17. Проаналізуйте зміни, що відбувалися у держ устрої україни в період наступу царизму на її автономію, як відбувалось обмеження та ліквідація царизмом автономії україни у xvii1 ст.?

Петро 1 проводив феод-кріпосницьку політику, спрямовану на обмеження автономії краю й самобоутності українців. За роки свого правління він розгорнув особливо активну боротьбу за підпорядкування гетьманської влади рос. урядові. Перехід Мазепи Петро 1 використав як привід до рішучих дій з ліквідації укр автономії. Позбавляючи старшин – «зрадників» їхніх маєтків, цар під приводом захисту народних інтересів втручався у внутр. справи україни. Було призначено наглядача в особі царського резидента, котрий мав контролювати дії гктьманського уряду, все політ життя України. У 1722 Петро 1 видавспец указ про створення в У. Малорос колегії – урядового органу Москви. Попри рішучі протести гетьмана колегія здійснювала всю судову, фінансову й адмін владу в Лівобережній У. Після смерті Скоропадського Петро 1 взагалі заборонив вибори наступного гетьмана. Наказним гетьманом призначили павла Полуботка.

Після смерті Петра 1 процес цілковитої ліквідаціїї автономії У. пригальмовано. За згодою царя гетьманом будо обрано Данила Апостола. Він відновив право призначити старшину та полковників, значно зменшив число росіян в адміністрацїї, намагався підпорядкувати собі Київ, обмежив до 6 число рос полків в У., реорганізував судову систему.

Із смертю Апостола імпереатрицяя Анна Іванівна знову заборонила обрання нового гетьмана, а відання укр справами передали «правлінню гетьманського уряду» на чолі з рос князем Шаховським, який став фактичним правителем У.

У часи правління Єлизавети дали дозвіл обрати нового гетьмана, ним став Кирило Розумовський. З У. вивели царські війська, відновили київську митрополію.

Реформаторську діяльність гетьмана призупинив вступ на царський престол Катерини 2. У відповідь на прохання Розумовського встановити спадковість гетьманства для свого роду цариця одним ударом вирішила справу, примусивши його в 1764 зректися гетьманської булави, так остаточно було скасовано гетьманство У. На місце гетьманату прийшла малорос комісія на чолі з графом Рум янцевим. Маніфестом від 28 липня 1765 Катерина 2 ліквідувала коз самоврядування на Слобожанщині. Як тільки закінчилась турецько – рос війна (1768-1774) і татари перестали становити загрозу Катерина 2 наказала зруйнувати Запорізьку Січ, землі ЗС було передано рос вельможам.

1783 було скасовано славетні ко полки. У 1783 укр селян позбавили права покидати своїх панів.

Так Росія остаточно знищила автономію Гетьманщини, її права, вольності та привілеї, неодноразово гарантовані царським урядом й урочистими договорами. Україну було включено до складу рос імперії і вона перестала існувати як окремий держ організм.

18 Ліквідація автономіі України.

Ліквідація української автономії, на думку п. Когута, складалася з двох етапів. Перший, що розпочався 1764 року скасуванням гетьманського уряду і впровадженням генерал-губернаторства, можна означити як підготовчий. Основні українські інституції на цій стадії залишались незайманими (крім уже згаданого гетьманства, а також формально незалежної Запорозької Січі, ліквідованої в 1775 p.), проте відбулась непомітна прив'язка їх до імперської бюрократії та, сказати б, індивідуальна «обробка» козацько-шляхетської верхівки.

У 1782 році розпочався другий етап, на якому було ліквідовано українську адміністративну, фінансову і судову системи, знищено рештки церковної автономії, покріпачено селян, розпущено козацькі війська і впроваджено загально-імперську військову повинність. Ці заходи було здійснено досить швидко, буквально за кілька років, але, як переконливо показує у своїй книзі п. Когут, «для повного сприйняття імперської соціальної структури українському суспільству знадобилося більш як півстоліття».

Лише в 1830-х роках, з остаточною кооптацією української шляхти у дворянство й закріпленням за козаками статусу спеціальних державних селян, з переважною русифікацією українського кліру та лівобережних міст (включно з Києвом, де ще в середині XVIII ст. ні євреї, ні росіяни не мали права на постійне оселення - українські купці й ремісники захищали таким, типово середньовічним, чином свої корпоративні інтереси), лише з ліквідацією Магдебурзького права й залишків інших «малоросійських вольностей та привілеїв» українське суспільство уподібнилося до загально-імперської станової структури.

Зрозуміло, що найактивніше опирались асиміляції верхні шари суспільства, які, за поняттями того часу, власне й були «народом». В окремому розділі - про Законодавчу комісію 1767-68 років, створену Катериною для підготовки імперських реформ, - Зенон Когут переконливо показує автономістські тенденції, що виявилися при виборах українцями своїх делегатів та формулюванні для них відповідних наказів. Лише залякуваннями, репресіями та арештами генерал-губернатор Рум'янцев зумів пом'якшити радикалізм українських вимог, проте й це не врятувало Законодавчу комісію від монаршого невдоволення і, врешті, розпуску.

Подальша асиміляція української шляхти відбувалася на шляху її максимальної кооптації в імперські структури, надання всій верхівці дворянського статусу, державних посад і щонайширших кар'єрних можливостей у масштабах імперії. Мовна, культурна та, особливо, релігійна спорідненість двох народів теж сприяла асиміляції.