Теорія соціального обміну, фундатором якої вважають американського соціолога, соціального психолога Джорджа Хоманса (1910—1989), втілює спроби встановити зв'язки між макро- і мікрорівнями соціальної реальності. Представники цієї концепції розглядають обмін різними видами діяльності як фундаментальну основу суспільних відносин, на якій формуються певні структурні утворення (влада, статус, престиж, конформізм та ін.). Варіанти теорій соціального обміну набули поширення у соціології, соціальній психології, політології, економіці.

Згідно з цією теорією люди взаємодіють між собою на основі аналізу власного досвіду, потенційних винагород і покарань. Існують дві переумови теорії соціального обміну. Перша виходить з припущення, що у поведінці людини переважає раціональне начало, яке націлює її на одержання певних вигод (гроші, товари, послуги, престиж, повага, успіх, дружба, кохання та ін.). Типи вигод концептуалізуються по-різному: «цінність» — у соціології; «корисність» — в економіці; «нагорода», «плата» — у соціальній психології.

Друга розкриває зміст назви цієї концепції: процес соціальної взаємодії тлумачиться як постійний обмін між людьми різними вигодами. «Обмінні угоди» розглядаються як елементарні акти, з яких складається фундаментальний рівень суспільного життя, а дедалі складніші структурні утворення (соціальні інститути та організації) вважаються такими, що виростають з обмінних відносин.

Концепції соціального обміну часто конвергують з іншими методологічними концепціями емпіричної соціології — аналізом соціальних мереж, теорією ролей та ін.

Джордж Каспар Хоманс является одной из наиболее ярких фигур в американской социологии 50-х и 60-х гг. XX в. Его имя связывается с методически стройным построением та,к называемой теории социального обмена, бросившей вызов установившимся социологическим традициям, основным моделям социологической теоретизации и подходам социологического исследования. Хоманс проводит одну из наиболее серьезных атак против структурного функционализма Парсонса в то время, когда функционалистская парадигма считается доминирующей в американской академической социологии. Он по- новому ставит, ряд взаимно связанных фундаментальных проблем, в результате чего, по его замыслу, освобождает социологию от предубеждений,

переводя eei на солидные научно контролируемые принципы. Одной из этих ключевых проблем является объяснение внутренней логики (структуры) социологической теории, соответственно способ построения ее. Другой фундаментальной проблемой является проблема социальной действительности - социальных явлений, входящих в предметную область социологии, проблема природы этих явлений. В этой связи речь идет о праве на существование социологии как ;науки. В зависимости от понимания предмета определяется и отношение социологии к другим наукам.

С точки зрения Хоманса, центральной проблемой социологии является социальный обмен, являющийся главной осью социальной жизни вообще. В рамках такой исследовательской перспективы считается, что на основе обмена можно объяснить все социальные явления. Для выявления внутренних механизмов и объяснения самого социального обмена нет необходимости искать какие-либо другие факторы, причины, структуры и т.д., а необходимо сам обмен рассматривать на основе элементарного человеческого поведения. Иными словами, фундамент социологии находится за пределами ее собственного поля зрения. Перспективой, в рамках которой Хоманс определяет и рассматривает предмет социологии, является перспектива бихевиоризма. Теория социального обмена является в определенной степени аттестацией социологической релевантности бихевиоризма.

Разумеется, модель мышления Хоманса, его теория социального обмена характеризуются своим генезисом, этапами развертывания, становления. Такая

точка зрения дает возможность достичь полноты рассмотрения творчества этого выдающегося социолога и более глубокого и правильного понимания его основных идей. Хоманс в значительной степени облегчает такую задачу, поскольку он опубликовал объемистую и весьма интересную интеллектуальную автобиографию.

Джордж Каспар Хоманс родился II августа 1910 г. в Бостоне (США). Он потомок переселенцев из Англии. Его прадед Джон Хоманс, окончивший Гарвард в 1772 г., положил начало фамильной врачебной традиции. Некоторые представители семьи Хомансов достигли звания профессора медицины в Гарварде. По линии матери существуют выдающиеся личности в области политики и литературы. С ранних лет под влиянием среды, в которой Джордж Хоманс проявляет интерес к вопросам этнических и классовых различий Согласно семейной традиции, начавшейся i 1768 г., он в 1928 г. поступает в Гарвардский колледж. Хотя в 1931 г. Питирим Сорокин создает в Гарварде факультет (департамент) социологии, Хоманс, как он отмечает в своей автобиографии... не испытывал влечения к теоретической социологии, а изучал практическую социологию и интересовался прежде всего микросоциологией.

В круге Хоманса существовал интерес к социальным отношениям, связанным с межличностными взаимодействиями, которым> занимается именно микросоциология, тогда как макросоциология ориентируется на характеристики общества в целом. Сторонники этой микросоциологии смотрели на социологические законы как на проявление снобизма и с нескрываемой дозой иронии считали, что в Гарварде существует высокая степень <социального сознания>.

