- •2.Сутність інноватики як науки. Предмет, об’єкт, специфіка інноватики.
- •8. Характеристика еволюційного, біфуркаційного та інноваційного типів розвитку в економіці.
- •9. Циклічний характер інноваційного розвитку. Теорія й.Шумпетера.
- •10. Основні положення хвильової теорії м.Д.Кондратьєва.
- •11.Основні положення неоклас.Теорії нововведень г.Менша. Значення концепції s-образних кривих в обґрунтуванні доцільності впровадження нововведень.
- •12. Значення теорії інноваційного підприємництва та соціально-психологічної теорії в дослідженні проблем впровадження інновацій.
- •13. Сутність, зміст та види інноваційного процесу.
- •14. Структура інноваційного процесу: сутнісна характеристика основних етапів та видів діяльності.
- •15. Характеристика основних моделей поширення інновацій.
- •16. Сутність та значення класифікації інновацій для управлінської діяльності.
- •17.Причини та чинники, що обумовлюють зростання ролі держави в регулюванні інноваційної діяльності.
- •24. Принципи та методи інновац-го мен-ту.
- •25.Характеристика основних функцій інновац.Мен-ту.
- •26. Прогнозування в інновац.Мен-ті: задачі та методи.
- •27. Цілевстановлення в інновац.Мен-ті. Методи формування „дерева цілей” організації.
- •28. Основні вимоги до менеджерів в інноваційній сфері.
- •29. Основні якості, що повинні бути притаманні менеджерам в інновац.Сфері.
- •30.Рішення в інновац.Менеджменті та методи їх прийняття.
- •31. Взаємодія організації і нововведень. Основні чинники. Що складають основу сил відторгнення нововведень.
- •32. Характеристика чинників, які визначають сприйнятливість організацій до інновацій.
- •33. Особливості взаємодії організації і нововведень за д.Р.Кімберлі та завдання інноваційного менеджменту для кожного типу.
- •34. Основні причини опору змінам та характеристика методів їх подолання.
- •35.Інноваційний потенціал організації: основні складові та методи оцінки.
- •36.Характеристика основних підходів до оцінки інноваційного потенціалу підприємства та особливості їх застосування.
- •37.Сутність та особливості інноваційних стратегій. Позитивні наслідки та ускладнення, що супроводжують впровадження інноваційних стратегій в організаціях.
- •38.Типи інноваційних статегій за «менеджерскою поведінкою».Можливі наслідки застосування для підприємства
- •39. Характеристика та особливості застосування наступальних інноваційних стратегій за м.Портером.
- •40.Характеристика та особливості застосування оборонних інноваційних стратегій за м.Портером.
- •41.Характеристика основних етапів розробки інноваційних стратегій.
- •42.Сутність та значення swot-аналізу при виборі інноваційної стратегії.
- •43. Методи пошуку інноваційних ідей. Характеристика активних методів пошуку.
- •44.Основні принципи стратегічного планування інноваційної діяльності.
- •45.Порівняльна характеристика “технопарку” і “технополісу”
- •48.Матричні структури: сутність, види, особливості застосування.
- •47.Переваги та недоліки структур, організованих за галузями науки, за продукт.Ознакою та за стадіями нддкр.
- •46. Характеристика основних етапів стратегічного планування інновац. Діяльності організації.
- •49.Переваги та недоліки способів послідовної, паралельної та інтеграл. Організації робіт в ін.Процесі.
- •54. Роль і значення бізнес-інкубаторів для розвитку інноваційної діяльності.
- •50.Характеристика основних видів ефективності інновац.Діяльності.
- •51.Основні принципи оцінки інноваційного проекту
- •52. Джерела фінансування інновац.Діяльності підпр-в України.
- •53.Характеристика організаційних форм міжнародної, науково-технічної коопреації фірм для спільного проведення нддкр
- •58. Суть інноваційної культури організації, її склад та способи її формування.
- •55.Обгрунтування джерел фінансування і вибір інвестора для інновац.Діял-ті на підприємстві.
- •56. Фінансування інноваційної діяльності венчурним капіталом.
- •57. Методи стимулювання творчої активності персоналу в управлінні інноваційною діяльністю.
- •59.Особливості сучасного розвитку науково-технічного потенціалу України
- •60.Характеристика поняття технологічного розриву. S-образна крива р.Фостера.
- •61. Роль венчурних організацій в інноваційному процесі.
