4. Розвиток вітчизняної методики та психології навчання іноземних мов у 60-х роках 20-го століття

З середини 60-х років почалася робота над новим змістом шкільної

освіти для приведення його у відповідність із досягненнями науки й

техніки. Центральна комісія АН СРСР та АПН РРФСР прийняла рішення

про доцільність переходу в IV класі до систематичного вивчення

російської мови й математики. Виникло питання й про вивчення іноземної

мови з IV класу. Проте ці починання не можна було реалізувати, оскільки в

СРСР у 1965/66 навчальному році було 94,4 тис. початкових шкіл, які не

можна було забезпечити вчителями іноземних мов.

Уведення факультативних занять, покликаних розвинути нахили й

здібності учнів, на перший погляд, змінювало стан вивчення іноземних

мов, оскільки могло збільшити для охочих кількість годин у старших

класах. Спочатку передбачалося почати такі заняття з VIII класу, коли в

учнів вже виявляться нахили й інтереси. Виходячи з особливостей

вивчення іноземної мови, передбачалося організовувати групи, для яких

обов'язкові години були б поєднані з факультативними, оскільки інакше

заняття учнів, що вибрали факультативи, зі всім класом були б для них

марними [9, 10]. Було рекомендовано два курси: посилене навчання усного

мовлення і читання та посилене навчання тільки читання. Перші підсумки

показали, що тільки 0,7% усіх учнів, які відвідували заняття за вибором,

вибрали факультативи з іноземних мов. 10 листопада 1966 р. ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прийняли

постанову „Про заходи подальшого поліпшення роботи середньої

загальноосвітньої школи”, що схвалила перехід на трирічну початкову

освіту, зміну змісту освіти і введення в старших класах факультативних

занять за вибором учнів. У ході перебудови змісту освіти було

підготовлено три проекти програм з іноземних мов (2 проекти 1965 року й один проект 1967 року). У них передбачалося деяке збільшення кількості

годин, нові методичні рекомендації, зокрема, введення мовленнєвих

образів. Проте, колегія Міністерства освіті РРФСР відкинула ці проекти

програм, оскільки умови викладання (кількість годин) не підлягали зміні,

як і колишні „прямистські методичні настанови”.

5. Розвиток сучасної зарубіжної методики навчання іноземних мов.

Питання становлення і розвитку системи професійно-педагогічної підготовки вчителів іноземних мов в Україні у ХХ

столітті в історії педагогіки залишаються майже зовсім не висвітленими, хоча є цікаві й цінні практичні напрацювання. Так,

наприклад, процесу розвитку зарубіжних методик навчання іноземним мовам присвятили свої праці Г.Ведель, К.Ганшина,

О.Миролюбов, В.Раушенбах, І.Рахманов, Л.Щерба, які висвітлювали різноманітні аспекти історії методів викладання

іноземних мов. В.Раушенбах досліджував особливості розвитку означеного питання впродовж його тривалого історичного

поступу (з І і до ХХ століття), але залишивши без належної уваги цей процес у ХХ столітті. Однак Г.Ведель продовжив

висвітлення цього питання до середини ХХ століття. І.Рахманов вивчав методичні напрямки навчання нових

західноєвропейських мов у ХІХ-ХХ століттях. Проте жоден із них не пов’язував свої дослідження хоча б фрагментарно з

освітою в Україні.

Протягом останніх десятиліть основні орієнтації розвиткушкільної освіти в суспільстві націлені на інтелектуальний і духовно -моральний розвиток особистості. Сьогодні очевидним стає факт, щознання не передаються, а утворюються в процесі особистісно-значущоїдіяльності, так як самі знання, поза певних навичок і вмінь їхвикористання, не вирішує проблему утворення людини та її підготовки дореальної діяльності поза стінами навчального закладу [48: 8].

Аналіз матеріалів міжнародних наукових конференцій переконує в тому,що метою освіти в даний час стають не просто знання івміння, то певні якості особистості. Постіндустріальне суспільствозацікавлене в тому, щоб громадяни були здатні самостійно, активнодіяти, приймати рішення, гнучко адаптуватися до мінливихумов життя.

Шкільна освіта повинна бути спрямована, у відповідності з цим, нарішення наступних завдань.

1. Формування готовності до вирішення різних проблем. Очевидно, що в залежності від ситуації, рішення конкретно виникає проблеми буде спиратися на цілий спектр знань, навичок, умінь в різних предметних областях.

Для того щоб ця риса була сформована, необхідно: - зробити викладання більш проблемно-орієнтованим; - ширше використовувати рефлексивний підхід у навчанні; - стимулювати в учнів не тільки вміння відповідати на поставлені питання, а й формулювати свої власні питання за курсом; - посилити ступінь автономії учнів; < br> - переглянути традиційну роль учителя і учня на уроці;

2. Вдосконалення білінгвальной комунікативної компетенції в усному іписьмовому спілкуванні з урахуванням соціокультурних відмінностей сучасного світу.

3. Розвиток прагнення вчитися все життя, оновлюючи і удосконалюючиотримані знання, уміння і навички стосовно до умов, що змінюються.