30 Берестейська (1596 р.) унія та її вплив на подальший розвиток українського суспільства. Утворення братств. Їх роль і місце у збереженні національного етносу.

Після 1569 р. посилився процес покатоличення українського населення. Кризовий стан православної церкви створював умови для поширення ідеї церковної унії в українському суспільстві й породжував її активних прихильників. Перед православ'ям України постала проблема вибору: або зберегти церкву, жертвуючи національною самобутністю, або, реформуючи церкву, врятувати цю самобутність.

На захист православ'я виступили братства — міщанські організації, створювані при парафіяльних церквах. Найбільш впливовим було львівське Успенське братство, яке мало функції контролю над духовенством. Спираючись на підтримку константинопольського патріарха, братство активно втручалось у внутрішньоцерковні справи, що не могло не викликати спротив вищого духовенства. За структурою братство нагадувало міські ремісничі цехи-мали власний статус, вибірність старшини, прийняття присяги. Все це проходило паралельно активізації діяльності єзуїтських організацій у Речі Посполитій. Розгортається релігійна полеміка, де талановиті Поступово формується козацька адміністрація — військовий суддя, військовий отаман, хорунжий, гармаш, полковник, писар, осавула та ін. Контроль за їхньою діяльністю здійснювала козацька рада.

Своєрідною у Запорізькій Січі була правова система. Вона являла собою сукупність правових звичаїв, які сформувались у сфері козацьких суспільних стосунків. Козацьке право фіксувало стан стосунків, які вже склалися, затверджувало військово-адміністративну організацію, порядок землекористування, кваліфікувало види злочинів, покарань і т.ін.

Існування Запорізької Січі було вельми значним фактором у міжнародних стосунках. Кіш Війська Запорізького вів переговори і укладав угоди з Польщею, Росією, Кримським ханством, Швецією, підтримував своєю військовою потугою окремі держави і коаліції.

17

Причини виникнення українського козацтва.: Характерною рисою заселення території України у XV ст. було те, що основна маса людності мешкала на здавна обжитих землях — Київщині, Галичині, Волині, Поліссі та Поділлі. А південні землі — Середня Наддніпрянщина, Запоріжжя — мали значні природні багатства, але були незаселені. Саме тут і постає нове соціальне явище — козацтво.

Серед причин, які зумовили появу козацтва, можна виділити: соціальні (посилення феодальної експлуатації, юридичне оформлення кріпосної залежності); економічні (нестача орної землі, необхідність колонізації вільних земель Дикого поля); політичні (прагнення польської адміністрації залучити козацтво на службу для охорони південних кордонів від татарської загрози); національні (спротив політиці колонізації та покатоличення українського населення); стратегічні (загроза з боку Кримського ханства).

Уперше козаки згадуються в історичних хроніках наприкінці XV ст. Вже тоді вони допомагали полякам боротися з татарами.

Основними джерелами формування нової соціальної верстви в Україні були селянство, яке, тікаючи у степ, протестувало проти закріпачення та посилення феодальної експлуатації, та міщанство, котре йшло на південь спочатку з метою сезонного промислу, полювання, рибальства, а потім об'єднувалося й будувало на Дикому полі невеличкі захисні містечка — прообрази Січі. Головними справами козаків були організація походів проти татар і заготівля дичини та риби.

У 1556 р. на о. Мала Хортиця черкаський староста Д. Вишневецький заснував фортецю, яка започаткувала Запорізьку Січ. Козацтво поділялося на полки чисельністю 500— 1000 осіб. Полки складалися з сотень. А декілька сотень у свою чергу складали курінь. Усе козацьке військо очолював гетьман (з часів Б. Хмельницького), а запорожців — кошовий отаман. У військовому плані Січ складалася з 38 куренів, а територіальне — з 8— 10 паланок. Вступ і вихід з Січі були добровільними. Прибульцеві міняли ім'я, аби приховати минуле втікача. На Січі поряд із повноправними козаками були й новаки — джури, молодики. Загалом Військо Запорізьке можна поділити на січових козаків — нежонатих, загартованих у боях, і волосних — сімейних козаків, які більший час жили за межами Січі.