- •63. Управління інноваційним проектом: характеристика спільних ознак проектів та завдань менеджменту:
- •62. Види ефективності інноваційної діяльності. Оцінка соц. Наслідків наук.-техн. Інновацій.
- •64. Стимулювання вищого менеджменту організації до інноваційної діяльності: характеристика складових стимулюючого контракту топ-менеджера.
- •65.Характеристика моделі управління інноваційним проектом: wbs, obs, матриця відповідальності тощо.
- •1.Сутність та зміст основних категорій інноватики: новація, нововведення, інновація, винахід, відкриття.
- •2.Сутність інноватики як науки. Предмет, об’єкт, специфіка інноватики.
28. Основні вимоги до менеджерів в інноваційній сфері.
Менеджер – це спеціаліст, що професійно займається управлінською діяльністю в конкретній сфері функціонування інноваційного процесу. Обіймає певну посаду і вповноважений приймати управлінські рішення.
До мен-в інновац.сфери належать: *керівники творчих груп виконавців, *кер-ки лабораторій, відділів і функціональних служб, *кер-ки виробничих підроз-в, *мен-ри різного рівня, які координують діяльність різних підрозділів інновац.діяльності та зовн.партнерів, *кер-ки інновац.підприємств, фірм у цілому.
В інновац.мен-ті розрізняють три категорії вимог до проф.компетенції менеджерів-інноваторів: 1)знання теорії та пратики у сфері управління, 2)комунікативність і вміння працювати з людьми, 3)компетентність у галузі спеціалізації інноваційного процесу чи інноваційного підприємства.
1)Перша категорія вимог передбачає наявність у мен-в спец.підготовки в галузі теорії управління, знань основ сучасної макро- і мікроекономіки, загал.теорії прийняття управл.рішень, уміння застосовувати економіко-математ.методи та моделі для оптимізації управл.рішень.
2)Вимоги до комунікабельності та вміння працювати з людьми потребують від мен-ра, адекватно ситуаціям, оптимально взаємодіяти з колегами. Підлеглими, вищими керівниками з метою досягнення цілей інновац.діяльності.
3)Вимоги, пов’язані з компетентністю мен-ра, передбачають наявність знань з питань технології інновац.процесів, теорет.і практичних аспектів здійснюваних інновацій, їхнього впливу на стан розвитку як фірми, так і сус-ва в цілому, екологію регіону.
Усе це потребує від інновац.менедж-в спец.знань теорет.і практ.аспектів здійснюваних інновац.процесів. Мен-ру необхідно вміти визначати сфери застосування ноук.-тех. ідей і розробок, оцінювати комерц.потенціал розробок та технологій інновац.проекту, визначати стратегію захисту інтелект.власності, тобто володіти низкою специфічних навиків управл.діяльності.
29. Основні якості, що повинні бути притаманні менеджерам в інновац.Сфері.
Менеджер – це спеціаліст, що професійно займається управлінською діяльністю в конкретній сфері функціонування інноваційного процесу. Обіймає певну посаду і вповноважений приймати управлінські рішення.
Інновац.мен-ри належать до креативних мен-в, тобто мен-в дослідницького типу. Їх особливість – посилена увага дослідницькому підходу до вирішення всіх проблем.
Виділяють такі загальні якості (риси) інновац.мен-в: 1)Проблемне бачення світу, здібність розпізнавати проблеми там, де для інших все зрозуміло. 2)Уміння заздалегідь ставити проблеми (коли вони тільки зароджуються). 3)Уміння сприймати, розуміти і використовувати погляди, які відрізняються від особистих або протилежних їм. 4)Експрезентність – здібність робити правильні висновки в умовах дефіциту інформації. 5)Розвинена психологічна саморегуляція, що визначає ставлення до проблем і їх оцінки. 6)Здібність до імітації функцій різних членів колективу. 7)Інноваційність і безінерційність мислення, здібність вийти за межі формального, традиційного, звичного. 8)Атрактивність – здібність притягувати людей до спільної діяльності, вдаючись до засобів адміністр.чи матер.примусу. 9)Здібність делегувати не тільки владу і відповідальність, а й свій авторитет лідера. 10)Здібність швидко психологічно адаптуватись до змін умов діяльності чи до вирішення принципово нових завдань. 11)Здібність до латентного (прихованого) керівництва, яке передбачає залучення людей до діяльності не на формальній субординаційній основі, а шляхом комунікаційної взаємодії.
Усі ці риси існують не кожна сама по собі і не в розрізненій хаотичній сукупності, а в систему взаємодії.