1.Соціокультурна зумовленість філософії 3

2.Філософське мислення і його специфіка 4

3.Своєрідність предмету філософії 4

4.Історичні форми постановки основного питання філософії 7

5.Будова системи філософського знання 7

6.Поняття методу 10

7.Співвідношення філософських та загальнонаукових методів 11

8.Діалектика як загальнотеоретичний метод філософського пізнання. Її форми та альтернативи 14

9.Основні функції філософії 17

10.Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення 18

11.Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій 21

12.Характерні риси стародавньої філософії 23

13.Специфіка філософської думки в період Середньовіччя 29

14.Особливості філософії епохи Відродження 30

15.Філософія Нового часу 32

16.Класична німецька філософія 36

17.Своєрідність філософії українського духу 46

18.Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень 49

19.Філософська антропологія як напрямок сучасної філософії 52

20.Екзистенціалізм: загальна характеристика 54

21.«Філософія життя»: загальна характеристика 57

22.Філософські ідеї психоаналізу 58

23.Герменевтика як напрям сучасної філософії 61

24.Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу 63

25.Структура світогляду 64

26.Історичні типи світогляду 66

27.Класична онтологія та її фундаментальні проблеми 69

28.Основні рівні буття: 74

29.Філософський зміст категорії «матерія» 74

30.Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії 78

31.Екзистенція як особливий спосіб буття 79

32.Визначальні категоріальні характеристики світу 81

33.Поняття природи 82

34.Народонаселення як природне явище 83

35.Поняття біосфери і ноосфери 84

36.Поняття глобалізації та форми її існування 86

37.Глобальні проблеми сучасності 88

38.Екологічні проблеми і шляхи їх розв'язання 92

39.Інтелект, почуття, пам’ять і воля як здатності людини 93

40.Співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість» 95

41.Основні форми діяльності людини 97

42.Проблема сенсу життя людини 100

43.Проблема свободи і відповідальності 105

44.Свідомість як найвища форма відображення 108

45.Феноменологічна концепція свідомості 112

46.Чуттєве, раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості 113

47.Евристична і творча функція інтуїції 117

48.Поняття і форми суспільної свідомості 122

49.Несвідоме, свідоме і надсвідоме 125

50.Основні складові пізнавальної діяльності: суб'єкт і об'єкт, мета і ціль, засоби та результат 126

51.Гносеологія та епістемологія 130

52.Можливості та межі пізнавального процесу 133

53.Проблема істини в теорії пізнання 136

54.Абсолютність і відносність як властивості істини 137

55.Проблема критеріїв істини 137

56.Істина і правда 140

57.Поняття методології 142

58.Основні форми наукового пізнання 144

59.Мова як засіб комунікації та пізнання 146

60.Функції мови 146

61.Поліструктурність мови 147

62.Поняття соціокультурної комунікації 148

63.Об'єкт і предмет філософії історії 149

64.Єдність і розмаїття всесвітньої історії 151

65.Періодизація історії та її критерії 153

66.Проблема сенсу історії та її цінностей 155

67.Поняття суспільного і соціального у філософії 157

68.Основні характеристики суспільства 157

69.Соціальна структура суспільства 159

70.Сім’я як соціальна ланка суспільства 162

71.Нація як соціальний феномен 164

72.Ідеологія та утопія як форми організації соціуму 165

73.Рушійні сили і суб’єкти історичного процесу 169

74.Духовність та її призначення 170

75.Цінності як ядро духовного світу 171

76.Гуманізм філософії 172

77.Поняття філософії економіки 173

78.Поняття суспільного виробництва та його різновиди 175

79.Поняття власності і її форм 176

80.НТР: сутність, закономірності та соціальні наслідки 180

81.Поняття політики 181

82.Поняття політичної системи та її структури 182

83.Держава – основна складова політичної організації суспільства 184

84."Правова держава" і "громадянське суспільство": філософський зміст понять 185

85.Поняття культури 189

86.Масова культура, контркультура і антикультура 192

87.Поняття цивілізації 196

88.Спадкоємність і традиції у культурі 198

89.Новаторство і гуманізм культури 200

90.Поняття міжкультурної комунікації 201

1.Соціокультурна зумовленість філософії

Філософія - (грец. phileo - люблю и sophia - мудрість) – наука про загальні закономірності, якім підчинені як буття (тобто природа і суспільство), так і мислення людини, процес пізнання.

Предметом філософії є виявлення найбільш загальних закономірностей розвитку світу, виражених в принципах, філософських законах та категоріях. Предметом філософії є не тільки вичення сучасного і минулого, але і можливо і майбутнього. Тому й називається наукою мудрості (слово філософія – з грецьк. мови любов до мудрості). Крім того предмет філософії характеризується своїм гуманістичним характером, бо в центрі його змісту перебуває людина. Філософія – форма суспільної свідомості яка виробляє загально цілісний погляд на світ і місце людини в ньому, досліджує відношення мислення до буття, практичне, пізнавальне, ціннісне, етичне та естетичне відношення людини до світу.

