ТВОРЧІСТЬ ДЖ. Р. Р. ТОЛКІЕНА :
ХРИСТИЯНСТВО ЧИ ЯЗИЧНИЦТВО ?
Про творчість Толкіена зараз відомо багато. Напевно, мало знайдеться людей, які б не чули про такі його славетні твори як « Володар перстнів»,
«Гобіт» та «Сильмариліон» , котрі були перекладені на десятки мов та
розійшлися мільйонними тиражами по всьому світу.
За мотивами « Володаря» був знятий фільм, що побив усі рекорди за
кількістю нагород.
Але Толкіен залишив по собі не лише багату літературну спадщину,
а й низку нерозв’язаних питань, над якими ось вже більше як півстоліття
ламають голови дослідники творчості письменника. Одне з них : який
релігійний напрямок домінує в його творах ?
Чомусь майже всі сучасні толкіеністи в один голос твердять саме про
християнську спрямованість його творів, але при цьому зовсім не наводять
ніяких переконливих доказів.
Я ж вважаю всю творчість Толкіена язичницькою, особливо такі твори як
«Володар перстнів» та «Сильмариліон» і у своїй статті спробую це
довести.
Насамперед узгодимо, за якими критеріями можна відносити твір до
тієї чи іншої релігії.
Переважна більшість дослідників творчості Толкіена взагалі не мають
уявлення, що таке язичництво і чим воно відрізняється від християнства.
На їхню думку, язичництво – це щось страшне і криваве, це «бісівські
ігрища», «ідолопоклонство» , «мракобісся» тощо. Не знайшовши цього
в Толкіена, вони називають його твори християнськими, мовляв, там
закладена глибока мораль. Але чомусь забулося, що мораль буває різна,
зокрема язичницька, яка є набагато глибшою, мудрішою та доцільнішою,
аніж християнська. Та про це згодом.
Розмежувати язичництво і християнство за зовнішніми ознаками зараз досить важко, адже границя між ними нечітка, а подекуди взагалі відсутня.
Коли в 988 р. Русь була насильницько охрещена, попам не вдалося зразу
викорінити усі традиції старої віри.
Незважаючи на шалений спротив з боку церкви і влади, люди продовжували
дотримуватись предковічних звичаїв, свят та обрядів.
І тоді церква пішла на компроміс. Вона дозволила виводити гаївки, співати
колядки і щедрівки, випікати бабки і розмальовувати писанки, але за
однієї умови. Всі ці обряди тепер мали використовуватися для прославляння не Рідних Богів, а різного штибу святих, мучеників та угодників.
Задля цього мінялися назви свят, переписувались обрядові співанки ( хоч
«з пісні слова не викинеш» ). По церквах нещадно зомбували народ,
примушуючи його забути справжнє сакральне значення своїх звичаїв.
В результаті Різдво Божича Коляди стало Різдвом Христовим, Великдень
Дажбожий – юдейською Пасхою, Перун Громовержець - Іллею пророком,
Світовит – святим Виттом, Велес – святим Власієм та Миколаєм
Угодником, Ярило – святим Юрієм і т. д.
Спитайте будь-якого християнина, чи християнське це свято – Івана
Купала? «Ясна річ. Це свято на честь Різдва Іоанна Хрестителя» скаже
він. Задамо це саме питання язичнику. «Ні, не християнське – відповість
той. Це наше українське свято, що прославляє Купайла – Бога земної
радості, кохання і шлюбу».
То хто ж має рацію? І чи взагалі можливо знайти об’єктивні критерії для
оцінювання релігійної належності будь-чого: обрядів, звичаїв чи навіть
мислення?
Християнські твори пишуться людьми з християнським світоглядом, на
християнську тематику. Їхні сюжети напряму пов’язані з біблійними та
євангельськими легендами, в них фігурують персонажі з християнських
оповідей, пропагуються християнська мораль та християнські цінності.
Аналогічно, язичницькі твори, написані язичниками, містять в собі багато
міфів та легенд, дійові особи яких – теж міфологічні персонажі – властиві
для світогляду певного народу, а найголовніше – в них акцентується увага
на язичницьких цінностях та моралі.