Життя запорізького козацтва будувалося на демократичних засадах. Утім це суспільство не можна назвати цілком демократичним, оскільки соціальне розшарування серед козаків визначало й їхню політичну нерівність.Функції законодавчого органу виконувала загальна козацька рада. Владу виконавчу репрезентували кошовий отаман і старшина. Характерною рисою формування Коша була виборність. Загальна козацька рада, збираючись двічі на рік (1 січня і 1 жовтня), обирала старшину, затверджувала плани походів, вирішувала питання стосунків з зарубіжними країнами, розподілу землі тощо.Наприкінці XVI - на початку XVII ст. українськими землями прокотилося дві хвилі активного протесту народних мас проти існуючих порядків: перша (1591 - 1596 рр.) була порівняно короткою у часі, друга (1625 - 1638 рр.) - тривалішою. Головною рушійною силою народних виступів було козацтво.

Основними причинами першої хвилі народного гніву були посилення кріпосницького та національного гніту; енергійна експансія шляхти на відносно вільні українські землі, колонізовані "угодниками" та запорожцями; зіткнення інтересів шляхетської та козацької верств; намагання офіційної влади Речі Посполитої взяти під контроль козацтво.

Одним із перших великих козацько-селянських повстань під керівництвом українського шляхтича і гетьмана реєстрових козаків Криштофа Косинського вибухнуло в 1591 р. Не встигло вщухнути останнє відлуння одного, як вибухнуло інше повстання. Очолив його Северин Наливайко . Козаки знову повстали проти ненависної шляхти, їх підтримали селяни. Після поразки повстань кінця XVI ст. декілька десятиліть не було великих народних виступів. Значною мірою це пояснюється тим, що Польща, вступивши на початку XVII ст. у період активної зовнішньополітичної діяльності, постійно відчувала потребу у військовій силі козаків.

Друга хвиля повстань в Україні (1625 - 1638 рр.), яку очолювали народні ватажки М. Жмайло, Т. Федорович (Трясило), і. Сулима, П. Бут, Д. Гуня, Я. Остряниця та інші, також закінчилася невдачею.

Отже, дві хвилі козацько-селянських повстань, що прокотилися українськими землями наприкінці XVI - на початку XVII ст., закінчилися поразками. Основними причинами невдач були: стихійність, неорганізованість, недосконале озброєння повстанців, локальний характер дій, малочисельність лав повсталих, тертя між козацькою старшиною та рядовим козацтвом, неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва, нечіткість програмних установок, гнучка політика польського уряду, спрямована на розкол лав повстанців тощо. Однак, незважаючи на поразки, козацько-селянські повстання відіграли значну роль в історії українського народу, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, підвищували престиж та авторитет козацтва, сприяли накопиченню досвіду боротьби, служили прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення Народу, прискорювали формування національної самосвідомості.

18

Люблінська Унія : Люблінська Унія, укладена в 1569 році на засіданнях сейму в Любліні, - була міжнародною угодою Корони і Великого Князівства Литовського. На відміну від попередніх умов між Польщею і Литвою, Люблінська Унія була актом реальної унії, ані тільки унії персональної чи династичної. Від Унії в Креві 1385 року Корону Польську і Велике Князівство Литовське єднала особа владці – монарха; короля Польщі, який водночас, до Унії в Городлі 1413 року, був великим князем Литви. До 1413 року зв'язок Польщі та Литви мав характер династичної унії. В 1501 році зроблена перша проба укладення реальної унії, ота Унія в Мельнику принципово обмежувала повернення персональної унії. Люблінська Унія, як унія реальна, впроваджувала принципові зміни, оскільки творила нову федеративну державу з двох складових: Польщі і Литви. Повстання I Речі Посполитої є однією з найважливішіх подій в історії Польщі та Литви. Нова, спільна держава, яка проіснувала до розборів кінця XVIII віку, була з багатьох поглядів унікальним явищем в Європі, вирізнялась особливостями державного устрою і суспільно-господарськими стосунками, символом яких була золота шляхетська вольність.

Причини укладення Люблінської Унії

Проблемою утримання зв’язків поміж Польщею і Литвою зайнявся Зигмунт Август, коронований vivente regae (тут: у значенні – ще за життя - перекладач) за життя Зигмунта Старого в 1548 році. Бездітний Зигмунт Август прихильно дивився на пропозиції скріплення польсько-литовського зв’язку для збереження тяглості влади в обох державах. Союзником короля став рух порушених прав, політичний рух менш заможної шляхти, яка тяжила до проведення ряду реформ щодо обмеження влади магнатів, покращення фінансового стану держави, війська і судівництва. Рух порушених прав однак йшов далі й домагався включення Великого Князівства Литовського до Польщі.

