МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

БЕРДЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

До захисту допущений

Зав. кафедрою історії України_____________

Лиман І.І.

«___»_________ _____р.

ДИПЛОМНА РОБОТА

Селянський наратив Північного Приазов’я як історичне джерело

(друга половина XIX - початок XX ст..)

Виконала: студентка 41 групи

Хайло О.А.

Керівник: проф. Константінова В.М.

Бердянськ, 2012

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ I. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛА ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1. Стан наукової розробки проблеми………………………………………….7

1.2. Джерельна база дослідження…………………………………………….13

1.3. Принципи та методи наукового дослідження…………………………….23

РОЗДІЛ II. ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ ТА МЕНТАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛЯНСТВА ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВ’Я

2.1. Домашній побут селян……………………………………………………….25

2.2. Праця як основа буття населення…………………………………………...32

2.3. Релігійно-міфологічні чинники у формуванні світобачення……………...40

2.4. Особливості ментальності селян Північного Приазов’я…………………..52

РОЗДІЛ III. МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕПЕЧЕННЯ ВИВЧЕННЯ ПОВСЯКДЕННОГО ЖИТТЯ ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВ’Я У КУРСІ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

3.1. Навчально-методичне забезпечення сучасних уроків історії з викладання теми «Повсякденне життя селянства Північного Приазов’я»…………………59

3.2 Методичні рекомендації до вивчення теми…………………………………67

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….73

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….79

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………89

ВСТУП

Актуальність дослідження. Історія повсякдення є важливою віхою розвитку науки про суспільство. Вивчення минулого повсякденності робить можливим глибше проникнення в історичний процес, здійснення нового погляду на нього, бо вивчається досвід пересічних людей. Саме у щоденності відбувається (або ні) індивідуальна адаптація людини до матеріального і духовного ладу життя, забезпечується (або ні) її фізичний і психологічний комфорт, формуюються ціннісні орієнтації та визначаються комунікативні пріоритети, являючи собою онтологічне підґрунтя індивідуального буття людини. Повсякденність впливає на різні сфери соціального життя, будучи реальним контекстом економіки, політики, науки і техніки, релігії та філософії.

Одні науковці вивчають селянську минувшину на соціально-економічному й політичному тлі, у взаємозв’язку з важливими суспільними подіями, масовими народними рухами тощо. Інші – поступово вводять минуле селянства в мікроісторичну перспективу, маючи за об’єкт різні проблеми економічної, соціальної, культурної та релігійної його сфери. [100]

Повсякдення включає в себе надзвичайно багато різних аспектів. Зокрема аналізуються: 1) буденні відносини з чиновниками; 2) розмежування всередині соціальної групи; 3) долі окремих людей і конкретні події; 4) повсякденні турботи і тривоги; 5) уявлення і ідеї, освіченість; 6) родинні відносини; 7) щоденна праця; 8) дозвілля і відпочинок; 9) релігійно-міфологічна сфера; 10) їжа і напої; 11) житло; 12) одяг та взуття; 13) санітарно-гігієнічні норми; 14) роль традицій і звичаїв; 15) неординарні й звичні вчинки; 16) злочини та покарання. Список можна продовжувати і далі. [55; c.7]

Останнім часом почали з’являтися праці істориків про щоденники та спогади людей з «низу». Йдеться передусім про писання робітників. Наголос у сьогоднішній гуманістиці та історіографії на дослідженні культурних процесів та творенні ідентичностей робить ці джерела особливо цікавими для сучасного дослідника.

Історія повсякденності виросла з протесту проти розгляду історії в абстрактних поняттях, проти глобальних теорій, надмірної політизації та ідеологізації всього суспільного життя. Дослідники цього напряму занурюються у вивчення невеликих спільностей: сім'ї, парафії, населеного пункту, школи, вулиці, міського кварталу, домашнього побуту, довкілля тощо.

