9.Основні функції філософії

Питання про функції філософії в навчальній і науководослідній літературі освітлюється по-різному. Це пояснюється тим, що різноманітні соціальні суб'єкти по різному осмислюють її значення в їхньому житті, а також тим, що об'єктивно її значення багатогранно, вона виконує велику кількість різноманітних функцій. Але для того, щоб уявити значення філософії в життєдіяльності суспільства й особистості як визначеної цілісності, необхідно не перераховувати всі її функції, що проявилися, а згрупувати їх так, щоб виділити найбільше важливі з них, а також визначити логічну послідовність їхнього освітлення. Таке виділення головних функцій дозволяє потім виділити і розкрити специфіку всіх інших, похідних від них функцій.

Серед функцій філософії найперше значення мають такі:

- світоглядна: філософія допомагає людині знайти й обґрун­тувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей;

- пізнавальна: завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознаками правильного руху на шляху до надійних, достовірних знань;

- логічна: філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та соціально-культурних діалогах;

- соціально-адаптивна: філософія допомагає зорієнтуватися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію;

- виховна: філософія прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів.

Усі названі функції мають як індивідуально-особистісне, так і суспільне значення. До того ж вони врешті і ведуть людину до найважливішого – до ознайомлення із тим, які саме життєві позиції вона може зайняти та які наслідки їх та як саме можуть вплинути на хід її життя. Філософські дослідження як правило і резюмуються виявленням та окресленням такого роду позицій. У філософії вони мають свої назви та особливості визначення. Звичайно, що перш за все мова йде про позиції світоглядні. Окреслюючи особливості філософського осмислення буття та становища людини в світі через виявлення найперших філософсько-світоглядних позицій, слід звернути увагу на те, що в кінцевому підсумку філософія прагне з’ясування, прояснення, “виведення у неприхованість” (М.Хайдеггер) найважливіших питань людського буття. Ця вимога прояснення поширюється не лише на раціоналістичну (орієнтовану на розум) філософію, а й на будь-яку взагалі. Навіть тоді, коли філософія висловлюється афористично або претендує на авангардовість, вона все одно окреслює певні сторони реальності із гранично можливою контрастністю та виразністю. Унаслідок цього філософія досягає таких деталізацій світоглядної та методологічної проблематики, які неможливі для думки іншого інтелектуального та змістовного спрямування. У цьому значною мірою полягають цінність та незамінність філософії.

10.Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення

Без понять, категорій неможливі мислення, пізнання властивостей предметів, їхніх зв'язків з іншими предметами, їхній розвиток. Якщо ми, сприймаючи об'єкти, не підводимо їх під які-небудь поняття, категорії, то ми взагалі приречені на те, щоб безглуздо дивитися на речі. Отже, про світ у цілому, про відношення людини до світу ми мислимо категоріями, тобто гранично загальними поняттями.

Задача філософії перебуває у вивченні найбільш загальних зв'язків, законів, властивих усім явищам світу і мисленню. Візьмемо, наприклад, причинні зв'язки. Вони є й у фізичних процесах, і в живій природі, і в суспільстві, і в мисленні. Кожна наука досліджує причинні зв'язки стосовно до своєї області: фізик вивчає фізичні причинні зв'язки, біолог - біологічні і т.д. Загальне ж у всіх цих причинних зв'язках є предметом вивчення філософії. Точно так само відбувається, наприклад, із якістю, кількістю, формою й утриманням, сутністю і явищем, взаємодією, розвитком і т.д.

Категорії - це форми відображення (відбитка) в думці універсальних законів об'єктивного світу.

Основними філософськими категоріями є категорії матерії, руху, простору, часу, кінцевого, безкінечного й ін. Але цим далеко не обмежується система категорій. Історія філософії виробила і такі категорії, як причина і наслідок, форма й зміст, необхідність і випадок, можливість і дійсність і ін. Ці й інші категорії формувалися у свідомості в міру того, як людина мільярди разів зіштовхувалася і враховувала реальні причинно-наслідкові, просторово-часові відношення речей, їх якісну і кількісну сторони. Логічні категорії є формами думки і визначеннями буття.