К.Леві-Стросс

Клод Леві-Строс народився 28 листопада 1908 року в Брюсселі в родині бельгійського художника.

Вивчав право і філософію в Сорбонні. Також відвідував семінари французького етнографа і соціолога Марселя Мосса (Marcel Mauss).

Після закінчення університету і служби в армії викладав у ліцеї.

В 1935 році разом з дружиною Клод Леві-Строс вирушає до Бразилії, де незабаром стає професором університету в Сан-Паулу.

Після завершення 1-го навчального року в університеті Сан-Паулу подружжя Леві-Строс здійснює дослідницьку експедицію вглиб Бразилії до поселень індіанців кадіувеу та бороро. Етнографічну колекцію, зібрану під час поїздки, було показано на виставці в Парижі. Ця експозиція викликала значне зацікавлення, що посприяло Леві-Стросу в отриманні фінансової підтримки для продовження польових досліджень.

Леві-Строс повертається до Бразилії, де організовує нову мандрівку до індіанців намбіквара та тупі-кавахіб, що тривала більше року.

Досвід і свої роздуми щодо поїздок до бразильських індіанців К.Леві-Строс викладе у науково-популярній книзі «Печальні тропіки» (перше видання вийшло друком у 1955 році, принісши автору популярність; у 1984 році перекладена і видана в СРСР російською).

На початку Другої світової війни у зв'язку з окупацією нацистами Франції К.Леві-Стросу, єврею за походженням, було небезпечно лишатися в Парижі і у Франції в цілому. Деякий час він викладає у ліцеї в Перпіньяні (південь Франції), згодом професор філософії у Політехнічній школі Монпельє, звідки звільнений з запровадженням расистських обмежень.

Завдяки спеціальній Програмі з порятунку європейських учених, організованої Рокфелером, Леві-Стросу було запропоноване місце викладача в США (1940). В Нью-Йорку він читав лекції з соціології та етнології у вечірньому університеті для дорослих. У Америці вчений спілкується з багатьма видними фахівцями у сфері лінгвістики, антропології, етнології тощо, в першу чергу, з «батьком» американської антропологічної школи Ф.Боасом.

На поч. 1945 року К.Леві-Строс повернувся до Франції, але незабаром знову вирушив до США, на цей раз уже як радник з питань культури французького консульства в Нью-Йорку. На цій посаді вчений перебував до 1947 року. Наступного, 1948 року, Леві-Строс повернувся до Парижа, отримав докторський ступінь в Сорбонні за праці «Родинне і соціальне життя індіанців намбіквара» та «Елементарні структури спорідненості».

Наприкінці 1940-х — на поч. 1950-х рр. Леві-Строс веде активну наукову і викладацьку діяльність у Франції. Він керує одним із напрямків у Національному центрі наукових досліджень (фр. Centre national de la recherche scientifique, CNRS), одночасно читаючи лекції й обіймаючи посаду заступника директора з питань етнології в паризькому Музеї людини. Також Леві-Строс очолює п'яту секцію Прикладної школи вищих студій (фр. École pratique des hautes études), раніше керованої Марселем Моссом. За його керівництва секцію з релігійних студій перейменовано на Секцію порівняльного релігієзнавства неписьменних народів.

В 1952 році на замовлення ЮНЕСКО Леві-Строс написав роботу «Раса та історія», присвячену полікультурності світу й міжкультурним взаєминам.

На поч. 1960 року Леві-Строс очолив кафедру соціальної антропології в Колеж де Франс (фр. Collège de France). На базі цього закладу вчений створив Лабораторію соціальної антропології з метою провадження, в т.ч. і молодими фахівцями, дослідницької роботи. В Лабораторії велась підготовка дисертацій, організовувались різноманітні заходи, зокрема й експедиції в наукових цілях у найвіддаленіші куточки планети. Незабаром в установі співпрацював інтернаціональний за складом колектив фахівців.

В 1961 році Леві-Строс разом з лінгвістом Емілем Бенвеністом і географом П'єром Гуру заснував французький академічний антропологічний часопис «Людина» (фр. l'Homme), що за концепцією відповідав англомовним Man і American Antropologist.

Клод Леві-Строс, 2005

У 1971 році Леві-Строс закіничив останній (4-й) том найвідомішої своєї праці «Міфологіки» (фр. Mythologiques).

У 1973 році Леві-Строса відзначили найвищою відзнакою інтелектуала Французької Академії наук.

Вчений був почесним членом багатьох наукових товариств по всьому світу, мав почесні наукові звання Оксфордського, Гарвардського і Колумбійського університетів. Леві-Стросса було відзначено низкою національних і міжнародних нагород і премій.

Навіть на пенсії, будучи вже у похилому віці (1990—2000-ні рр.) К. Леві-Строс час від часу продовжував публікувати свої рефлексії про мистецтво, музику, поезію, брав участь у різноманітних заходах, конференціях і семінарах тощо.

Клод Леві-Строс помер 30 жовтня 2009 року у Париж.