- •75. Українські землі напередодні Першої світової війни: економічна та суспільно-політична ситуація.
- •76. Перша світова війна і Україна. Відношення до війни соціальних і національних прошарків та політичних організацій українського суспільства.
- •77. Політика урядів Австро-Угорщини і Російської імперії в українському та польському питанні у роки Першої світової війни.
- •78. Політична ситуація в Україні після Лютневої (1917 р.) буржуазно-демократичної революції. Суспільно-політичні сили та інститути влади в Україні на етапі 1917 – початку 1918 рр.
- •79. Українська Центральна Рада та Генеральний секретаріат – перші державні структури відродженої України. Склад, політична програма, універсали уцр.
- •80. Українська держава гетьманської доби: зовнішня і внутрішня політика п.Скоропадського.
- •81. Політичні обставини утворення зунр. Внутрішня і зовнішня політика, історичне значення зунр.
- •82. Утворення Директорії унр, її реформи і зовнішньополітичні орієнтації.
- •83. Причини поразки та історичні уроки української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.
- •84. Брест-Литовська конференція та українське питання.
- •84. Брест-Литовська конференція та українське питання.
- •85.Встановлення радянської влади в Україні: передумови, причини, наслідки.
- •86. Економічна та суспільно політична криза радянського суспільства на початку 1920-х рр.: пошуки виходу. Нова економічна політика, її суть та особливості впровадження в Україні.
- •87. Кооперативний рух в Україні на етапі 1920-х рр.: особливості в усрр і на західноукраїнських територіях.
- •88. Політика українізації в усрр. Її зміст і результати.
- •89. Формування та діяльність інституцій радянської влади в Україні. Радянська Україна у Конституціях срср (1924 і 1936 рр.) й усрр(урср) 1925, 1929 і 1937 рр.
- •90. Міжнаціональні відносини і релігійне життя в усрр у 1920-1930-ті рр.
- •92. Центри української еміграції в Польщі, Чехословаччині й Румунії. Діяльність української політичної й військової еміграції.
- •93Суспільно-політичне життя на західноукраїнських територіях у 1920-ті рр. Політика пацифікації ю. Пілсудського в Східній Галичині.
- •94. Суперечливість соціально-економічного розвитку українського суспільства в умовах сталінізму. Економічні перетворення у промисловості: індустріалізація, її передумови, хід здійснення, наслідки.
- •95. Колективізація: мотиви, хід здійснення, результати. Економічні та соціальні наслідки.
- •96. «Культурна революція», її зміст та шляхи реалізації в Україні.
- •97. Діяльність українських політичних партій і рухів на західноукраїнських територіях у 1930-ті рр. Комуністичний рух. Особливості функціонування націоналістичних організацій.
- •98. Карпатська Україна як спроба створення Української держави у 1939 р.
- •99, Українське питання в політиці держав Європи напередодні Другої світової війни.
- •100. Українські землі у військово-політичних планах Німеччини та срср. Наслідки реалізації німецько-радянських домовленостей стосовно України.
- •101. Радянізація західноукраїнських земель (1939-1941 рр.).
- •102. Напад фашистської Німеччини на срср. Причини поразок Червоної Армії у перші місяці війни. Оборонні бої в Україні 1941-1942 рр.
- •104. Створення та діяльність в роки Другої світової війни оун-упа.
- •105. Україна в дипломатії країн-учасниць антигітлерівської коаліції.
- •106. Визволення України від фашистських загарбників. Формування кордонів урср під час та по закінченні Другої світової війни.
- •106. Визволення України від фашистських загарбників. Формування кордонів урср під час та по закінченні Другої світової війни.
- •107. Депортація населення з території України та Криму (1944 р.).
- •109. Повоєнна вiдбудова та соцiльно-полiтичний розвиток України.
- •110. «Ждановщина» в Україні: ідеологічний наступ тоталітарного режиму на суспільство і культуру.
- •111. Радянiзацiя захiдних областей України у повоєнний період. Лiквiдацiя повстанського руху.
- •112. Урср в перiод десталiнiзацiї (1953-1964рр): напрямки реформування.
- •113. Розширення повноважень Української рср у складі срср в період десталінізації.
- •114. Культурне життя в Україні(1953-1964рр.). «Шістдесятники», причини виникнення, діяльність.
- •115. Посилення системної кризи тоталітарного ладу (серед. 60-х— початок 80-х рр.).
- •116.Етносоцiальнi процеси в урср у перiод загострення кризи радянськоi системи 1960-1980-х рр.
- •117. Полiтична опозицiя другої пол. 60-х — сер. 80-х рр.В Україні: програмнi та органiзацiйнi засади.
- •118. Політика русифікації України в 60-х – 80-х роках. Наслідки цього процесу для української нації.
- •119. Концепцiя і шляхи «перебудови» в срср I Україна.
- •120. Стан української економіки у другій половині 1980-х років та назрівання економічної кризи.
