44 Монопольна влада та антимонопольна політика

Монопольна влада - це здатність фірми впливати на ціну свого товару, змінюючи продається на ринку кількість цього товару.

Чиста монополія володіє дійсною (повної) монопольною владою.

Ступінь монопольної влади дуже відносна, якщо на ринку діє не одна, а кілька виробників аналогічної продукції.

Необхідною передумовою монопольної влади є нахилена вниз крива попиту на продукцію фірми.

Для кількісної характеристики монопольної влади використовуються:

показник монопольної влади Лернера L = (P-MC) / P, який показує ступінь перевищення ціни товару над граничними витратами його виробництва.

0 <L <1, чим більше L, тим більше монопольна влада фірми.

індекс монопольної влади (M), який показує ступінь перевищення ціни над довгостроковими середніми витратами (LAC): M = (P-LAC) / P;

Індекс Херфіндаля-Хіршмана, який визначає ступінь концентрації ринку: Н = Р21 + Р22 + ... + Р2n, де Н - показник концентрації, Рn - процентна частка фірми на ринку або питома вага в галузевому реченні. Максимальне значення Н - 10000. Якщо М менше 1000, то ринок вважається неконцентрованих. Якщо М ³ 1800, то галузь вважається високо монополізованої.

Антимонопольна політика (демонополізація економіки та розвиток конкуренції) — економічна політика, спрямована на запобігання монопольній діяльності, її обмеження та припинення, а також на розвиток конкуренції.

Монополія, як економічне явище, має результатами своєї діяльності певні наслідки. І негативні, нажаль, набагато переважають позитивні. Одним із найголовніших таких наслідків є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку.

Щоб запобігти деяким із цих негативних наслідків, держава була змушена проводити антимонопольну політику, до складу якої входить видання актів, законів, обмеження сфери впливу монополістичних об’єднань і, звісно, застосування різних санкцій до порушників ¾ від економічних (штрафи) до кримінальних (тюремні ув’язнення).

Антимонопольна політика ¾ сукупність заходів держави щодо припинення зловживання монопольним становищем з однієї сторони (тобто нагляд за дотриманням антимонопольного законодавства), та з іншої сторони створення нових монополій та монополістичних об’єднань. Основними обов’язками держави у її діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створення антимонопольного законодавства, яке б регулювало діяльність вже існуючих монополій, а також прийняття законів, які б не допускали анти конкурентних дій, а також передбачали відповідальність за недобросовісну конкуренцію.

Ще однією функцією держави в цьому напрямку є створення органу або органів, які б слідкували за дотриманням законодавства, а також вносили пропозиції щодо змін законодавства даного напрямку.

45 Рентні відносини,види ренти

Рентні відносини – відносини між економічними суб’єктами стосовно

застосування у виробництві фактора землі і одержання доходу у формі

ренти.

Економічну природу рентних відносин намагались з’ясувати кілька поколінь

вчених-теоретиків. Найбільш відомі теорії земельної ренти і рентних

відносин розроблені у рамках класичної, марксистської і неокласичної

концепцій.

У представників класичної політичної економії не існувало єдиної думки

стосовно природи рентних відносин і земельної ренти. Зокрема, А. Сміт

розглядав ренту надлишком вартості над заробітною платою робітника і

середнім прибутком фермера-орендаря. Цей надлишок виплачувався

землевласникові. Водночас Сміт, услід за французькими фізіократами ,

трактував ренту продуктом природи, який залишається після відрахувань і

заміщення всього того, що створено людиною.

ВИДИ РЕНТИ

Мертва рента — орендна плата, яка виплачується за невикористану власність.

Земельна рента

Земе́льна ре́нта — дохід, який отримують землевласники, реалізуючи власність на землю. Причиною виникнення визнається існування монополії на землю як об'єкт господарювання. Земельна рента — нетрудовий тип приватної власності на засоби виробництва.

Фінансова рента

Фінансова рента або постійна фінансова рента — потік послідовних фіксованих платежів, що здійснюються через рівні проміжки часу.

Фінансова рента (далі — рента) може бути охарактеризована низкою параметрів:

член ренти — величина кожного окремого платежу;

період ренти — часовий інтервал між двома послідовними платежами;

термін ренти — час від початку першого періоду ренти до моменту нарахування останнього платежу;

відсоткова ставка— ставка, яка використовується для розрахунку нарощення або дисконтування платежів (на початку, в середині, або в кінці року) та ін.

Природна рента

Природна рента — додатковий прибуток, який отримують понад певний прибуток на витрачені працю і капітал.

Утворення ренти обумовлено сприятливішими умовами, в яких один з природокористувачів знаходиться перед іншим, наприклад, за рахунок виявлення, розвідки і видобутку природних копалин з кращими гірничо-геологічними характеристиками, вищої продуктивності пластів, місця розташування природних ресурсів, кращих кліматичних умов, вищої природної родючості землі, наявності привілеїв і т. д.

Гірнича рента

Гірнича рента (рос. рента горная; англ. mine rent; нім. Bergbaurente f) – вид ренти, що утворена в процесі видобування корисних копалин. В сумарному виразі вона обмежена терміном повного вироблення родовища, який залежить як від розмірів родовища, так і від продуктивності підприємства.