Ось за цими пунктами я буду аналізувати творчість Толкіена.
Історія написання.
Для чого пишуться християнські твори? Для того, щоб поширювати по
світу християнську інформацію про «святе» письмо.
Язичницькі твори створювались у зв’язку з різними подіями, що несуть,
як правило, обрядовий характер: колядки, щедрівки,славлення Богів тощо.
Усі ці твори - це усна народна творчість і записуються вони тільки тоді,
коли виникає загроза їхнього знищення. З цієї причини , напевно, і була
написана славнозвісна « Велесова Книга».
Які ж причини змусили Толкіена, професора історії Оксфордського
університету присвятити 50 років життя письменницькій роботі?
Сам Толкіен ніколи не приховував свого інтересу до міфів та легенд
старовини і вважав, що «легенди та міфи складаються головно з правди».
Разом з однодумцями він довгий час скрупульозно вивчав друїдські
вірування в Англії, намагаючись зберегти і відродити те, що ще залишилось.
Зрештою, в Англії християнізація відбувалася ще жорстокіше, аніж на Русі.
Якщо в нас ортодоксальна церква вступила в симбіоз з язичництвом,
перейнявши всі обряди та навіть запозичивши назву « православ’я»,
то в Англії потужна експансія спочатку католицької, а потім англіканської
церков каменя на камені не залишила від колишнього друїдизму.
«Мене віддавна гнітила бідність моєї улюбленої країни: вона не має
власних переказів (вирощених на її мові та ґрунті), принаймні вони не тієї якості, яку я шукав і знайшов ( як складову частину ) в чужоземних
легендах» - пише Толкіен у листі до Мілтона Волдмана, редактора
видавництва « Коллінз».
«Є міфи грецькі та кельтські, є лицарські романи, є легенди германські,
скандинавські та фінські ( вони глибоко вразили мене ), і жодної англійської,
за винятком хіба що доведених до убозтва текстів із дешевих видань
народних казок. Тут, вочевидь, не обійшлося без впливу християнської релігії… З певних причин, про які не хочу говорити зараз детально, це здається мені фатальним»
І саме тому Толкіен розуміє: якщо майже всі язичницькі твори друїдів
були знищені, потрібно їх відновити. Тоді професор сідає за монументальну працю. На основі всієї інформації, яку йому вдалося зібрати, а також матеріалів з Оксфорду (на місці якого, як відомо, колись знаходився потужний друїдський центр) він пише твори, у яких фігурують персонажі кельтської міфології: «Гобіт», «Сильмариліон» та «Володар».
Найвагомішим аргументом який прихильники Толкіена - християнина висувають на захист своєї гіпотези – це його слова про те, що він сповідує християнство. Але, погодьтесь, у ті тяжкі повоєнні часи не так легко і було оголосити на всю країну про свій язичницький світогляд.
Зрештою, і Тарас Шевченко, і Леся Українка, і Іван Франко, і Руська Трійця,
незважаючи на свою велику прихильність до Рідної віри, не поспішали
офіційно оголошувати себе язичниками. Адже навіть зараз, коли Україна
нарешті стала незалежною і в її Конституції є окрема стаття про свободу
віросповідання, за якою ніяка релігія не має статусу державної і кожен
громадянин має право сам обирати в яку церкву ходити і яким Богам
молитися, в Україні досі розпалюються міжрелігійні чвари, а юрби зомбованих фанатиків під керівництвом своїх пастирів громлять язичницькі
капища та калічать людей. Це середньовічне варварство твориться в наше
21 століття, в добу передових інформаційних технологій та науково-технічного прогресу. Тепер можемо собі уявити, як глибоко мусив Толкіен
приховувати те , що він язичник.
А тому всі події в його творах розгортаються не в нашому сучасному,
а зовсім в іншому, фантастичному світі, який , здавалося б, не має нічого
спільного з реальністю. Та це лише на перший погляд.
Але якщо уважно вчитатися , розумієш : вигаданий світ Толкіена – це і є наш
світ,тільки дуже, дуже багато століть тому, коли всі ті міфологічні персонажі
насправді жили поміж нас.
Сюжет і дійові особи творів.
2. 1. Міфологія у творах.