Для історика повсякденності порівняння щоденників різних людей, що й не знали про існування один одного, спостерігали одне й те ж з різних позицій й оцінювали його з власних позицій, є дуже важливим прийомом відтворення атмосфери досліджуваного періоду. [39; c.109]

Історик має вивчати різні документи, чітко визначивши позицію відтворення повсякденної історії. На історію повсякденності можна дивитися як «згори», так і «знизу». У першому випадку пріоритет мають документи офіційного походження, а у другому – приватні, неофіційні, хоча і в одному, і в іншому разі доцільніше їх комбінувати.

Події й особи у мемуарах практично завжди відображені не відповідно до їх реального значення, а крізь призму мемуариста. Водночас мемуари серед інших історичних джерел мають свої переваги. У них часто зберігається інформація про такі події та моменти історичного процесу, якої нема і здебільшого не може бути в інших видах джерел [68; с.39]

Актуальність нашої роботи полягає у спробі проаналізувати повсякденне життя селян з їх власного погляду, викладеного у мемуарах і щоденниках.

Об’єкт дослідження – повсякденність Північного Приазов’я середини ХІХ – початку ХХ ст. та особливості її формування.

Предметом дослідженням виступає селянський наратив Північного Приазов’я.

Мета роботи полягає у дослідженні особливостей формування повсякденного життя селян та її складових, враховуючи ментальність мешканців.

Мета дослідження зумовлює постановку наступних завдань.

- проаналізувати стан розвитку проблеми;

- схарактеризувати джерельну базу дослідження;

- окреслити принципи та методи наукового дослідження;

- розкрити особливості домашнього побуту селянства Північного Приазов’я;

- визначити роль праці у житті селянина;

- висвітлити міфологічно-релігійні чинники у формуванні світогляду народу;

- з’ясувати особливості ментальності українського селянства.

- розглянути навчально-методичне забезпечення сучасних уроків історії з викладання теми «Повсякденне життя селянства Північного Приазов’я»;

- представити методичні рекомендації до вивчення теми.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період із середини ХІХ до початку ХХ ст. Нижня межа пов’язана з відміною кріпосного права. Верхня межа зумовлена становленням радянської влади на Україні.

Територіальні межі поширюються на землі Північного Приазов’я.

Методологічна основа. Застосовується принцип історизму, об’єктивізму, антропологічний підхід. При написанні роботи було використано хронологічний, порівняльно-історичний, статистично-аналітичний методи. Застосовуються закони діалектики, логіки суспільного розвитку, принцип конкретно-історичного аналізу суспільних явищ і подій, що передбачають собою комплексний підхід до вивчення вказаної проблематики.

Наукова новизна полягає в тому, що у роботі зроблена спроба узагальнити, систематизувати та проаналізувати селянський наратив, який є необхідним для вивчення історії повсякдення.

Теоретико-практичне значення роботи: матеріали дослідження можуть бути використані при викладанні навчального курсу історії України, етнографії, для роботи краєзнавчих гуртків у закладах освіти. Дослідження сприятиме подальшому поглибленню наукового і методологічного вивчення проблеми.

Апробація роботи відбувалася шляхом обговорення її на кафедрі історії України.

Структура роботи підпорядкована меті та завданням роботи і складається зі вступу, трьох розділів, які мають розподіл на підрозділи, висновків, списку використаних джерел, що нараховує 103 позиції, додатків. Загальний обсяг роботи становить 102 сторінки.

Розділ I історіографія, джерела та методи дослідження

1.1. Стан наукової розробки проблеми

Цілісно повсякдення селянства не досліджувалося, але висвітлення окремих аспектів цієї проблеми має свою історію. Зокрема, дореволюційні економісти, етнографи, правознавці, діячі земств вивчали не тільки господарювання на селі, досвід вивчення землеробства та інших галузей сільського господарства, їх агротехнічну оснащеність, а й соціальний аспект, різні сторони селянського буття.

