн в єдину державу. Але у результаті Литва опинилася у гіршому стані. До Польщі мали приєднатися землі Великого князівства Литовського, включаючи українські і білоруські. Через два роки після Кревської унії, у 1387 p., Польща остаточно заволоділа Галичиною, яка залишалася під її владою майже 400 років, а саме до 1772 р. — першого поділу Речі Посполитої. Разом з Ягайлом грамоти на вірність польському королю уклали, намагаючись зберегти свою владу та землеволодіння, київські, волинські та новгород-сіверські князі. Ягайло, виконуючи умови унії, разом з усіма підданими прийняв католицтво. З іншого боку, почалося захоплення українських земель польськими феодалами, полонізація та розповсюдження католицтва. Все це на багато років загострило польсько-українські відносини.

Закарпаття, розташоване на південних схилах Карпатських гір та в басейні р. Тиси, у X—XI ст. входило до складу Київської Русі. Занепад Київської держави, монголо-татарська навала активізували загарбницькі наміри Угорщини. У XII ст. вона поширила свою владу на території сусідніх держав, у тому числі і на Закарпаття. Остаточно ці українські землі було включено до складу Угорщини у другій половині XIII ст.

Інша українська земля — Буковина, розташована між середньою течією Дністра та Головним Карпатським хребтом у долинах верхньої течії річок Пруту і Серету, у 1349 р. також була загарбана Угорщиною. З 1359 р. Буковина увійшла до складу Молдавського князівства. У першій половині XVI ст. Буковина разом із Молдавією підпала під владу Туреччини.

Землі Закарпаття та Буковини протягом XIII—XV ст. колонізувалися угорськими, німецькими, румунськими феодалами, а українське населення поступово закріпачувалося.

Експансія Литви, Польщі, Угорщини доповнювалася появою на півдні українських земель нової загрози. З XIII ст. Північне Причорномор'я та

У кінці XIII — на початку XIV ст. почалася турецька навала. Хан Осман (1282—1326), а потім його нащадки, захопили у 1331 р. Нікею, а потім усі інші володіння Візантії у Малій Азії. У 1361 р. турки-османи оволоділи Адріанополем, головним містом Фракії, що відкривало шлях на Балкани. У 1371 р. коаліція сербів, болгар, валахів та угорців була розбита турками у битві на р. Мариці, а після битви на Косовому полі (1389) більша частина Сербії була приєднана до Туреччини. Невдовзі її васалами стали Валахія і Молдова.

Кримські хани, які намагалися підкорити багаті генуезькі та венеціанські торговельні міста на Кримському узбережжі, звернулися за допомогою до одновірців-мусульман — турків. У 1475 р. Мехмед II здійснив з великим флотом морський похід, у ході якого було захоплено Кафу (Феодосію) та багато інших міст південного берегу Криму. У 1478 р. хан Менглі-Гірей визнав васальну залежність Кримського ханства від Туреччини, що на багато років створило значну загрозу для українських земель.

Кримський хан, уклавши мирний договір з московським царем Іваном III та заручившись підтримкою Туреччини, у 1482 р. здійснив перший руйнівний похід на Київ. З погрому Київщини почалися майже щорічні грабіжницькі напади татар на Україну, наслідками яких були спустошення, захоплення у полон або знищення населення. Руські землі стали головним джерелом постачання рабів на невільницькі ринки Кафи й Стамбулу.

Незважаючи на загарбання іноземними державами, наприкінці XIV ст., як і в наступні століття, на українських землях відбувався процес розвитку феодалізму, товарно-грошових відносин. Це підривало натуральне господарство, наслідком чого було посилення визиску селян феодалами, збільшення повинностей, закріпачення селян.

Усі ці землі вважалися власністю правлячої у Литві великокнязівської династії. Представники її як великі удільні князі правили на Україні: Володимир Ольгердович у Києві (1362 —1394), Костянтин Ольгердович у Чернігові, Патрикій Наримунтович у Стародубі, Дмитро Ольгердович у Трубчевську, Корибут Дмитро Ольгердович (з 1381) у Новгороді-Сіверському, брати Юрій, Костянтин, Олександр і Федір Коріатовичі (1363—1393) на Поділлі, Любарт (1340—1385) і Федір Любартович (1386—1393) на Волині. В оточенні українського боярства князі литовського походження переймали його мову, звичаї і віру, ставали виразниками його інтересів перед великокнязівською владою.

Кожне велике удільне князівство складалося з ряду дрібних уділів, на чолі яких були місцеві князівські династії, з боярських вотчин та державних («чорних», або великокнязівських) земель, що ними розпоряджалася селянська община. Політична організація панівного класу була заснована на договірно-службових відносинах і становила феодальну ієрархію. Кожний з великих землевласників-феодалів користувався певною політичною владою щодо населення своєї вотчини і певними імунітетними правами щодо свого сюзерена — удільного князя або великого князя литовського. Від розмірів земельних володінь феодала залежала повнота його політичних прав, які він здійснював за допомогою власних урядників-слуг і війська.

16

Українські землі наприкінці 14-го у першій половині 16-го століття: Депутати Великого князівства Литовського підписали акт про державну унію і склали присягу на вірність їй. Це означало створення Люблінська унія 1569 р. відіграла, безумовно, велику історичну роль у долі України. При цьому вона мала досить суперечливі наслідки. Передусім вона сприяла посиленню польської соціальної, національної, релігійної, культурної експансії. Але вона ж возз'єднала українські землі, забезпечила зростання культурно-освітнього руху.

Після 1569 р. більшість українських земель було зайнято найбільшими польськими магнатськими родинами, які стали там необмеженими власниками. Посилюється кріпацтво. Литовський статут 1588 р., який діяв у Речі Посполитій разом із польським феодальним правом, остаточно закріпачував селян, які прожили на землі феодала 10 років.

Розвиваються міста - і державні, і ті, які перебували у приватному володінні. Мешканці міст боролися за введення Магдебурзького прав- виборного місцевого самоврядування, - з тим щоби вийти з-під владифеодала. Тоді ці міста ставали опертям королівської влади у боротьбіпроти свавілля магнатів. У 1590 р. львівський єпископ Г. Балабан виступив за підписання унії. Його підтримали єпископи холмський, пінський та луцький. Вони подають заяву королеві Сигізмунду III, і той у 1592 р. відповідає згодою. У 1595 р. у Кракові папський нунцій схвалює умови унії, і 25 грудня того ж року в присутності папи римського Климента VIII вона була проголошена. Юридичне оформлення унії мало відбутися у 1596 р. в Бересті. Але собор одразу ж розколовся на дві частини - уніатську та православну. Уніатська частина затвердила греко-католицьку церкву, підпорядковану папі римському. Визнавалися основні догмати католицької церкви, але мова богослужіння залишалася церковнослов'янською, а обряди православними. Уніатське духовенство урівнювалося з католицьким. Але православний собор, що проходив водночас, не визнав правомірність рішення уніатів. Замість консолідації українське суспільство ще більше розкололося.

Отож Берестейська унія не сприяла об'єднанню православних і католиків, але в історії України ці дві церкви міцно пов'язані міжсобою.