Висловлюючи як би каркас світу, категоріальна структура мислення дуже стійка, але водночас мінлива, історична. Особливо рухливим є зміст категорій. Порівняйте, наприклад, те, як розуміли матерію в старожитності і як ця категорія осмислюється в системі сучасної картини світу.

Будучи результатом відбитка об'єктивного світу в процесі його практичного перетворення, категорії стають засобом пізнання дійсності з метою її подальшого більш широкого і більш глибокого перетворення. Отже, категорії грають велику методологічну роль у науці. Без них узагалі неможливо наукове мислення в жодній області знання.

Кожна з категорій відбиває якийсь загальний закон, принцип буття сущого, а усі разом вони охоплюють світ як ціле, відношення людини до світу. Єдина система категорій відбиває єдність світу, загальний зв'язок, взаємодію і розвиток речей. Порядок розташування категорій грунтується на обліку зростаючої складності об'єктивних зв'язків і руху пізнання від простого до складного. Процес розвитку явищ перебуває в тому, що вони крок за кроком переходять від простих до складних, від нижчих до вищих. У такій же послідовності відбувається і пізнання.

Категорії — це універсальні форми людського мислення. Це універсальні форми людського мислення (Арістотель). Це найбільш загальні поняття, які носять загальний і необхідний характер.

Для діалектики характерним є форму­вання парних категорій, які відображають "по­лярні" сторони цілісних явищ, процесів і дають можливість дати теоретичний аналог дійсності. . Серед розмаїття зв'язків реального світу філософське пізнання виділяло різні типи всезагальних зв'яз­ків. Поняття про такі зв'язки можуть бути об'єд­нані в дві групи категорій.

Перша група поєднує детермінантні зв'язки. До неї належать категорії: "сутність — явище", "при­чина — наслідок", "необхідність — випадковість", "можливість — дійсність".

Другу групу становлять категорії, що відображають "організацію", "побудо­ву" буття. Це такі категорії, як "одиничне — за­гальне", "форма — зміст", "частина — ціле" тощо.

Дамо коротку характеристику цих категорій.

Сутність — явище. Будь-якому розвиткові вла­стива взаємодія сутності і явища. Категорія сутності відображає внутрішні, глибинні, стійкі і не­обхідні зв'язки й відносини предмета, явища чи процесу, які визначають їх природу. Категорія явища відображає зовнішні, більш рухливі, видимі, змінювані характеристики предметів. У сутності переважає необхідне і загальне, в явищі — випад­кове й одиничне. Явище і сутність — діалектичне пов'язані між собою протилежності. Вони не збігають­ся одне з одним.

Разом із тим явище і сутність передбачають одне одного. Сутність проявляє себе в явищах, а явище є проявом сутності. Пізнання сутності до­сягається шляхом пізнання явищ. Відношення сутності і явища є закон: якщо явище існує, то воно обумовлене певною сутністю і, навпаки, якщо є певна сутність, вона обов'язково має "явитися". Хоча будь-який прояв може бути специфічним залежно від специфіки предмета чи явища. Сутність може проявлятися в різних формах.

Слід підкреслити, що поняття сутності не пе­редбачає якогось певного жорсткого, фіксованого рівня реальності чи межі пізнання. Людське пізнан­ня рухається від явищ до сутності, заглиблюючись далі від сутності першого порядку до сутності дру­гого порядку і так далі. Цим самим розкривають­ся причинні зв'язки, закономірності, тенденції роз­витку певних сфер буття. Сутність і явище — це категорії, що вказують напрямок, шлях постійного, безкінечного поглиблення людського пізнання.

Причина — наслідок. Основну роль у філо­софському пізнанні відіграє принцип детермініз­му. Цей принцип відображає той факт, що всі про­цеси в світі детерміновані, тобто виникають, роз­виваються і зникають закономірно, внаслідок пев­них причин, обумовлені ними. Причина — це таке явище, яке породжує інше або зумовлює в ньому певні зміни.

Явище (або зміни в ньому), породжене причиною, називається наслідком.