Питання: що таке людина, всесвіт, свобода, людські цінності, істина, добро, мудрість, гармонія життя, смерть? Філософія вивчає не окремі сфери буття, а світ як цілісність, світ і людину разом

Основне питання філософії має різне вирішення: матеріалістичне, ідеалістичне, моноїстичне, дуалістичне, плюралістичне

Основні функції філософії: світоглядна, онтологічна (вчення про буття), гносеологічна (гносеологія це теорія пізнання), методологічна (вчення про методи дослідження і їх використання у процесі пізнання), логічна, практично – перетворювальна, праксеологічна (аналіз і узагальнення своєрідності взаємовідносин людей і природи, окремих людей і суспільства в цілому), аксіологічна (аксіологія – вчення про цінності, теорія загальнозначущих принципів які визначають вибір людьми напряму діяльності) та ін

Методи філософії: метафізика і діалектика. У науки з філос спільним є те що вони обидві ґрунтуються на теоретичному способі аргументації, мистецтві логічного оперування поняттями

Фундаментальна роль належить філософії у розвитку і обґрунтуванні культури людства. У теоретичному плані культуро-охоронна та культуротворча роль філософії полягає у розробці онтології культури, у відповіді на питання: що у бутті матеріальної та духовної культури належить до справжніх людських цінностей. Успішний пошук конструктивної відповіді — передумова збереження нормального куль­турного середовища. Продуктивна місія філософії, її соціальна цінність полягає насамперед у її антропологічному призначенні: допомогти лю­дині ствердитися у світі не лише як свідомій, а й високоморальній, емо­ційно чуйній, розумній істоті.

У добу загострення глобальних проблем філософія покликана про­аналізувати допустимі межі "інструментального" ставлення до світу та альтернативні шляхи прогресу, розвитку цивілізації. Нині, на межі тися­чоліть, немає нічого актуальнішого, ніж збереження життя на Землі, за­побігання глобальній катастрофі людства. Сучасна філософія не може абстрагуватися від можливого апокаліпсису, має бути філософією життя, і в цьому полягає її покликання. Хоч зв'язок філософії з політикою, навіть філософське осмислення політики, не дають ніяких підстав для того, щоб змішувати, ототожнювати ці якісно різні форми суспільної свідомості. Як теоретична форма суспільної та індивідуальної свідомості філософія осмислює стратегічні шляхи загальнолюдського існування і містить у собі заряд гуманістичної дальнодії.

Філософія досліджує світ як цілісність, її завдання — дати найбільш загальні уяв­лення про світ, відповісти на запитання: який цей світ, що лежить в його основі, кінцевий він чи безкінечний, пізнаванний чи непізнаванний, що таке знання, чи є якийсь сенс існування цього світу, яке місце людини у цьому світі, як вона повинна жити, діяти? Спираючись лише на філо­софські знання неможливо побудувати ні автомобіль, ні літак, ні навіть стіл чи стілець — для цього потрібні знання точних наук або принаймні досвідне (практичне) знання. Філософія може дати лише найбільш загальні уявлення про світ. Це теж необхідно для людства: щоб оптимально організувати суспільне життя, треба мати правильні загальні уявлення про світ, знати максимально точно принципи буття, законо­мірності розвитку природи, суспільства, властивості самого мислення людини тощо.

Щоб правильно зрозуміти специфіку предмета філософії, розгляне­мо ще одну сторону філософського осмислення дійсності. Будь-яка на­ука завжди досліджує ті чи інші явища дійсності (природи, суспільства, мислення) як об'єкти, тобто незалежно від пізнаючої людини (суб'єкта). Філософія ж вивчає світ і людину разом, всі здобуті знання вона обов'яз­ково співвідносить із людиною. Інколи кажуть, що філософія вивчає суб'єктно-об'єктні відносини. І це правильно. Що таке людина? Яке її місце у світі? Як складаються її взаємовідносини з іншими людьми, з природою тощо? Спираючись на які принципи можна досягти макси­мального успіху в організації суспільного життя? У чому полягають кри­терії суспільного прогресу? На ці та багато інших важливих запитань може дати відповідь тільки філософія.

В індивідуальному аспекті цінність філо­софії — у пробудженні творчого, конструктивного осмислення людиною самої себе, світу, суспільної практики та суспільного поступу в майбут­ньому. Якщо у людини немає пориву до нових горизонтів своєї свідо­мості, самоусвідомлення буття, картини світу, то без цього фактично немає філософії, і навчити її не можна.

Сократ сформулював два фундаментальні принципи філософії: "Пізнай самого себе" та "Я знаю, що я нічого не знаю". Його ж видатний учень Платон у діалозі "Тімей" розцінив філософію як такий дарунок богів смертному людському роду, кращого за який не було і не буде. Сказати: "Я не знаю" — означає знайти в собі мужність взяти під сумнів завер­шеність, остаточність своїх суджень. Отже, філософія вимагає не­впинного поповнення знань про світ і людину, але заради продуктивної праці над собою. Тут основним імперативом філософії є навчити людину мислити пошуково, творчо, самостійно.