- •75. Українські землі напередодні Першої світової війни: економічна та суспільно-політична ситуація.
- •76. Перша світова війна і Україна. Відношення до війни соціальних і національних прошарків та політичних організацій українського суспільства.
- •77. Політика урядів Австро-Угорщини і Російської імперії в українському та польському питанні у роки Першої світової війни.
- •78. Політична ситуація в Україні після Лютневої (1917 р.) буржуазно-демократичної революції. Суспільно-політичні сили та інститути влади в Україні на етапі 1917 – початку 1918 рр.
- •79. Українська Центральна Рада та Генеральний секретаріат – перші державні структури відродженої України. Склад, політична програма, універсали уцр.
- •80. Українська держава гетьманської доби: зовнішня і внутрішня політика п.Скоропадського.
- •81. Політичні обставини утворення зунр. Внутрішня і зовнішня політика, історичне значення зунр.
- •82. Утворення Директорії унр, її реформи і зовнішньополітичні орієнтації.
- •83. Причини поразки та історичні уроки української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.
- •84. Брест-Литовська конференція та українське питання.
- •84. Брест-Литовська конференція та українське питання.
- •85.Встановлення радянської влади в Україні: передумови, причини, наслідки.
- •86. Економічна та суспільно політична криза радянського суспільства на початку 1920-х рр.: пошуки виходу. Нова економічна політика, її суть та особливості впровадження в Україні.
- •87. Кооперативний рух в Україні на етапі 1920-х рр.: особливості в усрр і на західноукраїнських територіях.
- •88. Політика українізації в усрр. Її зміст і результати.
- •89. Формування та діяльність інституцій радянської влади в Україні. Радянська Україна у Конституціях срср (1924 і 1936 рр.) й усрр(урср) 1925, 1929 і 1937 рр.
- •90. Міжнаціональні відносини і релігійне життя в усрр у 1920-1930-ті рр.
- •92. Центри української еміграції в Польщі, Чехословаччині й Румунії. Діяльність української політичної й військової еміграції.
- •93Суспільно-політичне життя на західноукраїнських територіях у 1920-ті рр. Політика пацифікації ю. Пілсудського в Східній Галичині.
- •94. Суперечливість соціально-економічного розвитку українського суспільства в умовах сталінізму. Економічні перетворення у промисловості: індустріалізація, її передумови, хід здійснення, наслідки.
- •95. Колективізація: мотиви, хід здійснення, результати. Економічні та соціальні наслідки.
- •96. «Культурна революція», її зміст та шляхи реалізації в Україні.
- •97. Діяльність українських політичних партій і рухів на західноукраїнських територіях у 1930-ті рр. Комуністичний рух. Особливості функціонування націоналістичних організацій.
- •98. Карпатська Україна як спроба створення Української держави у 1939 р.
- •99, Українське питання в політиці держав Європи напередодні Другої світової війни.
- •100. Українські землі у військово-політичних планах Німеччини та срср. Наслідки реалізації німецько-радянських домовленостей стосовно України.
- •101. Радянізація західноукраїнських земель (1939-1941 рр.).
- •102. Напад фашистської Німеччини на срср. Причини поразок Червоної Армії у перші місяці війни. Оборонні бої в Україні 1941-1942 рр.
- •104. Створення та діяльність в роки Другої світової війни оун-упа.
- •105. Україна в дипломатії країн-учасниць антигітлерівської коаліції.
- •106. Визволення України від фашистських загарбників. Формування кордонів урср під час та по закінченні Другої світової війни.
- •106. Визволення України від фашистських загарбників. Формування кордонів урср під час та по закінченні Другої світової війни.
- •107. Депортація населення з території України та Криму (1944 р.).
- •109. Повоєнна вiдбудова та соцiльно-полiтичний розвиток України.
- •110. «Ждановщина» в Україні: ідеологічний наступ тоталітарного режиму на суспільство і культуру.
- •111. Радянiзацiя захiдних областей України у повоєнний період. Лiквiдацiя повстанського руху.
- •112. Урср в перiод десталiнiзацiї (1953-1964рр): напрямки реформування.
- •113. Розширення повноважень Української рср у складі срср в період десталінізації.
- •114. Культурне життя в Україні(1953-1964рр.). «Шістдесятники», причини виникнення, діяльність.
- •115. Посилення системної кризи тоталітарного ладу (серед. 60-х— початок 80-х рр.).
- •116.Етносоцiальнi процеси в урср у перiод загострення кризи радянськоi системи 1960-1980-х рр.
- •117. Полiтична опозицiя другої пол. 60-х — сер. 80-х рр.В Україні: програмнi та органiзацiйнi засади.
