31. Агропромисловий комплекс

Агропромисловий комплекс (АПК) — це сукупність взаємопов'язаних галузей породного госп, об'єдна­них своєрідною цільовою функцією (забезпечення населен­ня продуктами харчув. і предметами народ. спо­живання с/г-походження), що розвива­ються відповідно до конкретних природно - і суспільно-географічних особливостей території.

АПК як складна с-ма має 3 головні аспекти: ком­понентний, територіальний і організаційний. Компонентний аспект структури АПК полягає у наявності і зв'язаності окремих галузей, функціональних сфер галузей і агропромислових циклів.

До складу АПК входить понад 100 галузей і підгалузeй народного господарства, та ще багато галузей частково або повністю з ними пов'язані.

Галузі, що входять до складу АПК, можна згрупувати в окремі функціональні сфери: а) виробництво сільськогосподарської продукції (рослин­ництво, тваринництво); б) промислова переробка сільськогосподарської продукції (харчосмакова, м'ясна, молочна, мукомельно-круп'яна про­мисловість, легка промисловість по переробці сільськогоспо­дарської сировини); в) виробництво засобів виробництва для всіх галузей АПК (тракторне і сільськогосподарське машинобудування, про­довольче машинобудування; виробництво мінеральних добрив та інших хімічних засобів для інтенсифікації сільськогоспо­дарського виробництва; мікробіологічна промисловість, ком­бікормова промисловість; сільське будівництво); г) виробнича та соціальна інфраструктура (заготівля, зберігання, транспортування і реалізація продукції, науко­во-дослідні організації і підготовка кадрів).

Агропромисловий цикл (ланцюг) як одна з форм ком­понентної структури АПК — це поєднання взаємопов'яза­них стадій одного виробничого процесу, що охоплює ви­робництво, переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції. Агропромислові цикли є основою формув. спеціалізованих АПК (м'ясопромислового, молокопромислового, тощо).

Компонентна структура АПК України ви­магає подальшого вдосконалення на основі зміни пріорите­тів розвитку, а також організаційно-правових основ госпо­дарювання.

Україна — давня землеробська держава, на яку припа­дає 1/3 чорноземів світу, тому відродження її с/г, насамперед зернового — основа відрод­ження держави.

32. Оцінка природно-ресурсного потенціалу України для розміщення пс

На всіх етапах розвитку суспільства виробництво матеріальних благ є процесом взаємодії людей і природи. В умовах науково-технічного прогресу очевидним є посилення взаємодії і взаємозалежності матеріального виробництва і природи. Подальший розвиток продуктивних сил неминуче пов'язаний з включенням у господарський обіг дедалі більшої кількості природних ресурсів і збільшення навантаження на навколишнє середовище. Використання природних багатств повністю залежить від рівня розвитку продуктивних сил і, навпаки, наявність відповідних природних умов і ресурсів істотно впливає на розвиток продуктивних сил, прискорюючи або сповільнюючи динаміку їх. Обґрунтування розміщення продуктивних сил потребує врахування кількісних і якісних параметрів природних умов і природних ресурсів або, інакше кажучи, природно-ресурсного потенціалу певної території. Природно-ресурсний потенціал розглядається як сукупність усіх можливостей, засобів, запасів, джерел, що є і можуть бути мобілізовані, використані для досягнення певної мети. Ресурси визначають як запаси, цінність, можливості, засоби. Отже, застосування цих понять для кількісної характеристики природних багатств відбиває їх споживну вартість, корисність для суспільства. "природно-ресурсний потенціал" (ПРП) найбільш поширене в науках, що вивчають території, є одним з найважливіших факторів розміщення продуктивних сил і включає тільки вже вивчені елементи природного середовища: а) природні ресурси, тобто ті елементи природного середовища, які безпосередньо беруть участь у матеріальному в-цтві і в невиробничій діяльності; б) природні умови, тобто елементи природного середовища, що не беруть безпосередньої участі в суспільному виробництві.

Специфіка економіко-географічного положення, сприятливі кліматичні умови, наявність кваліфікованих трудових ресурсів — усе це вплинуло на формування територіально-господарського комплексу з розвинутою промисловістю, багатогалузевим транспортом, рекреаційним і агропромисловим комплексами. Сільське господарство має зерново-тваринницький напрям з широко розвиненим садівництвом і виноградарством. Структура сільськогосподарських земель така: понад 81 % припадає на ріллю, понад 13 % на пасовища і майже 1 % на сіножаті. Структура посівних площ відрізняється від загальнодержавної: майже половина посівних площ під зерновими культурами (найбільша частка у структурі посівних площ в Україні), 35,5 % — під кормовими, 10,4 % — під технічними, 4,4 % — під картоплею та овочами. Взагалі частка продукції сільського господарства району в країні досить висока — майже 17%. Землеробство району продукує пшеницю (майже третину збирання в Україні), кукурудзу, соняшник та ін. Впроваджуються посіви на поливних землях. В основному вирощують соняшник (повсюдно), цукрові буряки (у північній частині). Культивуються ефіроолійні культури (казанлицька і червона троянди, ірис, лаванда, шавлія мускатна). Тут вирощують тютюн, гірчицю, лікарські рослини, південні коноплі та овочево-баштанні культури: томати, баклажани, кабачки, огірки, перець, дині, кавуни. У районі поширені сади та виноградники. Найбільше плодів збирають в Автономній Республіці Крим та Одеській області. Вирощують кісточкові: абрикоси, вишні, черешні, сливи. Тваринництво має молочно-м'ясний напрям.