Головним джерелом відомостей ставали етнографічні студії. Дослідники під час написання своїх праць спілкувалися з селянами, розробляли спеціальні програми збору інформації про них.

Останнім часом українські науковці все більше звертають увагу на теорію повсякденності. Визнається той факт, що не існує її єдиної концепції й чіткого визначення. За словами О. Удода, "історія повсякденності — це насамперед процес олюднення побуту, психологізація щоденного життя, ставлення людини до побутових проблем, до влади, держави і суспільства в цілому через призму особистісного сприйняття умов життя" [94; c.3]. На думку В. Марочка, повсякденність є лише одним з методів вивчення соціальної історії, хоча постає у якості самих відповідних відносин. У зв'язку з цим селянство для історика є теоретичною узагальнюючою категорією для з'ясування специфіки суспільного розвитку, а також не просто соціальною групою, а специфічним способом життя. О. Коляструк мотивує вивчення повсякденності тим, що остання поєднує в одне ціле різні прояви діяльності людини — приватне життя з публічним, утилітарно-прагматичні дії з ідейними та морально-етичними виборами, побутові аспекти життя з трудовою діяльністю, групові й вікові інтереси із загальносуспільними, локальні події вписує у загальнодержавні, буденні настрої трансформує у ментальні характеристики тощо. У центрі інтересів дослідника має перебувати конкретна людина, поведінка, звички, манери і світогляд якої можуть бути типовими для цілої соціальної групи або певного середовища.

У процесі опису всієї багатогранності тих процесів, що відбувалися на селі, історія особливо взаємодіє з антропологією, етнографією, психологією, лінгвістикою, культурологією та іншими науками. Важлива роль відводиться соціальній психології в плані виявлення настроїв, причин поведінки і дій різних груп селянства, сприйняття ним навколишнього світу, його реакції на найважливіші суспільні процеси і явища. Роль соціології виявляється у вивченні таких аспектів, як праця селян, їх побут, сім'я, особистість, образ і якість життя, ціннісні орієнтації, потреби, інтереси, місце в соціальній структурі суспільства тощо. Застосування методики історичної демографії сприяє вивченню буття сільського населення.

Вагомий внесок у дослідження життя і побуту селян зробили різні комітети і відділи наукових товариств, урядові комісії, а також етнографи-народознавці другої половини ХІХ — початку ХХ ст. (серед них — Х. Вовк, Д. Зеленін, П. Іванов, О. Кістяківський, М. Маркевич, М. Милорадович, О. Пипін, М. Сумцов). Зокрема П. Чубинський виявив себе як ретельний збирач та систематизатор матеріалу з щоденного буття селянства, його звичаїв і традицій. Вивчаючи етнографічні особливості українців, Х. Вовк висвітлив вірування селян, сватання, весільні та поховальні обряди, їжу, напої, житло, одяг і народні знання. Викликає інтерес опис ним громадської організації молоді обох статей, товариства, сходини, досвітки та вечорниці. Дослідник підкреслив сакральну роль хліба в повсякденному житті (під час харчування, весільного ритуалу, походу в гості). Характеризуючи окремі елементи шлюбного обряду селян, вчений показав другорядними релігійні настанови, ставлячи на перше місце народні звичаї (виконання язичницьких пісень про Місяць і Зорю та ін.). Х. Вовк доводив, що український народ являє собою етнографічну цілісність, виразно виокремлену з-поміж інших слов'ян. Він не підлягає глибоким зовнішнім впливам і розвиває свої етнічні риси послідовно та рівномірно. Особливу роль у зборі документальних даних із соціальної історії селянства відіграли етнографічно-статистичні експедиції Російського географічного товариства. Цінну інформацію містять праці істориків, економістів, статистів, громадських діячів. Серед часто згадуваних дослідниками рис селян почесні місця посіли демократизм, індивідуалізм та волелюбство, висока моральність, поетичність і розвиненість почуттів. Серед негативних рис останніх підкреслювалося їх марновірство, розумова нерозвиненість, схильність до пиятики, слабкість громадського потенціалу, які пояснювалися несприятливими соціально-економічними обставинами. Михайло Максимович в основу своїх етнографічних і літературних праць поклав українські переконання, любов до народу й бажання служити йому своєю науковою роботою. Етнографічні збірки Максимовича ( “Малороссійськія пісні” 1827 р., “Українські народні пісні” та “Голоса українських пісень” 1834 р., “Збірник українських пісень”, 1849 р. ) цілком перевернули старі погляди на українську народну поезію, показавши піснями історичними та побутовими красу її, багатство і різноманітність.

