75. Українські землі напередодні Першої світової війни: економічна та суспільно-політична ситуація.

76. Перша світова війна і Україна. Відношення до війни соціальних і національних прошарків та політичних організацій українського суспільства.

77. Політика урядів Австро-Угорщини і Російської імперії в українському та польському питанні у роки Першої світової війни.

78. Політична ситуація в Україні після Лютневої (1917 р.) буржуазно-демократичної революції. Суспільно-політичні сили та інститути влади в Україні на етапі 1917 – початку 1918 рр.

79. Українська Центральна Рада та Генеральний секретаріат – перші державні структури відродженої України. Склад, політична програма, універсали УЦР.

80. Українська держава гетьманської доби: зовнішня і внутрішня політика П.Скоропадського.

81. Політичні обставини утворення ЗУНР. Внутрішня і зовнішня політика, історичне значення ЗУНР.

82. Утворення Директорії УНР, її реформи і зовнішньополітичні орієнтації.

83. Причини поразки та історичні уроки української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.

84. Брест-Литовська конференція та українське питання.

85. Встановлення радянської влади в Україні: передумови, причини, наслідки.

86. Економічна та суспільно політична кризарадянського суспільства на початку 1920-х рр.: пошуки виходу. Нова економічна політика, її суть та особливості впровадження в Україні.

87. Кооперативний рух в Україні на етапі 1920-х рр.: особливості в УСРР і на західноукраїнських територіях.

88. Політика українізації в УСРР. Її зміст і результати.

89. Формування та діяльність інституцій радянської влади в Україні. Радянська Україна у Конституціях СРСР (1924 і 1936 рр.) й УСРР(УРСР) 1925, 1929 і 1937 рр.

90. Міжнаціональні відносини і релігійне життя в УСРР у 1920-1930-ті рр.

91. Партійно-політична система Радянської України в 1920-ті рр., передумови та шляхи її трансформації у командно-адміністративний апарат. Сталінські репресивні заходи та їх наслідки для українського суспільства.

92. Центри української еміграції в Польщі, Чехословаччині й Румунії. Діяльність української політичної й військової еміграції.

93. Суспільно-політичне життя на західноукраїнських територіях у 1920-ті рр. Політика пацифікації Ю. Пілсудського в Східній Галичині.

94. Суперечливість соціально-економічного розвитку українського суспільства в умовах сталінізму. Економічні перетворення у промисловості: індустріалізація, її передумови, хід здійснення, наслідки.

95. Колективізація: мотиви, хід здійснення, результати. Економічні та соціальні наслідки колективізації в Україні.

96. «Культурна революція», її зміст та шляхи реалзіації в Україні.

97. Діяльність українських політичних партій і рухів на західноукраїнських територіях у 1930-ті рр. Комуністичний рух. Особливості функціонування націоналістичних організацій.

98. Карпатська Україна як спроба створення Української держави у 1938-1939 рр.

99. Українське питання в політиці держав Європи напередодні Другої світової війни.

100. Українські землі у військово-політичних планах Німеччини та СРСР. Наслідки реалізації німецько-радянських домовленостей стосовно України.

101. Радянізація західноукраїнських земель (1939-1941 рр.).

102. Напад фашистської Німеччини на СРСР. Причини поразок Червоної Армії у перші місяці війни. Оборонні бої в Україні 1941-1942 рр.

103. Всенародна боротьба проти німецько-фашистських окупантів на території України. Партизанський і підпільний рух. Внесок українського народу у становлення радянського тилу в роки Великої вітчизняної війни;

104. Створення та діяльність в роки Другої світової війни ОУН-УПА.

105. Україна в дипломатії країн-учасниць антигітлерівської коаліції.

106. Визволення України від фашистських загарбників. Формування кордонів УРСР під час та по закінченні Другої світової війни.

107. Депортація населення з території України та Криму (1944 р.).

108. Внесок українського народу в перемогу над нацистською Німеччиною.

109. Повоєнна вiдбудова та соцiально-полiтичний розвиток України (1945-1952 рр.).

110. «Ждановщина» в Україні: ідеологічний наступ тоталітарного режиму на суспільство і культуру.

111. Радянiзацiя захiдних областей України у повоєнний період. Лiквiдацiя повстанського руху.

112. УРСР в перiод десталiнiзацiї (1953-1964рр): напрямки реформування.

113. Розширення повноважень Української РСР у складі СРСР в період десталінізації.

114. Культурне життя в Україні (1953-1964рр.). «Шістдесятники», причини виникнення, діяльність.

115. Посилення системноi кризи тоталiтарного ладу (серед. 60-х— початок 80-х рр.).