Від 1551 року Зигмунт Август робив зусилля для підготовки унії через пристосування литовського права. У Литві встановлені були уряди аналогічні до польських. В 1566 році другий литовський статут збільшив компетенцію литовського сейму за рахунок влади великого князя, що зближувало владу сейму Литви до сейму Польщі. З 1551 року сейми Польщі та Литви відбувались за участю делегатів обох країн. В 1551 р. Зигмунт Август передав Короні і виборним королям Польщі право на гідність великого князя Литви.

Від реальній унії між Польщею і Литвою найбільш потерпали литовські магнати, від того намагались вони не допустити до укладення остаточній угоди і зірвали перший спільний сейм в Парчеві в 1564 році. Проте події були приспішені війною поміж Литвою і царем Іваном Грізним, - для ведення війни литовське посполите рушення мусило звернутись за підтримкою до Корони.

Засідання Сейму в Любліні, інкорпорація південно-східних земель до Корони

19

Берестейська Унія: Берестейська (1596 р.) унія та її вплив на подальший розвиток українського суспільства. Утворення братств. їх роль і місце у збереженні національного етносу.

Після 1569 р. посилився процес покатоличення українського населення. Кризовий стан православної церкви створював умови для поширення ідеї церковної унії в українському суспільстві й породжував її активних прихильників. Перед православ'ям України постала проблема вибору: або зберегти церкву, жертвуючи національною самобутністю, або, реформуючи церкву, врятувати цю самобутність.

На захист православ'я виступили братства — міщанські організації, створювані при парафіяльних церквах. Найбільш впливовим було львівське Успенське братство, яке мало функції контролю над духовенством. Спираючись на підтримку константинопольського патріарха, братство активно втручалось у внутрішньоцерковні справи, що не могло не викликати спротив вищого духовенства. За структурою братство нагадувало міські ремісничі цехи-мали власний статус, вибірність старшини, прийняття присяги. Все це проходило паралельно активізації діяльності єзуїтських організацій у Речі Посполитій. Розгортається релігійна полеміка, де талановиті Поступово формується козацька адміністрація — військовий суддя, військовий отаман, хорунжий, гармаш, полковник, писар, осавула та ін. Контроль за їхньою діяльністю здійснювала козацька рада.

Своєрідною у Запорізькій Січі була правова система. Вона являла собою сукупність правових звичаїв, які сформувались у сфері козацьких суспільних стосунків. Козацьке право фіксувало стан стосунків, які вже склалися, затверджувало військово-адміністративну організацію, порядок землекористування, кваліфікувало види злочинів, покарань і т.ін.

Існування Запорізької Січі було вельми значним фактором у міжнародних стосунках. Кіш Війська Запорізького вів переговори і укладав угоди з Польщею, Росією, Кримським ханством, Швецією, підтримував своєю військовою потугою окремі держави і коаліції.

20

Становлення вищої освіти в Україні: Протягом 16 – першої половини 17 ст. відбувалися важливі зрушення в розвитку укр.мови. Вони стосувалися мови літературної. Від другої половини 16 ст. почали з’являтися переклади простою мовою церковних текстів: Пересопницьке Євангеліє (1556-1561), Крехівський «Апостол» (60-х рр. 16 ст.), Волинське Євангеліє (1571) тощо.

За традицією школи діяли при церквах і монастриях. Розгортання реформаційного руху зумовило появу протестантських шкіл. По-третє, на цей період припадає ослаблення королівської влади. Зміцнення великого феодального землеволодіння зумовило відцентрові тенденції у Речі Посполитій.

Тобто до 1648 р. в Україні сформувався цілий клубок серйозних суперечностей, вирішення яких було можливо тільки силовими методами. І для їх застосування склалися необхідні умови.

За характером це була національно-визвольна, антифеодальна боротьба українського народу, в якій значну роль відігравало і релігійне протистояння (католицизм – православ'я).

Рушійними силами революції виступали усі верстви українського суспільства середини XVII ст. Роль лідера виконувало козацтво, під керівництвом якого згуртувалося селянство, міщанство, православне духовенство, а також дрібна українська шляхта, яка також потерпала від свавілля польських магнатів.