- •121. Суспільно-політичні процеси в Україні в період «перебудови». Розгортання руху за національне відродження. Формування передумов незалежності України.
- •122. Студентський і молодіжний рух в Україні в умовах перебудови.
- •124. Становлення багатопартiйної системи в Українi. Класифiкацiя новостворених полiтичних партiй. Характер багатопартiйностi.
88. Політика українізації в усрр. Її зміст і результати.
Українізація — Тимчасова політика ВКП(б), що мала загальну назву коренізаціі — здійснювана з 1920-х до початку 1930-х років ЦК КП(б)У й урядом УРСР з метою зміцнення радянської влади в Україні засобами поступок у вигляді запровадження української мови в школі, пресі й інших ділянках культурного життя, а також в адміністрації — як державної мови республіки, прийняття в члени партії та у виконавчу владу представників української національності. Політика українізації суперечила великодержавним прагненням ВКП(б), але була вимушена ворожим ставленням до радянської влади з боку українців, національна свідомість яких зросла за попередні десятиліття, і, особливо, внаслідок національної революції 1917—1920 років, а також загрозою інтервенції Польщі, підтримуваної Антантою. Зважаючи на ці небезпеки (подібні й в інших республіках), ВКП(б) змушена була піти на поступки національним рухам, насамперед українському, і по перших роках відверто великодержавницької політики у низці постанов з'їздів, 4 конференцій визнала остаточність запровадження в школі й адміністрації рідної мови національних республік, при одночасному збільшенні питомої ваги місцевих кадрів у всіх ділянках економіки й культури. У результаті цієї зміни політики Раднарком видав 27 липня 1923 декрет «Про заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ», за яким українська мова запроваджувалася в усіх типах шкіл з визначеними термінами їх українізації. Другий декрет, ухвалений ВУЦВК і Раднаркомом УССР 1 серпня 1923, «Про заходи рівноправності мов і про допомогу розвиткові української мови» зобов'язував запроваджувати українську мову на всіх щаблях державного управління. 30 квітня 1925 ВУЦВК і Раднарком УССР ухвалили спільну постанову про заходи щодо термінового проведення повної українізації радянського апарату, а пленум ЦК КП(б)У 30 травня — резолюцію на українізацію партійного та проф. апарату і радянських установ. За відносно короткий час українізації відбулися значні зрушення: завдяки українізаційним заходам і напливові українського населення з села, міста УССР почали набирати українського характеру. Особливо помітні зміни у національному складі населення і вживанні української мови відбулися у великих промислових містах. Від 1923 до 1933 кількість українців у Харкові, Києві, Дніпропетровську, Одесі зросла майже вдвічі. Таким чином збільшилася і кількість робітників-українців. Поширювалось вживання укр.мови у містах.Українізація сприяла прискоренню ліквідації неписьменності. Відбулась українізація освіти. У висліді за 10-ліття українізації (1923—1933) українська література, мистецтво, театр, кіно, попри ідеологічні гальма, зазнали значного розвитку, і цей період часто називають добою культурного відродження. преса була українізована на 60%. Також відбулась українізація держ. апарату: у ВУЦВК, КП(б)У, обласних, районних та міських органах влади збільшувалась кількість українців. Наслідки україніз. були позитивними До наслідків українізації належить закріплення бодай на деякий час частини завоювань української революції 1917—1921 років, зміцнення позицій українства в місті, зокрема й коштом напливу до них сільського населення, якому українізація полегшувала влаштування в місті. Позитивними були також спроби (з ініціативи М.Скрипника) поширити українізацію поза кордони УРСР на етнографічно українські території РРФСР (Курщина, Вороніжчина, Саратовщина, Кубань, Казахстан), зокрема у намаганні запровадити там україномовне шкільництво, пресу, постачання української літератури тощо. Зважаючи на все позитивне, що давала українізація, українська інтелігенція назагал схвалювала й підтримувала її, хоч сприймала її як тільки часткове задоволення природних прав українського народу. Велику роль у здійсненні українізації відіграли українці із західноукраїнських земель, які залишилися в УССР після поразки української революції 1917—1920 років, або приїхали (переважно з Галичини) пізніше, гнані, з одного боку, антиукраїнською політикою Польщі, а з другого — натхнені вірою у відродження суверенної України в тодішній УССР. Москва пильно стежила за процесом культурного відродження України і, боячися зміцнення тенденцій до її усамостійнення, почала гальмувати українізацію уже на самих її початках: 1928—1929 ліквідація літературних організацій ВАПЛІТЕ і Ланка-МАРС, переслідування неокласиків; ліквідація УАПЦ, розгром Української Академії Наук; заслання М. Грушевського до Москви (1931) тощо. Остаточно українізація була припинена з призначенням у січні 1933 П. Постишева секретарем ЦК КП(б)У. Протягом 1933—1934 усі діячі українізації були ліквідовані або заподіяли собі смерть (М. Хвильовий, М. Скрипник й ін.), і відтоді почалася русифікація, яка особливого прискорення набрала по Другій світовій війні.