9 Про ставлення до філософії буденної свідомості, здорового глузду.

Можна констатувати, що існує реальна суперечність між високою оцінкою філософії самої себе і свого значення в житті суспільства і людини і поглядом на цю науку звичайного, далекого від філософії людини. Аристотель говорить, що філософія - «це безроздільно панівна і керівна наука, наука, якої всі інші, як рабині, не має права сказати і слова проти». Філософія - «наука наук» і т.д. Але навіть в художній літературі ми зустрічаємо дуже низьку оцінку філософії «зі сторони»: (Арістофан, Рабле, Гейне і т.д.). Критично ставляться до філософії вчені-натуралісти, історики науки, масову свідомість. Всі ці оцінки можна резюмувати реплікою одного з героїв роману «Як гартувалася сталь»: «Філософія ... це одне пустобрехство та навід тіней. Я, товариші, цієї бузою займатися не маю ніякого полювання ». У чому причина даного розбіжності в оцінках? Або філософ - шарлатан, який намагається продати мідь під виглядом золота, але будь-який Санчо Панса з своїм здоровим розумом розпізнає це з першого погляду. Або філософ створює щось справді цінне, що для буденної свідомості незбагненно. Образ печери, придуманий Платоном, з самого початку відділяє «умоглядне» знання, що відкривається філософією, від знання повсякденного, яким володіє більшість людей. З точки зору повсякденної свідомості, філософія - це заняття філософів, особливої ​​групи людей, які створюють свій інтелектуальний світ, непроникний для непосвячених і далекий від реального життя. Дійсно, хто, окрім невеликої групи фахівців, може зрозуміти «Парменід» Платона, «Метафізика» Аристотеля, або «Критику чистого розуму» Канта?

10 Філософія в контексті лінгвістичної компетентності студента.

Своє відношення до світу, до інших людей кожен здійснює не лише практично, а й висловлює, тобто виражає мовними засобами. Та мова й сама постає перед нами як справжній і дуже значущий світ, вона безпосередньо пов’язана з повсякденним життям, вживається у буденному і діловому спілкуванні, “звучить” у нашій свідомості під час мовчазного міркування. Однак мовна тематика здавна входила в коло філософських інтересів і багато хто з філософів доклав значних зусиль у розвиток мовознавства, починаючи, наприклад, з давньогрецького софіста Протагора (490 – 420 р. до н.е.), який першим почав звертати увагу на час дії у висловлюваннях і відкрив дієслово. Мова органічно ввійшла у сферу досліджень новоєвропейських філософів разом з переміщенням їх інтересів у бік гносеології (так званий “епістемологічний поворот”). Визначаючи велику роль мови у пізнанні, філософи ще з XVII ст. звернули увагу на труднощі, що пов’язані з неправильним застосуванням слів (“ідоли площі” у Ф.Бекона), на характеристику слова як знака (Т.Гоббс), на утворення понять (Д.Локк), на роль слова в теорії абстракцій (Д.Юм). Ф-я праця грамотного мислення. Можна сказати, що якщо знаєш ф-ю – знаєш мову.

11 Розсудок і розум як способи мисленнєвої діяльності людини.

Слід сказати, що немає людини без розсудку і розуму. За допомогою понять розум здатен осягати загальне.Розум займається обробкою почуттів. Розсудок же не лише споглядає речі, а створює ідеї і актуалізує їх. Завданням розуму є осягнення безкінечного, він дає завершене знання про ціле, але не досягає цінності, бо сам впадає в антиномії (протиріччя). Розум – оперування поняттями і дослідження їх власної природи. Він здатен осягнути зміст і природу. Розсудок – оперування тими чи іншими поняттями без заглиблення в ці поняття. Головна функція розсудку – розчленування цілісності. Розсудок не має власної мети. Для нього характерне машинне мислення.