Висновки

Як бачимо, хліб – це не лише необхідна страва харчування, про що говорять народні прислів’я («Хліб – усьому голова», «Хліб та вода – козацька їда», «Без хліба суха бесіда», «Як є хліб та вода, то немає голода» та ін.), це символ добробуту, гостинності, хлібосольства, обрядовий символ, символ первісної астральної трійці (місяця, сонця та зірок), символ святості, самого життя, здоров’я, щастя, радості, достатку, міцності родинної спілки, злагоди; він – оберіг в домі і в дорозі, запорука найкращих душевних і моральних порухів.

Звернення до даної теми дало змогу проаналізувати велику кількість фольклорно-обрядового матеріалу з точки зору багатозначності у ньому символу хліба. Поетична образна система значень цього символу дає змогу судити про рівень осмислення та ставлення народу до своїх духовних і моральних цінностей, естетичного бачення світу. Нам вдалося розглянути полісемантичну символіку хліба у потрійному колі обрядового фольклору українців. Різноманітні прояви обрядового використання хліба та поетичної його символіки в обрядовому фольклорі тим більше заслуговують на увагу, що вони зумовлені різними сторонами морально-етичного, естетичного та релігійно-культурного світогляду і побуту українців. Тому центральною проблемою при розкритті теми стало питання про те, в чому полягає внутрішній зміст символу хліба в обрядових текстах.

Мабуть, до найдавніших форм хліба можна віднести прісні коржі, які в різноманітних виявах використовуються у календарних та родинних обрядах уже більшою мірою як суто символ. Проте улюбленим повсякденним, святковим та обрядовим хлібом в Україні був учинений хліб. Його ще до середини ХХ ст. пекли у добре напаленій печі на черені, підкладаючи під хлібини капустяне листя. За звичаєм, в Україні випічкою хліба займалися суто жінки. Тіста не могли торкатися люди, що обмивали покійних і ті, які різали тварин – колії. Протягом віків вироблялося ставлення до нього як до священного атрибута, символу усіх календарних та родинних обрядів. З ним розпочинали і завершували усі важливі справи, якщо бажали, щоб вони були успішними, наприклад, закладини і будівництво житла, перші входини у хату та інші.

Крихти й шматки хліба ніколи не викидали, а віддавали птиці чи худобі. За гріх вважалося не доїсти шматок хліба, а якщо такий шматок падав на землю, годилося підняти його, здмухати пил і доїсти, бо неповага до хліба могла накликати злидні.

Дослідивши використання хліба у календарній та родинній обрядовості, можемо стверджувати, що хліб – в українських обрядах є одним із найважливіших символів, при цьому його утилітарна функція відходить на другий план, а пріоритетною стає знакова, символічна.

Так, мабуть, найбагатшою на використання різноманітних форм хліба (кутя, Дідух, пироги, книші, паляниці та ін.) як символу у календарній обрядовості є різдвяно-новорічний цикл. Символіка хліба тут надзвичайно полісемантична, але простежується два її основні напрямки. По-перше, - це чітко виражена космогонічна семантика, де хліб символізує астральну трійцю (сім’ю) – місяць, сонце, ясні зорі (або дрібен дощик), які здавна у слов’ян відповідали за багатий врожай, а отже, за достаток і здоров’я родини. По-друге, саме через хлібну символіку здійснювався зв'язок із предками, культ яких у різдвяно-новорічній обрядовості (як і в календарній та родинній обрядовості загалом) надзвичайно сильний і зберігся до сьогодні в окремих обрядодіях. Адже, за дохристиянськими віруваннями, саме предки допомагали, сприяли родині знову ж таки у вирощенні багатого врожаю, а тому і в достатку, здоров’ї членів родини.

У весняній обрядовості використання окремих форм, а тому і символіки хліба є повторюваними. Проте простежуються й специфічні символи. Це, насамперед, обрядово-символічне печиво «жайворонки», яких, за свідченням багатьох джерел, випікали на Явдохи-Плющихи (14 березня) або на Сорок Святих (22 березня), і діти з цими «жайворонками» закликали весну. Це мало прискорити її прихід. Ще одним, цікавим з огляду символічного навантаження, хлібним символом є «хрещики», які випікалися із прісного житнього тіста в середохресну середу та використовувалися у проведенні обряду «першої борозни», що теж символізувало багатий майбутній урожай. Такий хрещик з’їдав орач, другий давали волам або коням, а третій – клали у борозну.

У літньо-осінніх календарних обрядах таким унікальним, неповторюваним символом є обжинковий вінок із колосся жита, пшениці чи збірний, що символізував собою безперервність хліборобського річного циклу робіт та річне коло сонця.

В родинній обрядовості також не менш ефективно та різноманітно використовується символ хліба. Наприклад, у родильно-хрестильних обрядах досить колоритним є обряд «бабиної каші», варіативні види якого існують майже у всіх регіонах України і який символізує собою і саму дитину у материнському лоні, і її майбутню долю. Різновиди весільного хліба (калач, коровай, шишки, гуси, та ін.) виражали ідею єдності родини, міцності шлюбу, продовження роду, благополуччя й злагоду у сім’ї. До регіональних типів весільного печива відносять верч – обрядовий хліб, різновид калача, яким обмінювалися родини на весіллі: молодий привозив верч для тещі, а молода – для свекрухи, що символізувало поєднання родин. Також оригінальним печивом був дивень – теж обрядовий весільний калач, якого виробляли у формі плетінки втроє чи вчетверо, а потім через нього молода дивилася на молодого, звідки, очевидно, й походить його назва. Тут обрядовий хліб виступає оберегом кохання наречених, їхньої сімейної спілки.