40. Приєднання - фокус уваги та калібрування.

Щоб краще підлаштуватися до спілкування з людиною, засвоїти її „комунікативний діалект",

слід уважно спостерігати за тим, що вона переживає та як це проявляється в її фізіологічних

реакціях і поведінці.

Калібрування - це процес, за допомогою якого консультант здійснює підстройку до

несловесних сигналів клієнта, котрі свідчать про особливості його актуального стану. Точне

калібрування вимагає сенсорної чутливості, тобто здатності помічати зміни (навіть дуже

дрібні і, на перший погляд, несуттєві) в таких елементах, як: положення тіла, повороти

голови та інших частин тіла, жести та вираз обличчя, мімічні рухи, дрібні рухи очей, зміни

величини зіниць та вологості очей, характерні рухи губ та брів, колір шкіри, дихання,

гучність та інші якості голосу, наголоси і темп мовлення тощо. Крім названого, потрібно ще

зауважити мову тілесного симптому та вслухатися в глибинну структуру мовлення. Щоб отримати цілісну картину стану клієнта, консультанту недостатньо бути

спостережливим, треба вміти розфокусовувати увагу.

Розфокусування передбачає:

1)сприймання людини або події цілком, начебто периферійним зором, ні до чого не

прив'язуючись конкретно;

2) не коментувати і не оцінювати, а просто помічати;

3) одночасно сприймати і зовнішні (від навколишнього світу), і внутрішні (свої тілесні відчуття) сигнали. концентрована увага, передбачає чітке утримання фокус

сприймання на якомусь певному предметі та його оцінку з власного досвіду. А консолідація

досвіду вимагає багато енергії і веде до втрати великої кількості інформації, збіднюючи

сприйняття того, що актуально відбувається.

Розфокусування уваги як процесс забезпечує напрямок, орієнтацію в ситуації, зосередження уваги - продуктивність.

За А.Айві основними патернами для калібрування на початку інтерв'ю виступають:

•контакт очей (розширення зіниць - реакція зацікавлення, і навпаки);

•мова тіла (поза, темп дихання, вираз обличчя, рух очей, жести рук, рух голови, положення

кінцівок, швидкість і ритм рухів, постукування руками або ногами тощо);

•характеристики мовлення (висота голосу, швидкість та ритм мовлення), використання

певних слів, говорить конкретно чи абстрактно, про можливості чи про необхідність

(повинен, змушений, потрібно), про себе чи про інших;

•дотримання теми (простежується чи ні?), кількість основних змін теми (чи була вибіркова

увага до якогось певного аспекту?).

41. Сутність підлаштування.

Приєднання або синхронізація - це встановлення і підтримання ра­порту з клієнтом упродовж певного проміжку часу шляхом вживання в його реальність, через його невербальні прояви, емоції, думки, по­бажання. Технологічно це виглядає як акуратне, ненав'язливе, часто завуальоване, приховане повторення основних поведінкових патернів співрозмовника. Вперше про "приєднання до клієнта" заговорив К. Роджерс, коли підкреслював значення конгруентності в психоте­рапії (Роджерс К., 1994). З погляду гуманістичного підходу безумовне прийняття, порозуміння партнерів формується скоріше на основі їх­ньої схожості, ніж на їх контрасті.

Чому так важливо "приєднатися" до партнера за позою, жестом, інтонацією голосу, темпом і т.д.? Справа в тому, що взаємодія людей в комунікації визначається не стільки словами (зміст сказаного гара­нтує лише 7 % від переданої інформації), скільки невербальним впли­вом (інтеракція, зараження, навіювання). У живому спілкуванні ми передаємо один одному своє бачення навколишньої дійсності в усьо­му багатстві відтінків та переживань, які вона в нас пробуджує. Ця інформація в більшості має першосигнальну природу, тобто форму­ється не стільки через знак (слово), скільки завдяки роботі сенсорних каналів, через відчуття та сприймання. По суті, це та первинна інфо­рмація про світ, яка накопичується в "тілі" і компонується правопів- кульною діяльністю людини. Передаючи свої враження, людина "ма­лює" всіма можливими для неї невербальними засобами образи того, про що говорить, і щоб розуміти її, розмовляти з нею однією мовою, консультант, образно кажучи, повинен перейти на її "правопівкуль- ний діалект". Таким чином, "засвоївши діалект" клієнта, тобто підла- штувавшись до нього, консультант має більше шансів відчути його емоції, почути сказане і, відповідно, бути почутим.

