- •Історія України як наука: предмет, методологія, джерела
- •Історіографія проблеми генезису українського народу. Періодизація історії України
- •Зародження розвиток і розклад первіснообщинного ладу на території України. Господарська діяльність, культура та вірування трипільських племен
- •Державні об'єднання племен на землях сучасної України: кіммерійці, скіфи, сармати.
- •Античні міста - держави Північного Причорномор'я.
- •Східні слов'яни на території України: господарська діяльність, матеріальна та духовна культура
- •Виникнення Київського князівства та його розвиток за Києвичів. Русь за князя Аскольда
- •Періоди розвитку Київської Русі, її соціально-економічний та політичний розвиток
- •Прийняття християнства. Володимир Великий
- •"Руська Правда" - джерело пізнання державності, господарського та культурного розвитку Київської Русі
- •Культура Київської Русі. Історичне значення Київської Русі
- •Причини та наслідки феодальної роздробленості Київської Русі
- •Південно - Західна Русь. Утворення Галицько-Волинського князівства, його політичний та суспільно - економічний розвиток. Данило Галицький
- •Монгольська навала на українські землі, її наслідки
- •Захоплення українських земель Литовським князівством, Польщею, Туреччиною, Угорщиною. Адміністративно-політичний устрій українських земель
- •Українські землі наприкінці XIV - у першій половині XVI ст. Литовсько-Руське князівство
- •Причини виникнення українського козацтва. Утворення Запорозької Січі та її роль в історії українського народу
- •Люблінська унія та її наслідки для України
- •Берестейська унія 1596 р. Боротьба з нею православної церкви. Петро Могила: просвітитель, реформатор церкви
- •Становлення' вищої освіти України (друга половина XVI -. Перша половина XVII ст.). Роль Києво - Могилянської академії в культурно-освітньому розвитку українського народу
- •Національно-визвольна революція українського народу 1648 - 1654 рр.: причини, характер, рушійні сили
- •Богдан Хмельницький--- видатний політик- і полководець; творець Української козацької держави
- •Переяславсько-Московська угода 1654 р. Політичний та правовий статус України в складі Московської держави
- •Гетьман Іван Виговський. Гадяцька угода. Битва під Конотопом 1659 р.
- •Політичний розвиток в Україні у другій половині XVII ст. Руїна.
- •Боротьба Петра Дорошенка за створення незалежної української держави.
- •Гетьман України і. Мазепа. Його державна, соціально-економічна, культурна діяльність
- •Конституція Пилипа Орлика - перша Конституція України
- •Причини козацьких повстань 20 - 30 рр. Хvп ст., їх значення в розгортанні національно-визвольної революції українського народу під проводом б. Хмельницького
- •Кирило Розумовський. Останнє відновлення гетьманства в Україні
- •Українські землі під владою Речі Посполитої (кінець XVII - середина XVIII ст.)
- •Остаточне покріпачення селянства України (остання третина XVIII ст.)
- •Повстання на Правобережжі та Західній Україні у XVII - XVIII ст. (Коліївщина, опришки).
- •Повстання в Турбаях
- •Ліквідація Запорозької Січі. Українські козацькі формування після зруйнування Запорозької Січі
- •Приєднання Росією Північного Причорномор'я. Заселення та господарський розвиток Південної України.
- •Г.С. Сковорода - видатний просвітитель, філософ, педагог, поет.
- •Занепад кріпосницьких та зародження ринкових відносин в Україні у першій половині XIX ст. Початок промислового перевороту
- •Поширення української національної ідеї в 20 - 40-х рр. XIX ст. У Галичині, "Руська трійця".
- •Вплив подій революції 1848 - 1849 рр. В Австрійській імперії на західноукраїнські землі
- •Культурно-національна політика російського царизму щодо України в другій половині XIX ст.
- •Відродження української національної свідомості. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •Революційно-демократичний рух в Україні у другій половині XIX ст. Громади
- •М. П. Драгоманов - видатний вчений та громадсько-політичний діяч.
- •''Братство тарасівців", його роль у розвитку українського національно-визвольного руху.
