4. Особливості редакторського читання тексту

Редагування розпочинається з читання тексту. Хоча фахове редакторське читання має свої відмінності и особливості, проте воно базується на звичайному засвоєнні тексту. Як і звичайний читач, редактор насамперед зупиняє свою увагу на матеріалі розповіді, але водночас мусить зважати й на характер подачі цього матеріалу; на його повноту й популярність.

Коли йдеться про сприймання тексту, варто насамперед мати на увазі автоматизм під час його засвоєння. Це не якась звичайна бездумність, не полегкість, що її дозволяє собі читач на шкоду розумінню; це особливе пришвидшене виконання роботи, не раз виконуваної раніше.

Під час сприймання тексту доводиться долати інтерференцію (накладання) навичок. Людина, яка набула певної техніки читання, сприймає текст не літера за літерою, а схоплює цілі слова. До того ж тут відіграє негативну роль здогад, який іноді спрямовує наше розуміння хибним шляхом. Основна мета редактора.- "сприяти тому, щоб текст був сприйнятий майбутнім читачем, і сприйнятий у повній відповідності до авторського задуму. Н.В.Зелінська зауважує, що вже в момент свого створення текст зорієнтований на читача, а за включання його (тексту) в процес комунікації тим більше розрахований на сприймання його іншими людьми. Можливість/неможливість сприймання тексту спричинена також метою повідомляння, яка завжди пов'язана зі специфікою передавання якоїсь інформації від свідомості того, хто пише або говорить, до свідомості того, хто читає або слухає.

Загалом передумовами сприйняття, точніше того, що текст у принципі можна сприйняти, на думку Н.В.Зелінської, є свідома зорієнтованість його на читача, виразно визначена мета інформування, наявність матеріального носія - мовлення, а також "відправного пункту", спільного для автора й читача вже в момент виникнення повідомлення. Проте "це лише передумови, що ідеально "спрацьовують" за їх повної реалізації, на практиці ж це відбувається тільки більшою чи меншою мірою. І пов'язане це з самою сутністю читацького сприйняття, його механізмом і труднощами, що звідси випливають.

Н.В.Зелінська пояснює виникання таких труднощів сприйняття насамперед помилками авторів під час створення текстів і неоднаковими читацькими можливостями, яких попередньо не враховано. "Проте досвідчений редактор, що орієнтується у перебігу творчого процесу, а також добре знає коло майбутніх читачів, зможе з'ясувати, де і з яких причин авторський задум опинився поза межами читацького сприйняття, і відповідно поліпшити виклад. Дослідниця пише про два етапи праці над текстом, на яких виникають згадані труднощі його сприйняття. До труднощів сприйняття, які закладають поза безпосередньою працею над текстом, належать насамперед такі: 1) неправильна настанова; 2) невиразне уявлення в автора про читача.

Безпосередньо під час написання твору даються взнаки вже інші чинники: 1) обмеженість творчих можливостей автора; 2) несинхронність розумової діяльності та її мовленнєвого оформлення; 3) активність творчого процесу (автор у полоні творчих задумів інколи не зважає на те, наскільки зрозумілим і повним буде його твір); 4) "інерція авторського письма" (виклад за звичкою, готовими фразами, що давно втратили семантичну наповненість і перетворилися на штампиJ.

Є тексти обов'язкового прочитання й тексти довільного читання. Журналістські тексти є переважно текстами довільного читання. А тексти довільного (необов'язкового) читання значно вибагливіші щодо викладу, адже для того, щоб твір прочитали, він має привернути увагу, викликати інтерес і підтримувати його впродовж усього читання.

Розрізняють перше й друге редакторське читання тексту. Перше прийнято називати ознайомлювальним, під час другого редактор докладно аналізує текст. Під час першого читання варто зосередити увагу на змісті твору, на його задумі. Після першого читання треба мати загальне уявлення про твір у цілому, про манеру й стиль автора. Після другого - редактор виправляє текст.

А.Е.Мільчин пише про те, що К.М.Накорякова називає "видами читання", як про "основні ланки в системі редакторського аналізу". Перша ланка - загальне пізнавальне орієнтування в змісті й формі твору. Друга ланка - читання з метою поглибленого усвідомлення матеріалу твору й критики його з основних принципових питань змісту та форми. Третя ланка - читання з метою поглибленого усвідомлення матеріалу твору й критики його в деталях. Шліфувальне читання за методикою майже не відрізняється від оцінного. Різниця полягає в тому, що акцент під час шліфувального читання перенесено на подробиці, а під час оцінного читання зосереджено увагу на принципових рисах твору, важливих для визначення його придатності для оприлюднення.

М.Д.Феллер пише про три види ставлення редактора до читання тексту й про три функції скеровування читання. "Праця редактора над текстом повідомлення в одних випадках ніби нагадує технічне редагування - коли текст по суті не зачіпається, а навколо нього тільки ставляться своєрідні покажчики і "висвітлювальні пристрої". Таке редагування зорієнтоване здебільшого на процес читання. В інших випадках редактор втручається безпосередньо в текст, радячи авторові перебудувати або перебудовуючи самостійно план відображення, узгоджуючись при цьому з естетичними вимогами до складного знака і досягаючи відповідності плану відображення планові змісту. Нарешті, буває й третій, найбільш складний випадок, який перебуває на грані літературного й наукового редагування, а іноді й співавторства, - коли до процесу опрацювання залучають не тільки план змісту тексту, але й внутрішнє мовлення автора, зміст його мислення.

Виокремлюють три функції скеровування читання, тобто управління розумовою діяльністю читача:

-контактна;

- організовувальна;

- експресивна3.

Редакторське читання - читання насамперед гранично уважне, за якого жодна подробиця не повинна приховатися від редактора. Проте бути фахівцем, більшим, ніж автор, редактор не повинен. Він зобов'язаний володіти загальною методологією оцінювання твору, мати уявлення про предмет, знати основну довідкову літературу й уміти нею користуватися. "Знати все"-для редактора значить досягти того, щоб у тексті, над яким він працює, не було жодної неясної для нього фрази, жодного слова, значення котрого зрозуміле для нього лише приблизно.

Ніколи для редактора не буде виправданням те, що він чогось не знав. Не знаєш, не впевнений - перевір і зумій зробити це найраціональнішим способом, швидко й чітко. Наголошуючи на тому, що "в редакторському читанні головне - активне ставлення до тексту, К.М.Накорякова підсумовує: редактор зобов'язаний зважити кожне слово, виявити не тільки вдалі та невдалі риси твору, але й те, що їх викликало, спричинило.