Державний лад

Абсолютна монархія оформилась на поч. ХVІ ст. і саме у Франції набула закінченого вигляду. Для абсолютизму є характерним:

• вся повнота законодавчої, виконавчої та судової влади концентрується в руках короля;

• йому підпорядковується весь центральний державний механізм: армія, поліція, адміністративно-фінансовий апарат, суд;

• всі стани, включаючи дворян, розглядались як піддані короля і зобов’язані були беззаперечно йому коритись.

Оскільки король захищав її інтереси, то феодали всіляко підтримували абсолютизм. А коли вони починали фрондувати, то влада загравала з буржуазією. Це дозволяло їй досягти значної відносної самостійності.

Провідну роль у становленні абсолютизму відіграв кардинал Ришельє який, підпорядкувавши собі Людовіка ХІІІ фактично правив Францією. Він різко зміцнив централізацію адміністративного апарату, суду, фінансів. При Людовіку ХІV абсолютизм досяг свого розквіту.

Значення абсолютизму для Франції не однорідне:

• з ХVІ по 1-у пол. ХVП ст. – прогресивна роль: за єдність країни, стимулював соціально-економічний розвиток, створення мануфактур, протекціонізм, захоплював колонії;

• з 2-ї пол. ХVІІ ст. – гальмо на шляху розвитку капіталістичних відносин.

Зміцнення влади короля призвело до припинення скликання Генеральних Штатів. Едикт 1641 р. зобов’язав Паризький парламент безмовно реєструвати всі ордонанси на інші акти короля, навіть без його присутності. Король встановив контроль над церквою і за Болонським конкордатом 1516 р. почав призначати кандидатів на вищі посади в Франції, а папа лише формально їх затверджував.

Різко зріс бюрократичний апарат, який мав певні особливості:

• посади уряд продавав (фонд казни);

• це дало певну незалежність державному чиновнику, оскільки, якщо він не вчинить злочину і суд його не покарає, його не можна було звільнити з державної служби;

• в період криз деякі посади передавались (як ми вже зазначали, у спадок). Це призвело до того, що частина посад опинилась в руках осіб, які прагнули відродити свою корпоративну автономію і були носіями провінційного сепаратизму;

• викупити посади корона мала права, але не могла, бо не було грошей.

Знайшли інший вихід – поряд із старою системою державних органів, який зберігався, уряд створював новий державний апарат і сам призначав туди людей, яких міг будь-коли звільнити. Це були віддані короні люди, які контролювали найважливіші ланки управління. Все це вкрай заплутувало вирішення питань, сприяло корупції й тяганині. Державний апарат став непосильним для казни.

Центральні органи влади

Король.

Державна рада, дорадчий орган при королі із знаті старої й нової.

Таємна рада – касаційний розгляд деякої категорії справ.

Апарат канцлера; почесного представника короля, який головував на засіданнях державної ради за його відсутності.

Генеральний контролер фінансів – мала королівська рада, яка відігравала провідну роль у прийнятті королем рішень

Державні секретарі: військові, іноземні, морські справи, справи двору.

Місцеві органи влади: Територія Франції поділялась на: женараліте, губернаторства, діацезії, бальяжі, інтендантства.

Посади больї та прево продовжували існувати, але перетворились у синекури (від лат. – без турбот), тобто ролі не грали. Ця ж доля невдовзі спіткала посади губернаторів. Фактичним керівником місцевих адміністрацій став інтендант юстиції, поліції та фінансів, який призначався королем. В округах він призначав субінтендантів – могли бути з простолюдинів.

Поліція набувала величезного значення.

Регулярна армія. Офіцери – лише з дворян, а решта – найманці.