- •Реформа 1861 р. Та її соціально-економічні наслідки для України
- •Демократичні реформи в Україні в 60-70 роки xiXст.
- •Особливості розвитку капіталізму в Україні (друга половина XIX ст.).
- •Столипінська аграрна реформа та її наслідки для українського суспільства.
- •Соціально-економічний розвиток України на початку XX ст.; (1900 і917рр.).
- •Україна в роки революції 1905 - 1907 pp.
- •Виникнення та діяльність політичних партій в Україні (90-ті роки XIX ст. - 1917 p.).
- •Лютнева 1917р. Революція в госп. Піднесення національно-визвольного руху в Україні. Утворення Української Центральної Ради та її діяльність.
- •Україна в період Першої світової війни (1914 - 1918 pp.).
- •Проголошення автономії України. І, II Універсали Центральної Ради
- •III Універсал Центральної Ради. Проголошення Української Народної Республіки
- •IV Універсал Центральної Ради і проголошення незалежної, самостійної держави українського народу. Крути: трагізм української історії
- •М. Грушевський, в. Винниченко - лідери національно-визвольної революції українського народу 1917 - 1920 pp.
- •Брестський договір і Україна. Прикінцевий період діяльності Центральної Ради: причини її падіння.
- •Українське питання на Паризькій мирній конференції (січень 1919 - січень 1920 pp.).
- •Українська держава гетьмана п. Скоропадського. Зовнішня і йнутрішня політика гетьманату та причини його падіння.
- •Відновлення унр. Директорія унр: її склад, внутрішня та зовнішня політика.
- •Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917 - березень 1918 pp.).
- •Другий зимовий похід військ унр (кінець 1920 - початок 1921 pp.).
- •Суспільно-політичне життя в Україні після підписання Ризького мирного договору. Участь усрр в утворенні Радянського Союзу
- •Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки (зунр). Створення та військові дії уга.
- •Злука (об'єднання) українських земель (22 січня 1919 року) та її значення.
- •Соціально-економічне та політичне становище на західноукраїнських землях у 20 - 30-х pp. XX ст.
- •Україна в період нової економічної політики (1921 - 1928 pp.).
- •Радянська індустріалізація України (1928 - 1939 pp.): суспільно-економічні наслідки.
- •Колективізація в Україні. Голодомор 1932 - 1933 pp.
- •Політика українізації (20 - 30 pp. XX ст.): суспільно-політичний зміст, наслідки.
- •Український націонал-комунізм: хвильовизм. Шумскізм, волобуєвщина.
- •Початок Другої світової війни. Західна Україна під владою сталінського режиму.
- •Фашистський окупаційний режим та антигітлерівський опір в Україні (1941 -1944 pp.).
- •Оун і упа в роки Другої світової війни та у післявоєнний період.
- •Партизанський, антифашистський та підпільний рух в Україні (1941 - 1944 pp.).
- •Україна в післявоєнний період (1945 - 1955 pp.). Голод 1946 - 1947 pp.
- •Соціально-економічний розвиток Української pcp у 1964 - 1985 pp.
- •Українська інтелігенція в русі опору 60 - 80-х pp. XX ст. В'ячеслав Чорновіл, Василь Стус.
- •Дисидентських, правозахисний і національно-визвольний рух в Україні у 60 - 80-х pp. XX ст.
- •Українська pcp в системі міжнародних відносин після Другої світової війни. Створення оон і місце України у цьому процесі
- •Спроби лібералізації суспільно-політичного життя в Україні у період десталінізації (1956 - 1964 pp.).
- •Загострення екологічних проблем в Україні з другої половини XX ст. Чорнобильська катастрофа та її наслідки.
- •Наростання соціальних проблем в Україні (1985 - 1991 pp.).
- •Становлення багатопартійної системи в Україні (кінець 80-х-90-ті роки XX ст. - до сьогодення).
- •Україна на шляху до незалежності (1990 - 1991 pp.). "Декларація про державний суверенітет України" (16 липня 1990 р.) та її значення.
- •Провал державного перевороту 19-21 серпня 1991 р. В срср та його наслідки. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р.
- •Конституція України - Основний Закон держави (28 червня 1996 p.).