Найдавніша книга з усього доробку Толкіена – «Сильмариліон».
Цей твір починається космогонічними міфами про створення світу, які дивним чином перегукуються з українськими колядками (розділ Айнулідале).Спочатку Верховний Бог Еру Ілуватар ( слов’янський Род Вседержитель)створив інших Богів – айнурів. А далі Ілуватар разом з айнурами почав співати і творити космічну музику. І саме ця музика
( втілення гармонії космосу ) «вихлюпнулась у Порожнечу (світовий
хаос) і Порожнечі не стало». З цієї музики постала Арда ( Земля ), з неї
виникли Ельфи та люди – Діти Ілуватара.
Зверніть увагу – діти, а не раби, як у християнстві. Хіба це не перегукується
з слав’янським – «Дажбожі внуки, чи діти Рода» ? «Безпосередня «влада» тут — Валар (Влада, чи Охоронці): «боги». … Ці народи сприймають Валар, як діти – батьків»
(Дж. Р. Р. Толкіен, Листи, no153)
Далі в творі докладно оповідається про Богів ( розділ Валаквента).
Чим відрізняються язичницькі Боги від християнських святих ?
Християнський Ягве є трансцендентним ( надприродним ).
Він, за біблійними уявленнями, знаходиться поза межами Всесвіту і не має
ніякого відношення до процесів, що відбуваються в природі. Так само і
християнські святі є в основному звичайними людьми і, здебільшого,
не вирізняються ні особливим розумом, ні силою, ані красою, ні якимись
особливими моральними якостями. Наділення святих різними функціями,
наприклад покровительством ремесел, захисту від стихійних лих, відбулася
значно пізніше, щоб замінити аналогічні культи давніх Богів.
Язичницька релігія є політеїстична і ґрунтується на обожненні сил природи.
Боги тут не є ані вигаданими, ані надприродними – вони і є самою природою.
Сонце, Вода , Вітер, Вогонь, Земля, Місяць – все це в уяві наших Предків
було наділене божественними властивостями. І, якщо без юдейського Ягве
наш народ існував більше ніж 6.5 тисяч років, то без сонячного світла,
чистої води та повітря ніхто не проживе й дня.
Отож бо, що повідомляє нам Толкіен про Богів-Айкурів?
Верховний Бог Ілуватар «послав таємничий вогонь пломеніти в Серці Світу.
Тоді Айнури створили Землю і оселилися там,прибравши собі ім’я Валарів.
Найголовнішим поміж них був Манве. Він, як слав’янський Стрибог, керує
вітрами та хмарами. Йому належить все повітря Арди, і тому його
називають Суліме (Володар Дихання Арди ). Манве є також опікуном усіх
птахів. Дружина Манве – Богиня Варда – Володарка Зірок (давньогрецька
Еос ) , створила сузір’я. Ось, до речі, ще один аргумент на користь Толкіена-
язичника: адже в християнстві Богинь нема!
Володарем Вод був Улмо ( давньогрецький Посейдон ). Він часто грає на
великих рогах Улунурах, зроблених з білих мушель. «І ті, хто почує музику,
довіку носитимуть її в серцях, і потяг до моря ніколи не полишить їх».
«Однак найчастіше Улмо розмовляє з мешканцями Середзем’я гомінкими
голосами води. Адже всі моря, озера, річки, водограї та джерела підпорядковані йому, і ельфи кажуть, ніби дух Улмо струмує в судинах
цілого світу».
Середзем’ям Толкіен називає ту частину Арди, яка потім стає заселеною
різними народами, і саме на території якої відбуваються усі подальші
події.
Але чому саме Середзем’я? Адже на карті чітко видно, що Середзем’я
знаходиться не посередині Землі, а швидше, ближче до півночі.
Англійською Середзем’я звучить як „The Middle earth“ - дослівно «серединна земля». Але, якщо знати уявлення наших пращурів
про світобудову, все стає на свої місця. Наші Предки вірили, що існує три
світи: Нава – підземний потойбічний світ, світ духів; Ява – світ живих
людей,в якому ми зараз і живемо і Права – світ Богів.
Середзем’я, середина Землі – це і є Ява, розташована посередині між Навою
і Правою.