Коли люди не збігаються в позі, жестах, характеристиках голосу, ритмічності проявів, вони порушують комунікацію. Інколи в цьому є потреба, зокрема, якщо спілкування небажане, або доцільно кардина­льним чином змінити його хід. Однак основне завдання консультатив­ної практики - налагодити взаємодію, і тому консультант не чекає, поки почнеться спонтанна синхронізація, а, не гаючи часу, ініціює щдлаїшу- вання до клієнта. Беручи ініціативу на себе, він дозволяє своєму партне- ру залишатися самим собою, таким чином суттєво полегшуючи початок бесіди. Синхронізація з партнером, тобто підлаїшування під його "пара­метри" спілкування, дає кілька позитивних результатів. З одного боку, партнер сприймає таку поведінку як крок назустріч ("ми схожі"). З іншо­го боку, він несвідомо починає сприймати консультанта як своє "відо­браження", а собі людина довіряє більше, ніж будь-кому.

Консультант спочатку "підстроюється, а потім веде" комунікацію. Ефект досягається завдяки ледь поміт­ним змінам пози, жестів, темпу, характеристик голо­су, за якими, знаходячись в хорошому рапорті, несвідо­мо йде клієнт.

У симетричній поведінці консультанта можна виділити "відзерка- лення", тобто процес повернення клієнтові аспектів його власної неве­рбально! поведінки, і "відображення" - процес повернення клієнтові його почуттів, які він часто не зауважує в собі. Ці процеси допомага­ють не тільки подолати бар'єри прийняття й порозуміння, але й дають цінну інформацію, з якою можна конструктивно працювати далі.

Віддзеркалення партнера набуває особливо важливого значення в ті моменти бесіди, коли клієнт поглядає на консультанта, розповідаю­чи про себе. Адже завдяки синхронізації складається єдина система з двох елементів, і незабаром, відповідно до закону систем, для збере­ження цілісності при зміні котрогось із елементів системи повинні змінитися й інші її елементи. Тому якщо на певному етапі ведення консультант змінює що-небудь у своїй поведінці, то для збереження синхронізації співрозмовник змушений наслідувати його. У такий спосіб можна вести свого партнера у вибраному напрямку, заспоко­ювати і врівноважувати, пропонувати новий ракурс бачення його проблем так, щоб це не викликало суперечок.

Синхронізація та "віддзеркалення" повинні бути непо­мітними для клієнта.

Краще підлаштовуватися до найбільш несвідомих патернів поведі­нки партнера (дихання, кліпання очима, тілесний ритм) або модифі­кувати його рухи (краще дрібні рухи рук, міміки) таким чином, щоб це не виглядало як мавпування. Наприклад: 1) повторювати в іншій половині тіла, 2) здрібнювати-укрупнювати — замість руху рукою, ру­хати пальцями чи корпусом, 3) повторювати подібні жести через не­великий проміжок часу тощо. Засновники нейро-лінгвістичного про грамування не радять користуватися прямим відображенням під час приєднання до клієнтів, що переживають важкі душевні стани. По­трібно вибрати, як правильно здійснити відображення: безпосередньо чи перехресно. Гриндер Д. та Бзндлер Р. зауважують "Якщо хтось дихає нормально, приєднуйтеся за допомогою дихання. З астматиком кра­ще використовуйте руки чи щось іще".

Приєднання до несвідомих потернів поведінки клієнта створюють у нього відчуття емоційного комфорту, підлаштування до ментального рівня - гарантують під­тримку і взаєморозуміння.

Якщо елементарні приєднання роблять контакт гармонійнішим (емо­ційна оцінка), то щоб досягти глибокого рапорту потрібно підлашто- вуватися не тільки тілесно, але й на вищих рівнях, наприклад, приєд­нуватися до інтересів, переконань і цінностей клієнта. Це гарантує відчуття більш якісного порозуміння (ментальна оиінка).

Підлаштування до самого себе полягає в тому, щоб узяти до ува­ги власний внутрішній досвід, не намагаючись відразу ж змінити чи оцінити його.