- •Соціально-економічний, політичний, духовний розвиток України у 90 - ті роки XX ст. - до сьогодення
Українські землі наприкінці XIV - у першій половині XVI ст. Литовсько-Руське князівство
За польсько-литовського панування на українських землях тут відбулися значні зміни не лише в політичному, але й соціально-економічному житті. Якщо до XIV ст. переважала примітивна експлуатація природних багатств українських земель, то, починаючи з XV ст., коли на західноєвропейському ринку значно зріс попит і ціни на худобу і збіжжя, відбулися значні зміни в економічній структурі господарства і перш за все – сільськогосподарського.
На ярмарках Львова, Луцька та інших міст продавали тисячами волів та іншу худобу, яку згодом переправляли далі на Захід, де були значно вищі ціни. Основним перевалочним пунктом худоби і зерна в Європу став м. Гданськ на Балтійському морі, що суттєво вплинуло на сільськогосподарське виробництво у Польщі та в українських землях, які входили до її складу. Зростання попиту на продукти землеробства і скотарства зумовили:
– розширення орної землі, збільшення виробництва продукції на продаж;
– якісні зміни в техніці та технології господарювання – розширився асортимент сільськогосподарських культур, появилися водяні млини і т. ін.;
– гостроту питання про земельну власність, робочі руки та форми організації праці.
Еволюція феодальних відносин зумовила зростання великого землеволодіння, як князівського, так і боярського. Якщо наприкінці XIV ст. в українських землях налічувалось лише кілька десятків великих феодальних господарств, то уже на початку XVI ст. крупними землевласниками були понад сто магнатських родів, а також тисячі шляхтичів. Основними джерелами бурхливого росту великого феодального землеволодіння були висококнязівські дарування, захоплення общинних земель, купівля маєтків у інших власників, освоєння нових земель. Так на Волині найбільшими землевласниками були князі Острозькі, Чорторийські, Сангушки, Радзивіли, Вишневецькі; на Київщині і Подніпров’ї – Заславські, Ружинські, Немиричі; на Брацлавщині і Поділлі – Потоцькі, Замойські, Язловецькі. Про масштаби магнатського землеволодіння свідчить те, що у ХV–XVI ст. у Руському воєводстві 55 родин великих феодалів володіли понад 1500 містами та містечками і селами, тобто більшою частиною всіх поселень краю. Більшою третиною Волині володіли лише князі Острозькі.
Після 1569 р. більшість українських земель було зайнято найбільшими польськими магнатськими родинами, які стали там необмеженими власниками. Посилилося кріпацтво. Литовський статут 1588 р., який діяв у Речі Посполитій разом із польським феодальним правом, остаточно закріпачував селян, які прожили на землі феодала 10 років. Визнавалися необмежена панщина і заборона переходу селян в інше місце без дозволу поміщика.
Основою економіки українських земель і надалі залишалося сільське господарство, яке мало натуральний характер, тобто забезпечувало потреби передусім власника маєтку. Але поступово з’являються фільварки – феодальні господарства, які базувались, як і раніше, на примусовій праці селян, але вже значною мірою пов’язувалися з виробництвом сільськогосподарської продукції на ринок. Окрім землеробства і тваринництва, у фільварках розвиваються різні ремесла – млинарське, риболовне, бджільницьке. Все це забезпечувало господарям фільварків значний прибуток.
Розвиваються міста – і державні, й ті, які перебували у приватному володінні. Мешканці міст боролися за введення Магдебурзького права – виборного місцевого самоврядування, – з тим щоби вийти з-під влади феодала. Тоді ці міста ставали опертям королівської влади у боротьбі проти свавілля магнатів.
Першим українським містом, якому було надано в 1339 р. Магдебурзьке право, стало м. Санок Галицько-Волинського князівства. В 1356 р. його отримав Львів, в 1374 р. – Кам’янець, в кінці ХV століття – Київ та інші міста.
Зрушення в економіці XIV– XVI ст. були тісно пов’язані з соціальними процесами. В соціальній сфері українських земель активно формувалася станова організація суспільства на підставі юридично визнаних прав, привілеїв та обов’язків.
