Хліб – багатозначний символ у фольклорі родинного кола обрядів

Як уже згадувалося вище, хліб, чи як життєдайний елемент, чи як символ самого життя і достатку, в усіх його розмаїтих формах супроводжує все життя людини – від народження і до самої смерті. Тому не менш різні форми хліба та їх полісемантична символіка використовується і в родинному, так званому малому, колі обрядів, які безпосередньо пов’язані із календарними обрядами і повністю з ними узгоджуються. Особливо це узгодження стосується весільного обряду, оскільки раніше в українців сватання та весілля в основному планувалися на осінь, коли було зібрано урожай, що зумовлювало певний достаток у родині. Крім того, у цей період селяни були і найвільніші, бо завершувалися сільськогосподарські роботи.

Обов’язковим було використання певних форм хліба та хлібних страв і для родильного та поховально-поминального циклів обрядів, які разом із весільним становили замкнене коло родинної обрядовості. І в усіх цих обрядах, подібно як і в календарних, хліб виконує насамперед функцію оберега та багатозначного магічного символу здоров’я, добра, достатку, продовження роду тощо. Тому звернемося до розкриття саме цієї символіки.

Обряди родильного циклу

Стосовно розкриття символіки хліба та його різноманітних форм родильна обрядовість чи не найменше проаналізована в науковій літературі, мабуть, тому що ці обряди великою мірою є також утаємничені, адже народження дитини розумілося нашими предками як прихід з іншого світу, зі світу предків. Саме через це коло родинної обрядовості (народження – весілля – смерть – народження) є таким же замкненим та безперервним, як і коло річного календарного циклу обрядів. Напевне, це є основною причиною того, що і до сьогоднішнього часу в українців збереглася традиція давати новонародженим імена предків, найчастіше через одне покоління (бабусі або дідуся).

Щодо використання хліба як специфічного символу у цих обрядах, то можна відзначити наступне. Коли у жінки розпочиналися пологи, то чоловік ішов просити допомогти їй бабу-повитуху із паляницею хліба, що означало не лише уклінне прохання та неможливість відмовитися (адже з хлібом завжди розпочинали і завершували будь-яку важливу справу), але й успішне протікання її. Через деякий час після пологів жінки приходили на провідини або родини, бо чоловікам у перші дні заборонялося провідувати породіллю. І серед гостинців, чи так званого відкупного (щоб не наврочити і не забрати в дитини долі), приносили і до цього часу приносять будь-які хлібні страви: білу паляницю, здобу, солодке печиво, а у важкі роки – хоча б шматок житнього хліба. Це найбільше підтримувало жінку фізично, адже їй потрібно було годувати дитину, і, разом з тим, символізувало майбутній достаток та здоров’я і новонародженого, і матері.

Автори підручника «Українська усна народна творчість» Мар’яна та Зоряна Лановики, описуючи післяпологові обряди, зазначають, що окрім інших ритуалів у цей період простежуються елементи давніх культів слов’ян, і серед них культ хліба. Він проявлявся у тому, що «батько приходив вітати дитину та дружину з короваєм»[24;222] або одягав породіллі на голову вінок із пшеничних та подекуди пшеничних і житніх колосків як символ родючості та продовження роду.

До родильних обрядів також можна віднести і обряд першої купелі, під час виконання якого у воду клали пшеничні та житні колоски, аби дитина все життя була з хлібом, а також сучасний обряд хрестин, який, як зазначено у вищезгаданому підручнику М. та З.Лановиків, трансформувався із давньослов’янського обряду прощання з бабою-повитухою, який називався «бабина каша». Адже баба-повитуха залишалась у родині новонародженого сорок днів для звершення ритуалів очищення себе, породіллі та дитини. Тому в день прощання із нею готувалася ритуальна пшенична чи ячмінна каша (звідси і назва обряду «бабина каша»), що була по суті жертвою духам (як було сказано вище, за уявленнями слов’ян, дитина з’являлася із «того» світу, світу предків) і символізувала продовження роду. На цей день готувався і спеціальний ритуальний хліб, який дарувався їй разом з іншими речами (рушником, полотном, предметами домашнього вжитку[24;223].