Причина і наслідок взаємообумовлюють одне одного. Про це свідчать такі риси:

• вони пов'язані генетично;

• асинхронні в часі (причина, потім наслідок);

• виникнення наслідку впливає на причину, зумовлюючи в ній зміни, в тому числі шляхом опосередкованих взаємозв'язків, які і є причиною;

• реалізація причинно-наслідкового зв'язку залежить від умов, тому взаємозв'язок причини і наслідку містить в собі елемент невизначеності, неоднозначності. Так, вплив людини на природу такий, що може зруйнувати рівновагу природних процесів на планеті, а ця загроза екологічної кри­зи виступає причиною суттєвої зміни стратегії діяльності людства.

Необхідність — випадковість. Всі явища в світі взаємопов'язані, взаємообумовлені. Категорії не­обхідності і випадковості відображають певні ас­пекти цього взаємозв'язку. Необхідність — це об­умовлений зв'язок явищ, за якого поява "події — причини" неминуче викликає певне "явище — наслідок". Випадковість — це такий зв'язок при­чини і наслідку, за якого причинність допускає реалізацію будь-якого наслідку із багатьох мож­ливих альтернатив. При цьому, який саме конк­ретний варіант зв'язку здійсниться, залежить від збігу обставин, від умов, яких не можна точно пе­редбачити і вирахувати.

Випадковість є форма прояву необхідності, їй властиві непостійність, невизначеність. Але і не­обхідність, і випадковість можуть бути пов'язані із сутністю явищ, подій. Так, суттєві зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, мають не­обхідний характер, випадковим явищем є конк­ретні політичні діячі чи партії, що спрямовують, реалізують ці зміни.

Можливість — дійсність. Можливість і дійсність — це два послідовних ступені, етапи становлення і розвитку явища, його рух від причини до наслідку в природі, суспільстві та мисленні. Категорія мож­ливість відображає об'єктивні, необхідні умови і тенденції виникнення і розвитку предмета, явища. Категорія дійсності виражає ступінь і форму реалі­зації можливого. Дійсність є конкретною існую­чою форму предмета. Направленість об'єктивного розвитку в світі виключає будь-який варіант крім руху від можливого до дійсного. Сьогодення дик­тує людству два варіанти можливої майбутньої дійсності: або воно сформує таку технологію свого розвитку, за якої буде успішно функціонувати в гармонії з природою, або загине внаслідок глобаль­ної екологічної катастрофи.

Одиничне — загальне. Зв'язок одиничного і загального має всеохоплюючий характер. Він вла­стивий всім явищам, предметам, процесам, а та­кож людському мисленню. Пізнання світу перед­бачає вміння порівнювати предмети, явища, вияв­ляти їх подібність і різницю, усвідомлювати оди­ничний характер реальних предметів, класифіку­вати їх. Під загальним розуміють властивості і відношення предмета, явища чи процесу, тотожні властивостям інших явищ, процесів, предметів. Категорія одиничне характеризує окремий пред­мет, явище, процес, що відрізняється за своїми про­сторовими, часовими та іншими властивостями від подібних йому предметів, явищ, процесів. Одиничне має специфічні характеристики, які становлять його унікальну визначеність.

Одиничне і загальне перебувають в діалектич­ному зв'язку. Загальне не існує само по собі, в "чи­стому" вигляді. Воно завжди реалізується в оди­ничному і через одиничне. Одиничне, в свою чер­гу, входить в ту чи іншу групу предметів і має в собі певні загальні риси.

Форма — зміст. Під змістом розуміють єдність суттєвих, необхідних елементів, їх взаємодію, що визначає основний тип, характер конкретного предмета, явища, процесу. Форма — зовнішнє упоряд­кування цієї єдності, її стійкий прояв, спосіб існу­вання певного змісту.

Форма і зміст відображають різні, але нероз­ривно пов'язані між собою сторони одного і того самого предмета чи процесу: зміст оформлений, а форма змістовна. У співвідношенні форми і змісту більш рухливим, мобільним є зміст, він обумовлює розвиток форми. Особливо це помітно в соціаль­них процесах. Застарілі форми і методи можуть гальмувати розвиток того чи іншого процесу. Але нові форми, ефективні методи впорядкованості процесу здатні здійснювати могутній стимулюю­чий вплив на його подальший розвиток.