На вершині соціальної ієрархії перебував військово-службовий стан – шляхта, до якого належали представники з різних соціальних груп, що несли військову службу у князя і могли утримувати себе під час походів. Сформувалася шляхта як привілейований стан суспільства протягом XIV– XVI ст. На українських землях, які входили до складу Литви і Польщі, своєрідним ядром шляхетського стану були майже 30 княжих родів литовської та давньоруської династій (Острозькі, Вишневецькі, Збаразькі, Корецькі). Місце і роль цієї шляхетської групи в соціальній структурі визначалися знатністю походження та великою земельною власністю.
Наступною ланкою шляхетської ієрархії були пани – члени великокнязівської ради та найзаможніші доходами, які у воєнні походи виступали не у складі повітової шляхти, а окремо зі своїми загонами під власними корогвами. Князі та пани утворювали нечисленну еліту, яка була основою формування верхівки державного апарату і підлягала тільки суду Великого князя. Найнижчий щабель шляхетського стану займала дрібна шляхта (зем’яни), які становили проміжну ланку між аристократичною верхівкою і селянством.
Окрему суспільну верству населення займало духовенство, якому належала важлива роль та особливе місце в українському суспільстві.
Найнижчим прошарком соціальної піраміди було селянство, яке в період формування фільваркової системи господарювання поступово перетворюється на верству кріпаків.
Отже, в XIV–XVI ст. в соціально-економічному житті на українських землях у складі Литви та Польщі відбулися кардинальні зміни не тільки в техніці і технології господарювання, але й у сфері земельної власності та організації праці, в становій організації суспільства. Концентрація земель у руках феодалів, обезземелення селянства, посилення його феодальної залежності стали підґрунтям для формування фільваркової системи сільського господарства. Активна урбанізація зумовила появу нових міст, поглиблення спеціалізації ремісництва, утворення цехів. Розвитку ремесла і торгівлі сприяло отримання Магдебурзького права окремими українськими містами.
Захопивши у XIV–XV ст. Галичину, Західну Волинь і Поділля, Польща прагнула оволодіти й українськими землями, які входили до складу Великого князівства Литовського. Але, окрім бажання Польщі, визрівали ще й об’єктивні умови для унії між Польським королівством і Литвою.
Найважливішим внутрішнім чинником у цьому процесі була позиція української шляхти. На початку XIV ст. перед нею постав реальний вибір: або єдина, усталена Польща, або ослаблена Лівонською війною Литва. Польща для українських феодалів означала привілеї, обмеженість королівської влади, гарантовані політичні свободи. Не останнє місце тут посідала й проблема військової повинності – адже у Польщі домінувало наймане військо.
Не можна було скидати з рахунків і зовнішній фактор. Війна Литви з Москвою, підтримуваною Данією та Швецією, призвела до втрати територій, і Велике князівство Литовське потребувало значної військової та фінансової допомоги.
Тому вже на середину XVI ст. були здійснені перші спроби підписання унії. Але реальних результатів сторони домоглися лише в 1569 р. на засіданні об’єднаного сейму у Любліні. Після того як частина литовських, українських і білоруських магнатів, не задоволених польським проектом унії, намагалася зібрати шляхетське ополчення для боротьби за свої права, король Сигізмунд II Август своїми універсалами приєднав українські землі – Підляшшя, Волинь, а згодом Київщину і Брацлавщину, зрівнявши місцеву шляхту цих земель у правах і привілеях з польською шляхтою. Повстанці змушені були повернутися на сейм. Депутати Великого князівства Литовського підписали акт про державну унію і склали присягу на вірність їй. Це означало створення держави Річ Посполита (дослівно з польської мови – спільна справа). В ній мали бути король, який обирається, сейм, єдина зовнішня політика, загальна скарбниця. Автономія Литви зберігалася лише у питаннях місцевого самоврядування, організації збройних сил і у правничій сфері. Українські землі навіть не входили до литовської автономії, а були віднесені до складу польських воєводств – Руського (Львів), Белзького (Белз), Волинського (Луцьк), Київського (Київ), Подільського (Кам’янець), Брацлавського (Брацлав). Воєводства очолювали призначені польські магнати.