Українська національна революція, яка розпочалася в 1648 р. і пройшла у своєму розвитку три основні періоди:

I період (лютий 1648 – серпень 1657р.) – початок і найбільше піднесення національно-визвольної та соціальної боротьби, яка привела до утворення Української національної держави – Гетьманщини.

II період (вересень 1657 – червень 1663 р.) – громадянська війна, що привела до поділу козацької України на Лівобережну і Правобережну.

III період (червень 1663 – вересень 1676 р.) – боротьба за возз'єднання української держави, за її суверенітет. Тобто закінчується українська національна революція після падіння гетьмана П. Дорошенка у 1676 р.

Отже, народне повстання, яке розпочалося 1648 р., охопивши більшу частину території та населення України, незабаром переросло у визвольну війну, а війна, зумовивши докорінні зміни в суспільному розвитку, поступово переросла в національну революцію.

21. Повстання під проводом Б. Хмельницького стало початком великомасштабної війни укр. народу проти польського панування. Основу повстанських загонів становило козацтво, якому належала провідна роль у перебігу і керівництві війною. У лавах повстанців було багато селян і міщан, а також вихідців із дрібної укр. шляхти. Підтримало повстання і православне духівництво. Війна мала нац-визвольний , релігійний, антифеодальний характер. Метою війни було знищення польського панування, створення в етнічних межах України власної держави, ліквідація кріпацтва, середньої та великої феодальної власності на землю, утвердження козацького тилу господарювання.

Причини нац-визв війни: погіршення становлення селянства в умовах засилля магнатів та панщино-фільваркової сист господарювання; зростання невдоволення укр. міщанства, яке потерпало як від приватних власників міст, так і від сваволі королівських урядовців; обмеження прав козацтва, запровадження заходів, спрямованих на ліквідацію його як стану; полонізація укр. культури, примусове насадження католицизму, що викликали масові протести.

Отож, заходи якими польський уряд супроводжував своє панування на укр. землях, мали на меті цілковите їх загарбання і підкорення. Така політика уряду речі Посполитої в сер 17 ст загострила ситуацію в Україні, спричинивши загальнонародне повстання.

22.

Б хмельницький – політик, полководець, дипломат. Осн здобутком його діяльності стало народження укр. держави. Саме у відновленні незалежної держави, яка об’єднала б усі етнічні укр. землі, спадкоємиці Київської Русі вбачав гетьман завдання очолюваної ним Нац-визв війни. Розбудова держави, формування всіх її ланок відбувалися під особистим його керівництвом. У його руках зосереджувалися виконавча і судова влада. Він скликав Генеральну і Старшинську владу, брав участь у судочинстві, опікувався фінансами, за рішенням ради розпочинав війну, провадив мирні переговори, керував дипл-ми відносинами з ін державами та розвідувальною службою, був головокомандувачем збройних сил. Зусилля Хмел протягом першого року війни з розрізнених селянських і козацьких загонів було створено одну з найсильніших у тогочасній Європі армій. Основу козацьких полків становила піхота. Б.Хмел зумів набагато підвищити її боєздатність. З ініціативи гетьмана під час війни було створено козацьку кінноту, яка в 1649 успішно змагалася з ворогом. Він залучив до козацької армії талановитих полководців, збагатив її військове мистецтво самобутньою тактикою. Від перших місяців Нац-визн війни Хмел виявив себе і як талановитий дипломат. Безперечною заслугою було й те, що весь укр. народ, незваж на різні станові інтереси, виступив єдиною силою в боротьбі за нац визволення.

23. Задля збереження основних здобутків війни, насамперед держави, укр. уряд дійшов висновку про необхідність вдатися до союзу з московським царем. Саме в такому напрямку пожвавилася дипломатична діяльність гетьманського уряду. Зустріч і переговори, вручення царської грамоти і клейнодів відбулися на раді в Переяславі 8 січня 1654. Переяславська рада лише започаткувала оформлення московсько-українських відносин, бо пис угод у Переяславі укладено не було. Все мали вирішити подальші переговори. Особливістю укр.-моск договору було те, що він являв собою групу документіввід кожного зі станів – ніби окремі угоди від духівництва, міщанства, козаків. Козацька угода склад з 23 статей від ім. гетьмана і Війська Запорізького. Осн ідея цих статей – установлення таких міждержавних відносин, за яких Укр. залишатиметься як внутрішньо, так і зовнішньо самостійною. Згідно з Березневими статтями(так наз узгоджені 17 статей):

- гетьмана і старшину козаки мали обирати на раді;

- укр. адміністрація та суд лишалися самостійними і не підпорядковувались Москві;

- збирання податків поклалося на укр. Військовий скарб;

-к-сть коз війська встановлювалась 60тис осіб.