116. Етносоцiальнi процеси в УРСР у перiод загострення кризи радянськоi системи 1960-1980-х рр.

117. Полiтична опозицiя другоi пол. 60-х — сер. 80-х рр.в Україні: програмнi та органiзацiйнi засади.

118. Політика русифікації України в 60-х – 80-х роках. Наслідки цього процесу для української нації.

119. Концепцiя і шляхи «перебудови» в СРСР i Украiна.

120. Стан української економіки у другій половині 1980-х років та назрівання економічної кризи.

121. Суспільно-політичні процеси в Україні в період «перебудови». Розгортання руху за національне відродження. Формування передумов незалежностi України.

122. Студентський і молодіжний рух в Україні в умовах перебудови.

123. Виникнення Народного Руху України за перебудову. Роль цієї організації у розвиткові політичних подій в республіці протягом 1989-1991 рр.

124. Становлення багатопартiйної системи в Українi на етапі перебудови. Класифiкацiя полiтичних партiй. Характер багатопартiйностi.

125. Спроби державного заколоту в Москві в серпні 1991 р. Проголошення державної незалежності в Україні.

75. Українські землі напередодні Першої світової війни: економічна та суспільно-політична ситуація.

Напередодні Першої світової війни українські землі продовжували залишатися у складі двох імперій — Російської та Австро-Угорської. Обидві імперії проводили імперську політику, спрямовану на знищення національної самобутності населення і колоніальну експлуатацію цих земель. Найбільших утисків у національному відношенні зазнавало українське населення під владою Російської імперії. Національна політика австрійського уряду, була м’якшою, але все одно вела до розпалення українсько-польського конфлікту в Галичині. На території тієї частини України, яка входила до складу царської Росії, було 9 губерній, об'єднаних у 3 великі регіони: Південно-Західний край, Лівобережна Україна і Новоросія. Губернії, у свою чергу, поділялись на повіти, повіти — на волості. Національно-етнічні особливості при такому адміністративно-територіальному устрої ігнорувалися. Територія Західної України входили до Австро-Угорщини. Загальна площа українських земель була найбільшою за площею серед залежних країн Європи і четвертою серед незалежних — після Росії, Австро-Угорщини і Німеччини. Населення України напередодні 1917 р. перевищувало 48 млн. чол. 2/3 жителів України були українцями, а решта — 1/3 складали національні меншини — росіяни, євреї, поляки, угорці, болгари тощо. У сільській місцевості проживало близько 80% жителів України, в місті — до 20%. За національним складом село було переважно українським, землеробським, місто — багатонаціональним, здебільшого російським і єврейським, а на західноукраїнських землях — польським та єврейським. Між містом і селом існували глибокі мовні відмінності. Село говорило українською мовою, місто — здебільшого російською, а на заході — польською, німецькою та угорською. Економіка. Економічно більш розвинутими були українські землі в складі Російської імперії, особливо Південь і Схід України. Донбас був вугледобувною і металургійною базою Російської імперії. На той час добування вугілля і виплавка металу були основними показниками могутності країни. Крім того, сільське господарство давало 16 млн. тонн товарного зерна. У той же час на українських землях в складі Австро-Угорської імперії промисловість була майже відсутньою. Єдині галузі, що розвивалися, були лісообробна, нафтодобувна, харчова. Селянство потерпало від малоземелля, і значна частка населення змушена була емігрувати або відправлятися на заробітки за океан.

76. Перша світова війна і Україна. Відношення до війни соціальних і національних прошарків та політичних організацій українського суспільства.

Перша світова війна 1914—1918 рр. була викликана різким загостренням суперечностей між головними капіталістичними державами. Це була боротьба імперіалістичних країн, що об’єднались у два блоки (Троїстий союз та Антанта) за перерозподіл світу, ринків збуту й джерела сировини.

Геополітичне положення української території з її величезними природними багатствами мало велике значення для вирішення воєнного конфлікту в Східній Європі. Маючи на меті загарбати чужі території, Німеччина планувала приєднати українські землі, які входили до складу Росії. Намагаючись ввести в оману український народ, німці заявили про створення «Самостійної України» під їхньою егідою. Насправді, йшлося про створення колонії, звідки Німеччина черпала б сільськогосподарські продукти, сировину, вугілля, руду та інші багатства й збувала товари своєї промисловості, а також про плацдарм для її проникнення на схід, в Азію. Мріяли про загарбання всієї України й перетворення її на складову частину «Великоавстрії» й правлячі кола Австро-Угорської монархії.