Обряд «бабиної каші» має глибоке коріння і дещо по-різному виконується в регіонах України. Як обрядова страва, каша присутня у багатьох календарних (наприклад, кутя) та майже усіх, принаймні найголовніших, родинних звичаях та обрядах. Окрім родильно-хрестильних, вона здавна належала до обрядових весільних страв. Дослідниця родинної обрядовості В.Завадська пише, що «саме слово «каша» колись вживалося на позначення весільного свята. Кашу підносили молодим на князівських весіллях. По закінченні трапези наречені брали кілька ложок каші й підкидали до стелі – приносили жертву богам і духам. До речі, те саме роблять на Святвечір із кутею. Якщо підкинута кутя прилипне до стелі – рік буде врожайним»[36;395]. Тут же наголошується, що на Бойківщині молодим підносять кашу наступного дня по весіллі, і їсть її лише молода, «тут бачимо зв'язок із обрядами народження, в яких каша символізувала дитину, а горщик – жіноче лоно»[36;395]. Знаходить своє обрядово-символічне застосування каша і поховальних та поминальних обрядах, що буде проаналізовано нижче. Як зазначено в енциклопедичному виданні «100 найвідоміших образів української міфології», «каша і хліб у міфологічному розумінні – страви одного порядку. Обрядове вживання каші пов’язане з обрядовим використанням хлібного зерна і зустрічається в ритуалах багатьох народів. Народи Індії приносили ячмінну кашу в жертву богу скотарства Пушану. Римляни готували кашу в день народження дитини. Давні германці те ж саме робили на свято Берхти або Гольди – жіночого божества, прообразом якого була неолітична Велика Богиня. І досі фразеологізм «заварити кашу» означає початок якоїсь складної і важливої страви»[36;394].

Вище згадувалося про те, що при виконанні родильно-хрестильного обряду «бабина каша» (зараз це заключна частина хрестин), як, до речі і багатьох інших, чітко можна диференціювати регіональні відмінності, які несли в собі також символічний зміст. Наприклад, у фольклорних записах, що приводяться у різних виданнях, знаходимо свідчення про те, що на Західній Україні, в тому числі на Волині, зазначено: коли гості в кінці хрестильної трапези починають покахикувати, то пора «бабі» подавати кашу у глиняному горщику. За неї вівся торг між гостями, здебільшого між статечними господарями, але, як правило, найбільше платив кум. Він клав гроші на кашу і, притримуючи їх зверху рукою, стукав дном горщика об стіл, намагаючись його розбити так, щоб він розлетівся на найдрібніші черепки, а вінце (круглий край горщика) залишилося цілим. Чим більше черепків, тим, вважалося, буде чисельнішою родина, а ціле вінце символізувало легке народження дітей. Далі кум зрізував верх каші і разом з грішми передавав його бабі, а та – породіллі. Черепки спочатку кидали під поріг, а на другий день збирали і кидали «на воду», найчастіше у річку. Обидві дії символізували зв'язок з духами предків, оскільки і поріг, і вода символізували межу між світом предків та світом живих. У вищезазначеному енциклопедичному виданні наголошується, що подекуди «перед тим, як почати торг, кум бере кашу, а баба дитину і тричі водночас піднімають їх над столом. Отже, все це було ритуальне зображення зачаття й народження дитини»[36;395].

А, наприклад, на Поділлі варіативність обряду «бабиної каші» полягав у тому, що за неї не завжди вівся торг. Баба просто подавала її куму, а він розбивав горщик із певними замовляннями, але так, щоб горщик повністю розбився, а каша залишилася цілою, що символізувало щасливу долю дитини і родини загалом. Для цього каша варилася густою та в’язкою. В обох описаних випадках каша розподілялася між гостями як жертовна їжа.

Отож, як бачимо, у родильно-хрестильних обрядах використовувалися різноманітні форми хліба: колосся, різні види печива, каша, які знайшли своє застосування в обрядодіях, присвячених появі у сім’ї дитини. І використання цих форм заключало в собі як утилітарний (хоч і меншою мірою), так і символічний зміст.