Умови укр.-рос договору 1654 загалом(за умови дотримання) були взаємовигідними. Водночас договір був незавершеним, недосконалим, діяв нетривалий час (кілька років) і незабаром через недотримання його рос стороною фактично втратив чинність. За своїм формально-правовими ознаками договір передбачав встановлення поширених у тогочасній Європі відносин протекторату. Протягом 1654-1655рр союзне укр.-рос військо з перемінним успіхом вело воєнні дії проти Польщі.

24.

23-26 серпня в Чигирині відбулася Старшинська рада, на якій гетьманом (до повноліття Юрія Хмельницького) було обрано генерального писаря Івана Виговського. У зовнішньополітичній діяльності новообраний гетьман прагнув продовжувати політику Б Хмельницького, спрямовану на досягнення цілковитої незалежності Укр. держави т зміцнення її міжнародного авторитету. Своєю внутр політикою Іван Виговський прагнув задовольнити передусім інтереси старшинської верхівки та укр. покозаченої шляхти. Щедрі дарунки зем наділів і привілеїв можновладцям спричинили невдоволення незаможного козацтва і селянства. Подвійна гра Москви змусила Виговськоговкотре замислитись над пошуком інш союзника. Він виріш звернут до Речі Посполитої. Неподалік м. Гадяча 6 вер 1658 на козацьк раді було ухвалено гадяцькі пункти. Згідно з ними Україна, Польща і Литва утв федерацію 3-х самостійних держав, об’єднаним лише спільним королем. Україна в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств отримувала незалежність як Велике князівство Руське. Найвищ законодавча влада у Вел Княз-стві руському мала належати депутатам від усіх земель, а виконавча – зосереджуватись в руках гетьмана, який обирався б довічно і затверджувався королем. Передбачалося, що князівство матиме власне військо, судову і фінансову систему, карбуватиме монету. Церковну унію належало скасувати в усіх трьох державах. Православна церква мусила мати такі ж права, як і римо-католицька. Передбачалося створення двох університетів, причому оди із них отримав статус академії, а також колегіумів, гімназій, різних шкіл і друкарень. Оголошувалася цілковита свобода слова і друку. Гадяцькі пункти втілити в життя, до того ж польський сейм затвердив їх істотно урізаними.

25) Руї́на — період історії України кінця XVII століття, що відзначився розпадом української державності і загальним занепадом. Під час Руїни Україна була поділена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну, і ці дві половини ворогували між собою. Причини Руїни :1)відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Богдана Хмельницького після його смерті 2)глибокий розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики3)егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити державні інтереси вище від кланових та особистих4)перетворення українських теренів на об'єкт загарбницьких зазіхань Росії, Польщі, Османської імперії та Кримського ханства внаслідок внутрішньої міжусобної боротьби.

25)

Руї́на — період історії України кінця XVII століття, що відзначився розпадом української державності і загальним занепадом. Під час Руїни Україна була поділена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну, і ці дві половини ворогували між собою. Причини Руїни :1)відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Богдана Хмельницького після його смерті 2)глибокий розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики3)егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити державні інтереси вище від кланових та особистих4)перетворення українських теренів на об'єкт загарбницьких зазіхань Росії, Польщі, Османської імперії та Кримського ханства внаслідок внутрішньої міжусобної боротьби.

26)

Гетьманство П. Дорошенка на Правобережжі розпочалося за надзвичайно складних умов. Козацьку Україну було поділено на дві Гетьманщини. Дорошенко розпочав свою діяльність із заходів спрямованих на поліпшення внутрішнього становища. Усіляко заохочував населення спустошених південних районів Право. Послідовно захищав інтереси козацького стану. Головний сенс своєї діяльності Дорошенко вбачав у зміцненні влади на Правобережжі та поступовому обєднанні всіх укр. Земель у межах однієї держави. Це призвело до війни між Річчю Посполитою та укр. У лютому 1666р Старшинська рада підтримала політичну програму , висунуту Дорошенком. Було ухвалено: вигнати поляків з України, укласти союз із кримським ханом, виступити на Лівобережжя , щоб обєднатися з Прав. У грудні 1666р Дорошенко разом із татарами знищив польський загін під Браїловом. Але це не поклав край поділу в Україні. Дорошенко, бажаючи покласти край подвійній владі в Україні, увійшов з військом на Лівобережжя, скориставшись загибеллю Брюховецького. Таким чином, під владою Дорошенка опинились обидві частини України. Проте закріпити владу не вдалося .З півночі загрожувала Московія. На заході пішли в наступ війська Речі Посполитої. Це змусило Дорошенка повернутися на Прав. Восени 1676 р. на козацькій раді він склав гетьманські клейноди перед І.Сірком.