- •118. Політика русифікації України в 60-х – 80-х роках. Наслідки цього процесу для української нації.
- •119. Концепцiя і шляхи «перебудови» в срср I Україна.
- •120. Стан української економіки у другій половині 1980-х років та назрівання економічної кризи.
- •121. Суспільно-політичні процеси в Україні в період «перебудови». Розгортання руху за національне відродження. Формування передумов незалежності України.
- •122. Студентський і молодіжний рух в Україні в умовах перебудови.
- •124. Становлення багатопартiйної системи в Українi. Класифiкацiя новостворених полiтичних партiй. Характер багатопартiйностi.
105. Україна в дипломатії країн-учасниць антигітлерівської коаліції.
Напередодні Другої світової війни українські землі перебували у складі СРСР, Польщі, Чехо-Словаччини, Румунії, які, попри різний соціально-політичний устрій, виявляли однакову схильність до дискримінації українства, протидіяли українській державності. Роз'єднаність українських земель, що знаходились на перехресті геополітичних інтересів провідних держав-учасниць Другої світової війни, робила Україну досить вразливою для зовнішньої агресії. Водночас українські політичні сили мали надію на певний реванш у боротьбі за свою незалежність. Проте український народ загалом не міг самостійно вирішувати своє національне питання. Його доля була в руках правителів інших держав. СРСР, Польща, Румунія, Чехо-Словаччина намагалися втримати підпорядковані їм українські землі, та, по можливості, приєднати нові. Англія, Франція, частково — США використовували Україну як геополітичний чинник у своїй дипломатичній грі між Німеччиною та СРСР.Німеччина, яка оголосила боротьбу за життєвий простір, не приховувала своїх претензій на українські землі як одного з важливих чинників реалізації своїх економічних, геополітичних інтересів.Ще в червні 1933 р. на міжнародній економічній конференції в Лондоні Німеччина виступила з вимогою передати їй українські землі для "раціонального їх використання". Готуючись до Мюнхенської конференції і під час її проведення (вересень 1938 р.) Гітлер представив пакет територіальних претензій до Чехо-Словаччини з боку Угорщини, Польщі, Румунії на території, де проживало українське населення. Польський міністр не приховував, що його держава теж претендує на Радянську Україну і на вихід до Чорного моря. Надалі, у зв'язку з незговірливістю і непоступливістю польського керівництва, Гітлер 3 квітня 1939 р. підписує директиву про підготовку нападу на Польщу, а 11 квітня — "План Вайс" (план військового розгрому Польщі). 28 квітня Німеччина розірвала польсько-німецьку декларацію про ненапад. У відповідь на ультимативні територіальні претензії Німеччини до Польщі англійський прем'єр Н. Чемберлен 31 березня 1939 р. запевнив палату громад у повній підтримці польського уряду. 13 квітня 1939 р. Англія заявила про надання гарантій Греції та Румунії. Аналогічно вчинив і французький уряд. Це, очевидно, було зроблено для того, щоб налякати Німеччину, примусити її до переговорів з Англією. Проте Гітлера мало непокоїли "гарантії" Чемберлена, тим більше що "медовий місяць" англо-німецької згоди давно минув, особливо після захоплення Праги. Керівники Англії, Франції почали з великою недовірою ставитися до нових пропозицій Німеччини. Це розуміло й гітлерівське керівництво. До того ж у дипломатичній грі 1939 р. з'явився новий елемент, особливість якого полягала в тому, що, за визнанням Гітлера, восени 1938 р. він вирішив розпочати зондаж можливості убезпечити Німеччину від "війни на два фронти" шляхом зближення з СРСР. Почавши обережно контактувати у сфері торгівлі навесні наступного року, німецька дипломатія з серпня вирішила частково ознайомити керівництво СРСР зі своїми політичними інтересами. з березня 1939 р. в Москві між СРСР, Англією та Францією тривали безплідні переговори щодо політичних і військових питань, укладення конвенції у разі агресії з боку Німеччини. Негативну роль у них зіграв уряд Польщі, який заявляв, що поляки "не можуть в жодній формі обговорювати питання про використання частини національної території іноземними військами". Тільки наприкінці серпня 1939 p., після опублікування повідомлення про приїзд до Москви Ріббентропа, позиція Варшави дещо змінилася, але було вже надто пізно. 21 серпня 1939 р. Гітлер звернувся до Сталіна з посланням, в якому йшлося, "що криза може вибухнути з дня на день", запропонувавши прийняти німецького міністра закордонних справ Ріббентропа для складання та підписання пакту про ненапад і відповідного протоколу. Сталін погодився, і 23 серпня 1939 р. були підписані договір про ненапад і таємний додатковий протокол.