5. Визначення філософії в якості мудрої науки за Арістотелем.

Філософія небезпідставно ототожнюється зі знанням першоначал, першопричин буття. Ці знання, на думку Арістотеля, слід віднести до “мудрості”. Бо “мудрість є наука про визначальні причини і начала”. І далі: “наставники більш мудрі не завдяки умінню діяти, а тому що вони володіють узагальненими знаннями і знають причини”; “Жодне з чуттєвих сприйнять ми не вважаємо мудрістю, хоча вони і дають важливі знання про одиночне, бо вони не вказують “чому” . Мудрими вважаються не ті, хто має досвід, а ті, що “знають причину”; “Ми наставників у кожній справі шануємо більше, вважаючи, що вони більше знають, ніж ремісники, і мудріші їх, оскільки вони знають причини того, що створюється”. Аристотель пояснює, кого можна називати мудрим, і якої науки це стосується:

Думки Арістотеля про мудрість:

1. мудрий знає все, хоча він і не має знання про кожний предмет окремо;

2. мудрий здатний пізнати важке і нелегко осягаєме для людини;

3. мудрий той, хто більш точнийі більше здатний навчити виявляти причини;

4. бажана мудрість та, яка існує заради неї самої і для пізнання;

5. Мудрому потрібно не отримувати настанови, а давати їх.

Філософія досліджує те, що “найбільш гідне пізнання – першоначала і причини, бо через них і на їх основі пізнається все інше .”; “Отже, з усього викладеного випливає, що ім’я мудрості необхідно віднести до однієї і тієї ж науки: це повинна бути наука, котра досліджує перші начала і причини”. Такою наукою є філософія. “Філософія – найбільш цінна з наук, бо спрямована на пізнання першопричин, сутнісного і вічного”.

Отже, мудрість ототожнюється у філософії з пізнанням першопричин і першоначал, “сутнісного і вічного”.

6. Позначте відмінність між філософією й філософствуванням.

Першим, хто вжив слово «філософ», був, ймовірно, Піфагор. За переказами правитель міста Фліунта запитав його, хто він такий. Піфагор відповів: «Філософ». Слово це було незнайоме правителю, а Піфагор пояснив його так. «Життя, - говорив він, - подібна до олімпійських ігор: одні приходять на них змагатися, інші - торгувати, а найщасливіші - дивитися; так і в житті - одні народжуються жадібними до слави і наживи, між тим, як філософи - до однієї тільки істини ». В центрі філософії людина, що філосовстувує. Філосовствування – певний стиль мислення людини. Філософія виникає як розумна, доказове, теоретичне знання. Одночасно це мудрість - знання про найважливіше і важливому для людини, знання вищої мети, сенсу людського існування. Філософія, як і наука, має теоретичну форму, але філософія не наука. Вона народжується і живе як самосвідомість людини, самосвідомість культури в цілому, як пізнання людиною самої себе, свого місця в світі, пошук сенсу, справжніх цілей людського існування.. Людина, схильна до філософствування обирає сенсом свого життя переосмислення традиційних уявлень про світ, людину і цілі його існування, зміна ставлення людини до світу. Результатом цієї роботи мислення є нове уявлення людини про світ і про саму себе, новий світогляд. Філософія - це самозміна, самовдосконалення людини, зміна свідомості та самосвідомості. Початком філософської роботи завжди є певна життєва проблема, а не просто бажання відповісти на абстрактні питання: як влаштований світ, що таке людина, чи є Бог і т.д. Власне, філософія є аналіз тієї життєвої ситуації, в якій виявляється індивід. Це спроба зрозуміти і оцінити життя, себе, інших, свої дії. А вже реалізація цього аналазу є філософствування. Але ж і в процесі повсякденного життя людина постійно оцінює ситуацію, себе та інших, намагається осмислити те, що відбувається. Але заглибленість у повсякденне життя затуляє істину, оскільки людина в повсякденному житті на все дивиться з точки зору вигоди і користі. У кожного виявляється своя точка зору, своя думка (філософствування). Філософія з самого початку протиставляє істинне знання думку, повсякденній свідомості, намагається поглянути на світ не з точки зору приватної вигоди і користі, а з більш високої позиції, з якоїсь надлюдської, «божественної», тобто об'єктивної точки зору. Істина може бути відкрита тільки розумом і, відповідно, індивід, який прагне її пізнати; повинен бути розумний, вести особливий споглядальний спосіб життя, який передбачає відсторонення від потоку повсякденного буття, де йде безперервна боротьба за життя, багатство, славу, де людина звернена до низького, матеріального, чуттєвого. Аристотель назвав цей спосіб життя «біос теоретікос» - теоретична життя. «Теорія» у грецькій мові означає споглядання. Про філософію Платон говорив, що це наука людей вільних, котрі не мають нестачі в дозвіллі. Основною характеристикою особистості істинного філософа можна назвати здатність абстрагуватися, підніматися над буденним баченням світу, вмінням заглядати в суть речей, тобто – філософствувати.