Мораль твору.
В
християнських творах людину переконують
в тім,що вона може робити все: красти,
вбивати, брехати, а потім варто лиш
заплатити попові ( і чим більше тим краще
) – і всі гріхи будуть вмить «відпущені»
і ти можеш стати навіть святим.
Толкіен
же доводить, що злодій, нехай хоч сто
разів прощений, довіку залишиться
злодієм, а брехун – брехуном.
Коли
Фродо разом зі своїм другом Семом
добирався до Ородруїну, за ними полювало
потворне створіння Ґорлум, яке прагнуло
забрати перстень собі. Фродо викрив
підступні наміри Ґорлума, але пошкодував
його вбивати, вирішив вибачити його та
взяти за провідника. А що ж Ґорлум?
Замість того, щоб виправитись, він
зраджує Фродо і заводить його в лігво
велетенської павучихи Шелоби на вірну
смерть. І врятувався Фродо лише завдяки
допомозі Сема – справжнього вірного
друга, який завжди був поруч з ним.
Який же
кінець твору? Саурон переможений і тепер
народи Середзем’я
можуть жити вільно. Але зі смертю Саурона
втрачається сила трьох ельфійських
перстенів, на могутності яких і тримається
ельфійське королівство. Ельфи знали,
що перемога над Сауроном наблизить
кінець їх влади, але продовжували
боротися заради щастя інших народів.
Ось приклад справжньої самопожертви.
Отож ельфи відплили до Валінору і на
Землі почалася
доба людей, в якій досі живемо і ми.
Висновок.
Детально
проаналізувавши творчість Толкіена,
зокрема таких його творів як «Володар
перстнів» і «Сильмариліон» , на підставі
беззаперечних фактів та обґрунтованих
тверджень, приходимо до висновку, що
вся творчість Толкіена, пов’язана з
Середзем’ям,є виключно язичницькою і
не має нічого спільного з християнством.
2011Р. Тернопіль. Олеся Редько.
