Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет

ім. Ю. Федьковича

Факультет політології, історії та міжнародних відносин

Кафедра етнології, античної

та середньовічної історії

Етнічна історія турок

(курсова робота)

Науковий керівник:

Кожолянко О. Г.

Виконала:

студентка IV курсу

Гнулицька Є. Г. .

Чернівці – 2006 р.

Зміст

Вступ ………………………………………………………………..2 – 5 стор.

Розділ І.

Тюркські держави і етногенез

(від тюрків до турків) ………………………………………………6 – 12 стор.

Розділ ІІ.

Духовна культура …………………………………………………..13 – 18 стор.

Розділ ІІІ.

Матеріальна культура:

1.1 поселення і житло …………………………………………19 – 23 стор.

1.2 одяг ………………………………………………………....24 – 26 стор.

1.3 сільське господарство ……………………………………..26 – 29 стор.

1.4 ремесло ……………………………………………………..29 – 33 стор.

1.5 їжа ….……………………………………………………….33 – 36 стор.

Висновок ……………………………………………………………37 – 39 стор.

Список використаної літератури ………………………………….40 – 41 стор.

Додатки

Вступ

Для кожного народу і держави його історія є єдиною з фундаментальних основ національної ідеології. У останнє десятиліття великий інтерес викликають різні проблеми етнічної історії народів – їх походження, склад, первинний ареал розселення і інше.

Саме в світлі цього, бажаючи прикрасити певні моменти власної історії, довести перевагу свого «племені» над іншими, обґрунтувати приналежність тих або інших земель, почалося масове «листування» історії, що призвело до фальсифікацій історичних фактів або їх тенденційної інтерпретації.

Необхідність в створенні реальної історичної картини важливо не тільки для торжества істини в науці, але і для правильної державної ідеології. Ні замовчування якихось фактів в історії народу і країни, ні розвалення етапів власного історичного розвитку не сприяють вибору рівного напряму, як політичного курсу, так і системи освіти і культури.

На тлі історичної панорами, яку хотілося б показати в даній роботі, можна буде побачити хитрість і відносність багатьох понять, активно використаних в політиці і сторичних домагань, як, наприклад, застосування терміну « автохтовність» того або іншого народу або визначення його «історичних меж». Будь-яка сучасна держава, як і народи, його складові, в своєму розвитку пройшли періоди занепаду і розквіту. У складанні сучасних націй брали участь різні етноси. Межі держав мінялися. Одні держави зникали, інші зявлялися. Відповідно переписувалась історія, мінялося відношення істориків, які писали історію свого народу.

Ця робота в основному пошук і інтерпретація історичних джерел, археологічних відкриттів та інше. Тут розглядається вирішення проблеми визначення території розселення етносів, зокрема, тюркоязичних, в світлі їх міграцій і етносоціального розвитку, зокрема процесу асиміляції.

В даний час гостро дискутується питання ареалу мешкання тюркських племен в давнину. Інша проблема – питання «якості» впливу тюркських кочівників на сусідні народи на тлі історії взаємин міських і кочових культур також є одним із спонукальних мотивів написання даної роботи.

Істотна кількість народів від Середземного моря до Тихого океану говорить на тюркській мові. Саме усіх носіїв цієї мови, а вірніше за групу мов, нерозривно пов'язаний з етносоціальними процесами, зокрема з процесом асиміляції, за довгий історичний період. Визначити закономірність процесу асиміляції можна тільки на широкій історичній панорамі. Тому дане дослідження представляє короткий огляд історії міграції тюрків – кочівників, розвитку їх суспільства і державних утворень за історичний час.

Визнання цього питання має в першу чергу визначити ареал мешкання тюрків і методологію дослідження процесу етногенезу.

Хвиля розповсюдження тюркської мови стала можливою при розквіті першого Тюркського каганату (VI – VII ст. н. е.). Після її розвалу багато етапні міграції тюркоязичних кочівників, особливо після ХІ ст., дозволили цій мові розповсюдитись від Малої Азії до Китаю.

