3. Спрощений підхід на основі базового індики тор»
Спрощений підхід на основі оазового індикатора до розрахунку розміру резерву капіталу під операційні ризики передбачає наявність прямої залежності рівня операційного ризику від масштабу діяльності банку.
У цьому випадку, однак, не враховуються ані внутрішні процедур» контролю, ні схильність до ризику в розрізі різних напрямів дыяльності.
У той же час застосування спрощеного підходу до розрахунку резерву, тим не менше, дозволяє отримати певну величину, яка може розглядатися як резерв під можливі втрати по операційним ризикам.
У якості узагальненого показника, який характеризує діяльність кредитної організації, використовується валовий дохід (Gl).
Базельський комітет визначає цей показник як суму чистого процентного доходу та чистого непроцентного доходу.
Розмір капіталу, що резервується під операційні ризики (ОRС), визначається постійною величиною - коефіцієнтом альфа (а), який встановлюється Базельським комітетом:
де Gl - валовий дохід, розрахований шляхом усереднення за 3 останні роки; а -
коефіцієнт резервування капіталу.
Коефіцієнт резервування капіталу повинен відображати усереднений рівень
непередбачених втрат внаслідок операційного ризику по відношенню до
розміру одержуваного доходу.
Спочатку Базельський комітет запропонував встановити значення коефіцієнта альфа (а) на
рівні 30% від величини валового доходу.
У подальшому під тиском банківського співтовариства, яке розцінило такі вимоги
необгрунтовано завищеними, вони були знижені Базельським комітетом до 12% від
валового доходу. Після тривалих консультацій з банківською спільнотою та
аналізу результатів емпіричних досліджень Базельський комітет встановив цей
показник на рівні 15% від середньої величини валового доходу за 3 останні
роки.
Підхід на основі базового індикатора є найбільш простим, він може успішно
застосовуватися в невеликих організаціях, яким складно використовувати
більш досконалі методики оцінки операційних ризиків. Передбачається, що оудь-який оанк може застосовувати його на практиці без будь-яких попередніх умов. Одночасно цей підхід не дозволяє врахуиати особливості виникнення операційних ризиків у різних напрямках діяльності.
4. Стандартний підхід
Стандартний підхід, заснований на виділенні в банку декількох типових напрямів діяльності і визначення по кожному зних окремо розміру резервуються капіталу, є більш точним у порівнянні з попереднім. Відповідно до нього всі операції банку класифікуються за стандартними напрямками діяльності, по кожному з яких розраховується величина його валового доходу і задається коефіцієнт бета, за допомогою якого розраховується розмір резервуються капіталу. Вимоїн до капіталу для всього банку виходять шляхом простого підсумовування резерву з усіх напрямків діяльності:
(7.2)
где Gli, — валовой доход от г-го вида деятельности, рассчитаанный путем усредне-
ния яа 3 последних года;
Ві— уровень резервирования капитала для і-го вида деятельности.
Базельский комитет предложил классификацию из восьми направлений деятельности «первого уровня» и соответствующие им значення коэффициента бета (табл. 7.3).
Таблица 7.3
Значения коэффициентов бета для стандартных направлений деятельности, %
Направление деятельности |
|
Корпоративные финансы |
18 |
Торговые операции |
18 |
Розничное банковское обслуживание |
12 |
Коммерческое банковское обслуживание |
15 |
Услуги по осуществлению платежей и расчетов |
18 |
Агентские услуги |
15 |
Управление активами |
12 |
Брокерские операции |
12 |
Ця класифікація є стандартною, єдиною для всіх банків, що використовують даний підхід. Завдання комерційних оанків полягає у проведенні дезагрегігаціі валового доходу за стандартними напрямками діяльності.
У той же час Базельським комітетом було надано право національним органам банківського нагляду використовувати і гак званий «Альтернативний стандартний підхід» стосовно тих банкам, які зможуть аргументовано обгрунтувати його пріоритет в порівнянні із стандартним підходом, наприклад, в частині виключення подвійного обліку одних і тих самих ризиків. Єдина відмінність альтернативного підходу полягає в тому, що в двох напрямках діяльності - роздрібного та комерційного банківського обслуговування - як показника схильності ризику використовується не валовий дохід, а обсяг кредитів, що коригується на певний коефіцієнт (т). Розмір капіталу, що резервуються під операційні ризики цих двох видів діяльності, розраховується наступним чином:
де LА - загальна сума кредитів і позик, виданих корпоративним (роздрібним) позичальникам, до вирахування резерву на покриття втрат за позиками і зважування за ризиком, розрахована шляхом усереднення за останні З роки;
т = 0,035.
У рамках альтернативного стандартного підходу банки мають право об'єднати операції роздрібного та комерційного кредитування в один напрямок, до якого буде застосовуватися єдиний коефіцієнт бета (Р) у розмірі 15%. Ті банки, які не зможуть розділити свій валовий дохід між шістьма іншими напрямками діяльності, наведеними в таблиці, можуть розраховувати резервуються під них капітал шляхом множення їх сумарного валового доходу на коефіцієнт бета, що дорівнює 18%.
Як і у випадку стандартного підходу, вимоги до капіталу підсумовуються по всіх напрямках діяльності, і визначається сукупний розмір капіталу, що резервуються під операційні ризики.
Необхідною умовою використання стандартного і більше складних підходів до оцінки операційного ризику є вимога за дотримання наступних умов:
рада директорів і керівники вищої ланки беруть активну участь у контролі над процесами оцінки та управління операційними ризиками;
система ризик-менеджменту в банку є концептуально вірною і використовується належним чином;
банк має у своєму розпорядженні достатні ресурси для впровадження вибраного підходу як на всіх напрямах діяльності, так і в підрозділах контролю та аудиту.
Крім того, передбачається, що органи нагляду, перш ніж дати дозвіл на використання того чи іншого методу оцінки достатності капіталу (за винятком стандартного), зможуть здійснювати перевірки комерційних банків з позиції обгрунтованості обраної ними схеми оцінки операційних ризиків і сформованої практики.
До банків, які бажають використовувати стандартний підхід, пред'являється ряд вимог якісного характеру, що відносяться до внутрішньою системою контролю і управління за операційними ризиками, зміст яких зводиться до наступного:
банк повинен мати у своїй організаційній структурі підрозділ з управління операційними ризиками, у функції якого входять ідентифікація, оцінка, моніторинг та контроль за операційним ризиком або його зниження;
система оцінки операційного ризику повинна стати складовою частиною процесу управління ризиками в банку, при цьому для її функціонування
банку необхідно здійснювати збір та аналіз даних про фінансові і матеріальних втрати внаслідок операційного ризику в розрізі основних напрямків діяльності;
дані про втрати внаслідок операційного ризику повинні регулярно доводиться до відома керівників підрозділів, вищого керівництва і ради директорів банку;
банк повинен мати докладну документацію про використовувану їм системі оцінки операційного ризику;
система оцінки операційного ризику повинна регулярно перевірятися як відповідними підрозділами самого банку, так і зовнішніми аудиторами та органами нагляду.
Очевидною перевагою стандартного підходу є те, що розрахований розмір капіталу може виявитися меншим у порівнянні з підходом на основі базового індикатора за рахунок диференціації операційного ризику по різних напрямках діяльності банку.
Стандартний підхід дозволяє більш точно оцінити операційні ризики, пов'язані з кожним з напрямків банківської діяльності.