Але повернемось до теми. Толкіен описує Ауле - Бога ковальського мистецтва та покровителя ремесел. Особисто мене надзвичайно вразила
подібність Ауле зі слав’янським Сварогом: він теж виступав у ролі Тваштара і Деміурга, брав участь у творінні суходолу, ба навіть більше – сам створив гномів, яких навчив ковальству.
Його дружина – Яванна Дарителька плодів ( слав’янська Майя, Жива,
Берегиня) спілкується з усіма земними рослинами, може приймати образ
світового дерева, «увінчаного Сонцем, коріння якого омивали води Улмо, а в листі перемовлялися вітри Манве; з усіх віт того дерева золота роса стікала
на пустище і на нім проростало зелене збіжжя». Ельфи називали її Кементарі-
Королева Землі.
Брати Феанури – це повелителі духів. Старший брат – Намо або Мандос –
( слав’янський Велес, грецький Аід ) хранитель Домів померлих і збирач
духів убитих, валарський суддя. Його дружина – Вайре Ткаля нагадує
слав’янську Долю і грецьких Мойр. Вона пряде павутину і вплітає туди все,
що коли – небудь існувало в нас.
Молодший брат - Ірмо або Лоріен – повелитель видінь і снів. Його дружина
Есте Ніжна – цілителька ран і втоми. Сестра Феанурів – Нієнна ( слав’янська
Карна і Жля )- оплакує чуже горе. «Тому ті, хто чує її голосіння вчаться
жалості та стійкості в надії». Тулкас Асталдо ( Ярило ) – Відважний –
найсильніший та найславетніший поміж валарів. Він не знає втоми та
тішиться боротьбою. Його дружина Несса (Артеміда) така сама бистронога.
Вона – покровителька оленів, її утіха – танці.
Наймогутніший серед валарів – Ороме ( Перун, Арес ).
Ороме- мисливець на потвор і лютих звірів. Він покровитель дерев, тому й
носить ім’я Алдарон – Володар лісів. Його білий кінь зветься Нагар, а бойовий ріг – Валарома. Дружина Ороме – Вана ( Леля ) – «Коли вона приходить,усі квіти проростають, а тільки погляне на них – розкриваються; всі птахи піснями вітають її прихід».
Згадує Толкіен і про так званих маярів – духів нижчого рівня, зокрема про
Оссе (Водяника ) – повелителя морів та про його дружину Уінен, а також
про Меліан (Мавку), яка доглядає дерева. Наприкінці твору розповідається
про Моргота або Мелкора. Якщо валари та маяри уособлюють творчі сили
космосу, то Мелкор, навпаки, втілює в собі руйнівний хаос.
Весь процес сотворення Світу Толкіен зображує як боротьбу протилежностей: Космосу і Хаосу, валарів і Мелкора.
Валари, всупереч Мелкорові, завжди прагнули впорядкувати Землю.
«Вони творили душу, а Мелкор нищив її, закладали низини- а Мелкор знову
їх підносив, зводили гори – Мелкор же вганяв їх у діл, наливали моря – а Мелкор їх розхлюпував і ніщо не мало спокою та не могло тривко зростати,
бо тільки-но валари розпочинали працю, Мелкор нищив чи псував зроблене».
Це той казковий Кащей Безсмертний або Змій Горинич, якого мусить побороти головний герой. По суті, весь подальший сюжет твору складається
з нескінченних сутичок Мелкора з валарами, ельфами та людьми.
Дуже поетично розповідається в творі про створення Сонця та Місяця.
Коли Валари вже створили Світ, вони переселилися на острів Валінор
( Ирій, Сваргу ). Там вони збудували місто Валмар і насипали зелений курган. І тоді , під впливом чарів Яванни на кургані виросли два дерева
Валінору: срібне та золоте. Але Мелкор знищив їх. І хоч як Яванна і Нієнна не намагалися їх зцілити,все було марно, дерева загинули, давши на
прощання одну срібну квітку і один золотий плід. Квітку Варда
перетворила на Місяць, а плід на Сонце.
Далі в творі розповідь від Богів-валарів переходить до їхніх дітей: ельфів
та людей.