16. Особливості риторики в епоху Відродження.

Відродження (16 – 17 ст. ст.) характеризується двома основними лозунгами:

1) «Людина – найвища цінність» (гуманізм)

2) «Назад, до античності!»

Відбувається заперечення догматичних поглядів Середньовіччя, схоластика остаточно втрачає свої позиції. У політичному аспекті – проходять перші буржуазні революції (Нідерланди, Англія). Так як політичне життя значно активізується, то більшість промов у цей період носять саме політичний характер.

Утверджується концепція «studia humanitatis» (вивчення людського духу для досягнення стану універсальної людини). На відміну від природничих наук, науки "studia humanitatis" спрямовані на пізнання не зовнішнього світу, а людського буття, й у цьому їх велика практична цінність. Основними з цих наук є філософія та риторика. Тут особливо наголошується на зв'язку риторики з філософією, бо красномовство без мудрості й доброчесності може бути небезпечним для багатьох людей. Інакше риторика перетворюється на суто формальну справу, що не пов'язана з істиною, моральністю, життям у цілому і не відповідає ідеалу універсальної людини. Слово тісно пов'язане з духом, що породжує його. Отже, не можна нехтувати цим і зосереджуватись виключно на слові, на різноманітних способах виразу.

17. Місце риторики в суспільному житті в 18-19 ст.

З переходом до епохи Нового Часу риторика поступово стає лише факультативною дисципліною, а як наука - все ближче наближається до мовознавства. Починається занепад риторики. Поступово складається негативне уявлення про риторичність як беззмістовність, пишномовне базікання тощо.

Причини:

• розвиток науки і техніки.

• Вчені цього часу здебільшого працюють у сфері «точних наук» (Паскаль, Ньютон)

• поширення газет, які частково замінили «живу» комунікацію.

Новий час - це період, коли бурхливо розвивається парламентське красномовство. Зокрема, важливою політичною традицією, спочатку в США, а потім і в інших країнах, стали виступи президентів під час їх вступу на посаду (інаугурації).

Серед теоретиків ораторського мистецтва цього періоду слід відмітити творчий доробок відомого німецького філософа Артура Шопенгауера (1788-1860). Він займався зокрема мистецтвом суперечки (еристикою). Досить цікавою є його робота "Еристика, або мистецтво сперечатися". 

18. Неориторика: загальна характеристика. Аргументативна та лінгвістична неориторика.

Серед засновників виділяють: Ролан Барт, Якобсон, Перельман та інші.

Більшість нериторичних концепцій базуються на ідеях семіотики (розділ логіки, який займається аналізом мови як системи знаків, розробляє проблему багатозначності природної мови).

Неориторика використовує такі ідеї:

1. Ідеї:

А) синтактики (відношення між знаками в знаковій системі)

Б) семантики (відношення між знаком та його значенням)

В) прагматики (відношення між знаком та інтерпретатором – тим, хто його сприймає)

2) Ідею Фердінанда де Сосюра, який запропонував у повідомленні розрізняти позначаючи і позначуване.

3) Риторичну модель Якобсона, який удосконалив риторичний трикутник Арістотеля.

Модель Якобсона складається з таких пунктів:

• Андресант

• Код і контакт

• Контекст і повідомлення

• адресат

У неориториці виділяють два основні напрями:

1) Аргументативна (Базова робота – Перельман «Нова риторика: трактат про аргументацію»). Основна увага приділена аргументативним прийомам, які посилюють прихильність до необхідної точки зору.

2) Лінгвістична риторика – досліджує засоби мовленнєвої виразності, які спряють формуванню переконання.