2.Розвиток вітчизняної методики навчання іноземних мов у другій половині 20-го століття.

Соціальне замовлення суспільства, що полягає у вимозі формування в

учнів практичних умінь, і насамперед усного мовлення, змусило різко

змінити цілі в навчанні, які були зафіксовані програмами 1960 року.

Провідною метою стали розвиток усного мовлення й безперекладного

читання. Істотно скоротився обсяг граматичного й лексичного матеріалу, що

підлягав вивченню, причому в межах восьмирічної школи був розміщений

лише той, який необхідний для розвитку усного мовлення; була введена

тематика для формування цього виду мовної діяльності [1]. Проте це було

лише початком у перебудові навчання іноземних мов у країні.

Поворотним пунктом у вивченні мов у країні стала постанова Ради

Міністрів СРСР „Про поліпшення вивчення іноземних мов” від 27 травня

1961 року [2]. Значення цієї постанови полягало не тільки в тому, що вона

закріпила курс на практичне вивчення іноземних мов, але й внесла

серйозні зміни у всю систему вивчення мов у країні.

На основі досвіду навчання цього предмета в третіх класах ряду міст

і в окремих дитячих садках Рада Міністрів СРСР рекомендувала

організовувати з урахуванням становища батьків і за їхній рахунок групи

для занять іноземною мовою у дитячих садках і початковій школі. У

постанові передбачався розподіл класів для занять цим предметом на дві

групи за наявності в класі більше 25 учнів. Відзначимо, що подібний

розподіл був винятковим випадком в організації викладання іноземних мов

у масовій загальноосвітній школі. Крім того, передбачалося створити

систему друкованих й аудіовізуальних допоміжних засобів. Неважко

помітити, що всі пропоновані заходи були спрямовані, передусім, на

створення більш сприятливих умов для розвитку усного мовлення. Отже, у ході дослідження підтверджено прагнення офіційної влади

створити нову єдину систему навчання іноземних мов – від дитячого садка

до курсів після закінчення вищих навчальних закладів, що надавала

населенню можливість постійно вдосконалювати свої знання з мови. Після

постанови почалася активна робота щодо її реалізації: створюються

навчальні посібники, програми й методичні вказівки з викладання в

дитячих садках і початковій школі. Органи освіти особливо були

стурбовані питанням про кадри вчителів, без розв’язання якого найкращі

починання були б марними.

3. Аналіз переваг і недоліків свідомо-порівняльного та свідомо-практичного методів.

Методологічною основою свідомо-порівняльного методу є марксистська матеріалістична теорія пізнання об'єктивної дійсності. Психологічними витоками методу сталили матеріалістичні погляди російських мислителів К.Д. Ушинського, Н.Г. Чернишевського, І.М. Сеченова про детермінованість індивідуально-психічного суспільно-соціальним, про зв'язок мови і мислення, слова і поняття, про роль мови у формуванні свідомості, про роль свідомості в пізнавальних можливостях людини. Лінгвістичне обґрунтовування методу дав у своїх працях Л.В. Щерба, поставивши проблеми мови і мовлення, стилів вимови, взаємовідношення лексики і граматики, тлумачення слів, активної і пасивної граматики. В основі свідомо-порівняльного методу лежить осмислення дії, а не механічне вироблення навички, усвідомлюване, а не інтуїтивне оволодіння мовою.

Свідомо-практичний метод. Свідомо-порівняльний метод зіграв позитивну роль в розвитку методики викладання іноземних мов. Необхідність подальшого вдосконалення цього методу диктувалася життям. В 50–60-ті роки XX сторіччя встановлюються все більш тісні економічні, наукові і культурні зв'язки нашої країни із зарубіжними країнами. Потрібне практичне володіння іноземною мовою для здійснення міжнародних контактів в різних областях народного господарства. Виходить в світ постанова Ради Міністрів від 25 травня 1961 року «Про поліпшення вивчення іноземних мов», яка орієнтувала на практичне оволодіння іноземними мовами: вироблення вміння розуміти іноземну мову на слух і при читанні, а також вміння виражати думки на іноземній мові усно і на письмі. При цьому не загальноосвітнє і виховне значення вивчення іноземних мов. Ці вимоги знаходять своє втілення в методі, офіційно прийнятому в нашій країні і названому свідомо-практичним або свідомо-активним.

Свідоме оволодіння іноземною мовою як засобом спілкування припускає усвідомлення мовних явищ і функціонування в мовленні фонетичного, лексичного і граматичного матеріалу відповідно до ситуації спілкування, одержання практичних знань як бази самоконтролю і самокорекції. Це забезпечується раціональним поєднанням теорії і практики.