Пантелеймон Куліш у своїх “Записках о южной Руси” показав зразок нового методу в етнографічній роботі. Він подавав не самі голі записи творів народної поезії, а й уводив читача в обставини записів, розповідав про співців та оповідачів, давав той побутовий фон, на якому працює етнограф. Це робило з його етнографічних студій немов суцільні етнографічні картини. На думку Куліша, в народній поезії тільки початок тієї національної творчості, що на вищих ступенях розвитку переходить у художнє письменство.

Виходячи із потреб суміжних наук у 20-ті роки етноментальні дослідження проводять багато інститутів. Зокрема Український Демографічний інститут, очолюваний М. Птухою, досліджував біосоціальні процеси в системі українського етносу. Ці питання досліджували також Етнографічне, Географічне, Антропологічне товариства. Слід відзначити працю в 3-х томах “Матеріали до антропології України” під керівництвом Л.Ніколаєва. В історичній науці 1920-1930-х рр. окремі елементи повсякденного життя селян знаходимо у працях, присвячених вивченню селянських рухів В. Дубровського, А. Зекцера, В. Качинського, А. Флоровського та ін. Зокрема останній у своїй роботі "Воля панська та воля мужицька" пояснив виступи селян не глибокими соціально-економічними причинами, а випадковими явищами: неодночасним обнародуванням Маніфесту і його положень, складним стилем цих документів, відсутністю освічених людей, непорозумінь між поміщиками і селянством тощо.

У радянській історіографії 1950-1980-х рр. буття селянства як предмет "розчинилось" в історії капіталістичної формації, сільського господарства, аграрної політики держави, народних звичаїв. Ґрунтовно вивчено землеволодіння селян, їх соціально-класову структуру, диференціацію та виступи. Водночас питання селянської повсякденності, ментальності, поведінки залишилися "білими плямами" в історичній науці. Радянська історіографія взагалі відмовилася від соціологічно-політичних історіософських засад і перейшла до класово-ідеологічних. Незважаючи на низку науково-вартісних праць, українські радянські історики схематизували й спростили епістемологічне значення селянознавчих студій, звівши їхню цінність до фактологічного підтвердження відомих упіверсалій та ідеологем -"закономірностей", "тенденцій", "розшарувань", "класових протистоянь" тощо. У згаданому контексті слід назвати доробок М.Є. Слабченка, І.О. Гуржія, В.П. Теплидького, П.Ф. Щербини, , М.Н. Лещенка, Ф.Є. Лося, A.B. Бондаревського, Л.Г. Мельника, Т.І. Лазанської.

Стало популярним показувати трагічне становище селянства як заручника нових соціально-економічних умов, жертву всебічної експлуатації. Окремі питання його щоденного життя радянськими істориками показано в контексті висвітлення селянських виступів після реформи 1861 р., запровадження уставних грамот, проведення викупних операцій, розверстання угідь, введення волосних та сільських установ, обрання службових осіб для селянського самоврядування (праці А. Анфімова, С. Дубровського, М. Лещенка, Б. Литвака, Ф. Лося, Д. Пойди та ін.). М. Лещенко показав детально сцени селянських виступів і протистояння регулярним військам. Описано знущання поміщиків над селянами, насильницькі дії.