Проти такої концепції є немало заперечень. Хотілося б на початку торкнутися двох тез опозиції.

Перший – деякі дослідники затверджують, цілком справедливо, що тюркоязичні етноси у глибокій старовині мешкали в широкому ареалі Середньої і Центральної Азії.

Другий – масову асиміляцію інших народів тюркоязичними етносами ряд учених пояснюють привабливістю цієї мови, демократичністю турок і стійкістю їх верховної об’єднувальної влади.¹

Одним із найважливіших моментів у визначенні меж ареалу мешкання тюркоязичних етносів в давнину є питання про відповідність певної археологічної культури етносу. Ідентифікація етносів по орнаментах глечиків, так само помилкова, неначебто в сучасну епоху ми узялися визначати своєрідність культури етносу по хмарочосах або по одноразовому пластиковому посуду. Можливо, цей метод вірний для найраніших періодів історії людства, але пізніше, під час активної дифузії культур і матеріальних навиків, не вірно ототожнювати етнос з виробництвом певного типа горщиків.² Навіть релігійні вірування і пов’язані з ними похоронні обряди не можуть дати ясну і чітку картину приналежності до якого-небудь етносу. Починаючи з періоду енеоліту не можна чітко прослідкувати і ідентифікувати мову, антропологічний тип і археологічну культуру.³

Вивчення історії кочових племен постійно вимагає визначення методології дослідження ґенезу державності, культури і господарства кочівників.

Нам залишили сіль в спадок від радянської історичної школи марксистське ділення історії на періоди рабовласницької, феодальної і капіталістичної соціально-економічних формацій не застосовано до етапів розвитку кочового суспільства. Ми схиляємось до теорії «великої феодальної формації», що охоплює період з V – IV тис. до н.е. до ХІХ століття.⁴ Характерною межею феодалізму є натуральне господарство, як в землеробстві, так і в скотарстві. При цьому існування рабства або його відсутність говорить лише про форми експлуатації. Наявні відомості про існування рабства у номадів свідчить про обмеженість цього інституту, яке носило патріархальний характер. Говорили про жорстоку експлуатацію співвітчизників з боку заможного класу теж не доводиться, оскільки багатство в кочовому суспільстві було відносним поняттям. В цілому, у кочівників не було якого-небудь монопольного феодального права на худобу і на землю.⁵

Процеси етнічної взаємодії можна підрозділити на три типи: консолідації, асиміляції і інтеграції.⁶ Консолідація відбувається звичайно в середовищі споріднених етносів. Інтеграції супроводить поява певної культурної спільноти при збереженні основних етнічних рис у існуючих різних по своїх мовно-культурних параметрах основних етнічних одиниць в результаті взаємодії. Всі ці процеси в різні історичні періоди протікали неоднаково.

На прикладі розвитку номадизму можна підтвердити важливу роль географічних чинників на розвиток етносоціальних співтовариств. Ще одне філософсько-історичне питання про роль особи в історії знаходить позитивне підтвердження на тлі появи і розпаду обєднань кочівників, тоді, як в «осілих» цивілізаціях цей висновок взагалі заперечний. «Історія держав тюркських кочівників показує, що виникали вони у наслідок посилення одного з племен, на чолі якого стояли хоробрі, розумні і щасливі в своїх підприємствах родоначальники, що встигали підкорювати своєму впливу роди свого племені і підкорити решту племен», - писав російський дослідник Н. А. Арістов.⁷ Роль вождів в кочовому суспільстві іноді була вирішальною в створенні держав і консолідації племен. «Коли в степу зявлявся талановитий організатор, він збирав навколо себе натовп сильних і зраджених людей, щоб підпорядкувати з їх допомогою свій рід, і, нарешті, племінний союз». При успішному збігу обставин, таким чином, створювалася крупна держава.