Українські землі під владою Речі Посполитої(кінецьXvii-серединаXviii ст. )

За Андрусівським перемир'ям 1667 Україна розділялася на Правобережну (за винятком Києва та його околиць) у складі Речі Посполитої та Лівобережну, залежну від Московської держави. У результаті поразок у війні з Туреччиною (1672—1676) уряд Речі Посполитої змушений був підписати Бучацький мирний договір 1672. За цим договором Правобережну Україну було поділено на три частини. Польща віддала Туреччині Поділля; Брацлавщина й Пд. Київщина переходили під владу гетьмана П. Дорошенка. Решта території Правобережної України залишилася у складі Речі Посполитої. Польсько-турецька війна тривала до укладення Журавненського мирного договору 1676, за яким значна частина Правобережної України перейшла до Туреччини.

Тур.-татар. військо вчинило два «чигиринські» походи 1677 і 1678, плануючи захопити. Чигирин, а потім розпочати наступ на Київ і Лівобережну Україну. Цей наступ було відбито. Бахчисарайський мирний договір 1681 завершив війни 70-х рр. 17 ст. за Праволбережну Україну. між Московською державою і Туреччиною та Кримським ханством. За його умовами кордон між Росією і Туреччиною встановлювався по Дніпру, а землі між Дніпром і Бугом мали залишатися незаселеними. «Вічний мир» 1686 між. Росією і Польщею підтвердив умови Андрусів. перемир'я 1667. Територія Правобережної України , за винятком Києва з округою і Поділля, визнавалася підвладною Польщі. Після Карловиц. договору 1699 Поділля теж перейшло до Польщі.

32.

Остаточне покріпачення селянства України(остання третина 18 ст.)

У другій половині XVIII ст. відбувається процес повторного закріпачення селянства. У ролі феодалів-кріпосників утверджувалися залишки старої православної шляхти, а також нова знать – козацька старшина, яка отримувала за службу так звані “рангові” (тобто військові), експоприйовані у поляків землі з селянами. Обмеження прав селян виявилося в тому, що наприкінці XVII ст. дедалі більшого поширення набуває феодальна рента, зокрема відробіткова, інтенсивність якої у другій половині XVIII ст. сягає п’яти і більше днів на тиждень. Водночас зберігалася натуральна і грошова ренти. Логічним фіналом процесу обмеження селянських прав став царський указ 1783 р., який узаконив закріпачення селянства на Лівобережжі та Слобожанщині.

33. Повстання на Правобережжі та Західній Україні у XVII-XVIII ст.(Коліївщина, опришки)

Посилення соціального і національного гніту породжувало опір українського населення, але його основну масу становило селянство. Тому переважно опір носив пасивний характер, або відбувалися стихійні вибухи. Бракувало організації та досвідчених ватажків, оскільки козацтва на Правобережжі вже не існувало. Але з'явилися гайдамаки (від турецького - гайда - гнати, доганяти або волоцюга, грабіжник, неспокійні, бунтівні люди). Гайдамаків підтримувало місцеве населення. Вони дотримувалися партизанської тактики (невеличкі загони, раптовість, рухливість, притулок на Запоріжжі). Польсько - шляхетська адміністрація виявилася неспроможною ефективно боротися с гайдамаками. Гайдамацький рух активувався із закінченням строку слобод і пройшов кілька етапів, тричі переростаючи у великі повстання. У 1734 - 1738 рр. це сталося вперше, коли помер король Август ІІ і в Речі Посполитій настало міжкоролів'я. Діяли загони Верлана, І. Гриви, Г. Медведя, М. Моторного, Г. Голого, Писаренка, Жили, Рудя, Іваниці, Харка, Запорожця.

У 1750 р. вдруге сталося велике повстання, під час якого діяли загони О. Ляха, М. Мамая, Г. Лисого, М. Сухого, М. Теслі, О. Письменного, І. Подоляки.

У 1768 р. відбулося найбільше гайдамацьке повстання - Коліївщина. На початку 1768 р. сейм Речі Посполитої під тиском російського уряду прийняв постанову про зрівняння в правах з католиками православних та протестантів. Почалися репресії проти православних. Навесні 1768 р. в урочищі Холодний Яр формуються загони гайдамаків, які очолив запорозький козак Максим Залізняк Повстання охопило Південну Київщину, Брацлавщину, Поділля, Галичину. На початку червня повстанці захопили 1768 р. Умань, де відбулася жорстока, нещадна різанина. Умань допоміг захопити сотник надвірних козаків Іван Гонта, який став одним із керівників повстання. Після 1768 р., Коліївщини, гайдамацький рух почав спадати.

Учасників антифеодального руху в Прикарпатті називали опришками (від латинського "oppressor" - винищувач). Опришківський рух зароджується у XVI ст.. Він був поширений в Карпатах і Прикарпатті. Опришки також застосовували партизанську тактику, діяли невеликими загонами, мали підтримку населення та ін. Найбільшого розмаху опришківський рух набрав у 1738 - 1745 рр., коли діяв Олекса Довбуш, самий славетний ватажок опришків. Після його загибелі ватажками опришків стали його побратими Іван Бойчук, Василь Баюрак, та ін. Наприкінці XVIII ст. опришківський рух винищила австрійська жандармерія, але й у ХІХ ст. він неодноразово відроджувався.

34.