Нічим не відрізнялись і наміри царської Росії, яка мала на меті приєднати Галичину, Буковину та Закарпатську Україну, заявивши, що йдеться про приєднання до імперії давніх «русских» земель. Через своє геополітичне положення Україна неминуче ставала ареною інтересів ворогуючих коаліцій, центром протистояння.

Особливого драматизму додавало те, що, перебуваючи в складі ворогуючих імперій — Російської та Австро-Угорської — мільйони українців були мобілізовані в армії імперій, що воювали між собою, тож для України війна набула братовбивчого характеру.

Драматизм становища українців під час Першої світової війни зумовлювався й політичним розколом суспільства підавстрійської та підросійської України. Воєнні події мали глибокий вплив на українські політичні партії та суспільно-політичні рухи й водночас дезорієнтували їх відповідно до позицій інших (провідних для обох країн) партійно-політичних таборів щодо їх ставлення до війни.

У Західній Україні більшість громадських організацій вирішила підтримувати австро-угорський уряд, виправдовуючи своє «оборонство» високою ідеєю боротьби за визволення України, і вважаючи, що Росія є більшою загрозою, ніж Австрія.

1 серпня 1914 р. українські партії Західної України створили у Львові на чолі з авторитетним парламентським діячем Костем Левицьким Загальну Українську Раду з метою об’єднання українців єдиним представницьким органом. У своєму маніфесті Рада закликала український народ «стати однодушно проти царської імперії».

4 серпня 1914 р. у Львові було створено «Союз визволення України» (СВУ) як безпартійну політичну організацію для пропаганди ідеї самостійності України за ініціативою Д. Донцова, Д. Дорошенка та ін. Суттєвою рисою Союзу було те, що він першим серед українських організацій проголосив своєю метою створення самостійної української держави. Для досягнення цієї мети СВУ вирішив співпрацювати з Німеччиною та Австрією проти Росії, хоча провідним напрямом його діяльності була не стільки воєнна, скільки міжнародно-політична діяльність. СВУ займався пропагандою української справи як серед урядів Центральних держав (вів переговори), так і серед українських військовополонених. Проавстрійські й пронімецькі симпатії СВУ не знаходили будь-якої підтримки в Наддніпрянській Україні, значна кільість українських політичних партій тут виступила на підтримку у війні російського уряду. На початок війни східні українці перебували у вкрай суперечливій ситуації. Тоді як представники всіх національних груп складали на засіданні Державної Думи заяви про свою лояльність до російського уряду, українці не мали навіть власного політичного представництва в Думі.

У часописі «Украинская жизнь» Симон Петлюра видав декларацію із закликом до українців чесно виконати свій обов’язок перед Російською державою. Заява С. Петлюри не знайшла підтримки серед більшості українських політиків. Товариство українських поступовців, відійшовши від СВУ, було далеким і від лояльності до Росії. Однак українському політичному табору загалом бракувало чіткої політичної програми. Він перебував у цілковитій політичній розгубленості, викликаній антиукраїнськими репресіями та завоюванням восени 1914 р. російською армією Галичини, Буковини й Закарпаття.

Групи національно свідомої інтелігенції з Києва, Полтави Харкова, Катеринослава, Одеси й Чернігова в другій половині 1915 р. — на початку 1916 р. надіслали на адресу депутатів Державної Думи та міністерства освіти петиції з вимогою дозволити викладання в народних школах українською мовою, а також меморандум відновити політичні та культурні права українців. Найбільш радикальні вимагали надати Україні автономію на тих самих засадах, які російський уряд обіцяв Польщі. Настрої українських лідерів наприкінці війни добре передає декларація Ради Товариства українських поступовців «Наша позиція», у якій проголошувалася нейтральна позиція українського руху до обох воюючих сторін.

Війна стала каталізатором революційних настроїв. Щоб запобігти руйнуванню бодай воєнної промисловості, уряд запровадив жорстку мілітаризацію виробництва, яка значно погіршила становище робітників. Тому кінець 1916 р. позначився низкою страйків і заворушень, що відбувалися під гаслом «Геть війну!». Особлива активність спостерігалася в промислових центрах.

Загалом більш як два роки війни й відвертої антиукраїнської політики уряду спричинили суттєві зміни в українському русі. Напередодні російської революції 1917 р. він уже мав певну політичну програму, політичні та військові структури, набрав досвіду агітації та міг сподіватися на підтримку українського населення. Активно йшло формування нелегальних структур. Щодо ситуації в українському політичному русі напередодні революційних подій 1917 р., то вона не мала єдиної позиції. Ще більш складною й заплутаною вона була на рівні масової свідомості. Війна створила певні умови для проголошення ідеї української незалежності та її донесення до європейської політичної свідомості., але за це довелося заплатити чималу ціну.