27) Своє гетьманування І. Мазепа розпочав із підписання(25 липня 1687р) Коломацьких статей. Він став одним з найбагатших феодалів Європи. Як високоосвічена людина, яка дбала про майбутнє, вкладає зусилля на розвиток культури та релігії. Головною метою гетьмана було об'єднання у рамках однієї держави всіх українських земель та створення станової держави західноєвропейського зразка. На початку гетьманування мазепа вважав, що зможе втілити свої задуми щодо Укр. тільки в спілці з Москвою. Так, козацькі загони надавали допомогу царській армії Криму. Кримський похід 1689р мав негативні наслідки, позаяк загострив внутрішнє становище козацької держави. Діяльність Мазепи змінила архітектурні обриси багатьох міст. Мазепа фундував більше десятка нових храмів , сприяв відбудові багатьох церков княжої доби. У розвитку укр. освіти , науки , мистецтва , книгодрукування гетьман вкладав величезні кошти з державної скарбниці та власні.

28)

Після смерті гетьмана Мазепи ,гетьманом було обрано Пилипа Орлика. Під час козацької ради 5 квітня 1710р. було схвалено документ який назвали «Конституція Пилипа Орлика». Основу його становила угода між гетьманом і козацтвом ,яке виступало від імені укр. народу,про взаємні права та обов’язки. Уперше гетьман уклав офіційну угоду зі своїми виборцями , чітко зазначаючи умови , згідно з якими він отримував владу. Крім того, в документі обґрунтовувався державний лад України. Саме тому його вважають першою укр. Конституцією.

29)

На початку 20-х років XVII ст. відносини між українськими козаками і польською владою значно загострилися. За умовами мирного договору між Річчю Посполитою і Османською імперією козаки втратили право на судноплавство Дніпром та виходу в Чорне море. Крім того, коли небезпека була позаду, польський уряд так і не виплатив козакам обіцяних грошей, і погодився включити в реєстр лише 3 тис. козаків. Решта повинна була повернутися під владу панів і старост. Самі козаки, незважаючи на заборону польської влади, продовжували чинити блискучі вилазки на турецькі й татарські міста . Занепокоєний фактичним створенням козацької "окремої республіки" у складі Речі Посполитої, польський уряд почав готувати влітку 1625 р. каральний похід на Україну. Першим великим виступом козаків, який мав яскраву національно-визвольну спрямованість, було повстання під проводом Тараса Федоровича у 1630 р. Причини повстання. Куруківська угода посилила суперечності між козаками. Запровадження нового податку. Не вщухали конфлікти на релігійному грунті . Повстання закінчилось підписання Переясловської угоди 1630р.

30)

Останній гетьман Лівобережної України був граф К. Розумовський (1728—1803), походив з родини городового козака. У жовтні 1751р під владу гетьмана було передано Запор. Січ. Повертався гетьманщині й Київ. Він без погодження російського уряду призначав полковників і роздавав землі. Пожвавилося господарське життя. Почалася відбудова Батурина. Самостійні дії гетьмана суперечили планам імперського уряду , який аж ніяк не прагнув посилення укр. автономії .1754р зявилася низка указів, що обмежувала гетьманську владу. Свою владу він спрямовував на оновлення життя Гетьманщини. Розумовський намагався запровадити спадкове гетьманство. Реформував і армію полки перетворювалися на регулярні. Козаків було одягнено в уніформу. Гетьман планував відкрити два університети. Перший - це оновлена Києво-Могилянська академія. Ще один передбачалося відкрити в Батурині. Про дії Розумовського стало відомо в Петербурзі. Катерина друга вимагала зречення булави. З усуненням Розумовського від влади ліквідувалося гетьманство.

31.