Українські дослідники, починаючи з 1990-х рр., активізували увагу до вивчення соціального боку минулого селян, їх повсякденного життя. Монографія Ю. Присяжнюка є першим комплексним дослідженням українського селянства Наддніпрянщини другої половини ХІХ — початку ХХ ст. як своєрідного синтезу соціальної й ментальної історії. Автор всебічно охарактеризував особливості розуміння селянами політичних та економічних процесів, відповідні форми їх соціальної активності. У поле його зору потрапили знання, вірування, потреби та світоглядні цінності селян. На матеріалі ментальних рис і повсякдення селянства, дослідник описав розмаїття ознак тяглості селянського буття та окремо взяте життя звичайного українського хлібороба за часів, коли до його традиційного укладу втрутилися процеси модернізації.

В іншій своїй праці Ю. Присяжнюк всі процеси, які відбувалися в українському селі у пореформений період, розглянув з точки зору їх фіксації в колективній психології селян (ментальності, світосприйнятті, душі, серці). У такий спосіб знайшли своє висвітлення проблеми сутності праці і землеробського фактора в житті селян, їх ставлення до самих себе або самоідентифікація, сприйняття влади та її інститутів. У книзі розглядаються підсвідомі механізми сприйняття українськими селянами довколишньої природи і суспільства, бачення останніми ієрархії соціальних цінностей, специфічний характер психологічної адаптації українських селян до нових умов життя, створених реформами 1860-х рр..

О. Михайлюк розглянув світосприйняття селян насамперед через традиціоналізм його світогляду й вплив модернізації на психологію останнього. Автор проаналізував такі важливі фактори світогляду селянина, як "влада землі", природно-біологічний чинник існування, міфо-ритуальна система як одна з основних форм соціального контролю, релігія. Розглядаючи зміни в освіті на селі, дослідник визначив двоїсте ставлення селян до неї: з одного боку, як до засобу підвищення соціального статусу, а з другого — як марної для них справи.

Сучасна українська історіографія звертається перш за все до історії повсякденного життя в переломних, кризових і трагічних сторінках вітчизняної історії: часів національно-визвольних змагань, революцій, воєн, модернізації економіки і реформування різних систем державного і суспільного устрою країни. Найбільший відсоток становлять праці про радянське повсякдення, становлення і закріплення тоталітарного режиму в УСРР/ УРСР (В. Іваненко, В. Іщенко, О. Паращевіна, В. Мароко, С. Кульчицький, О. Пиріг, М. Борисенко та ін.). До актуалізованих дослідниками періодів відноситься післявоєнна доба з її непростим повсякденням і побутом. У монографії Л. Ковпак різнобічно охарактеризовано загальну проблематику повсякденного життя, українського суспільства в другій половині ХХ ст. Повоєнні обставини відбудови і налагодження нормального життя знайшли відображення в статтях М. Голиша, М. Плюща.

Існує обґрунтована обумовленість вивчення повсякдення на уроках історії як визначальної сфери соціальної історії (дисертаційне дослідження І. Акіншевої). Бердянський дослідник К. Бабанов активно розробляє методики викладання повсякденності в різноманітних курсах вітчизняної та зарубіжної історії. У вищій школі читаються спецкурси з історії повсякденності (В. Андреєв (м. Херсон) "Історія повсякденності в сучасній українській історіографії", О. Коляструк (м. Вінниця) "Історія повсякденності: теоретико-методологічні та джерелознавчі проблеми").

Питання української історії в контексті історичної антропології й історії повсякденності публікуються на сторінках періодичних видань з історії, краєзнавства та етнографії.

Отже, селянська повсякденність вивчалася переважно у етнографічних студіях, у розвідках наукових товариств, урядових комісій. Тільки у 20-х рр. ХХ ст. почалися етноментальні дослідження на рівні великої кількості інститутів. На сучасному етапі вивчення повсякдення стає однією з найголовніших проблематик вітчизняної історії, видаються монографії, наукові розвідки, проводяться етнографічні експедиції.