13.4. Енергозабезпечення підприємства

Виробнича діяльність сучасного промислового підприємства пов'яза­на із споживанням енергетичних ресурсів як власного виробництва, так і отриманих ззовні.

Основне завдання енергообслуговування — надійне забезпечення підприємства всіма видами енергії встановлених параметрів при мінімумі втрат. Обсяг і структура енергоресурсів залежать від потужності підприємства, виду продукції, характеру технологічних процесів, а також від зв’язків підприємства з районними енергосистемами.

Вирішення завдань щодо енергозабезпечення підприємства покладе­на енергетичне господарство підприємства.

До складу енергетичного господарства підприємства входять такі його види:

електросилове — знижувальні підстанції, генераторні та тран­сформаторні установки, електричні мережі, акумуляторне госпо­дарство;

теплосилове — котельні, компресори, теплосилові мережі, водо­постачання, каналізація;

газове - газогенераторні станції, газові мережі, холодильні та вентиляційні установки;

пічне — нагрівальні й термічні печі;

слабкострумове — власна телефонна станція, різні види зв'язку (у тому числі диспетчерського та селекторного);

енергоремонтне - технічне обслуговування, ремонт і модерніза­ція різноманітного енергообладнання.

При розрахунку потреби в енергії та паливі необхідно враховувати виробничу програму, прогресивні норми витрат палива й енергії на оди­ницю продукції, норми витрат енергії та палива на власні потреби, орга­нізаційно-технічні заходи підприємства, відпускання енергії за межі під­приємства, норми втрат енергії в мережах.

Нормування енергоспоживання полягає у визначенні його максималь­но допустимих витрат на відповідну облікову одиницю. Норми повинні ві­дображати прогресивний рівень енерговикористання, що відповідає пере­довій технології і організації виробництва. Норми енергоспоживання роз­раховують як питомі витрати енергії на одиницю продукції, робочі місця, агрегати, а також по дільницях, цехах і підприємству в цілому.

Норми енергоспоживання поділяються на операційні (агрегатні) та сумарні залежно від того, відносяться вони на одиницю продукції (агре­гат) чи на всю продукцію цеху, підприємства. Сумарні норми поділяють­ся на цехові та заводські. Норми витрат енергії поділяються також на прямі (на одиницю продукції чи робіт) і непрямі (на одиницю часу робо­ти обладнання).

Норми визначаються на підставі проведених випробувань, а також шляхом вивчення фактичної роботи устаткування.

Загальну схему енергоспоживання складають у вигляді енергетично­го балансу, який являє собою систему взаємопов'язаних показників, що характеризують потребу підприємства у різних видах енергії, а також джерела її покриття.

Енергетичні баланси класифікують:

1. за періодом складання (перспективні, поточні, звітні);

1. за видами енергоносіїв (конкретні — за видами енергії і палива, зведені — за сумою всіх видів енергії в однорідних одиницях, кВт-годинах, тоннах умовного палива);

2. за енергетичними процесами (силові, високотемпературні (по­над 500° С), середньотемпературні (200-500° С), низькотемпера­турні (нижче 200° С) та освітлювальні);

3. за цеховим призначенням енергії (для технічних потреб, на освіт­лення і т. д.);

4. за об'єктами споживання (підприємство, цех, дільниця, вид тех­нічного обладнання).

Побудову енергетичного балансу починають із його витратної части­ни і проводять у два етапи:

1. планують потребу підприємства в усіх видах палива і енергії;

2. визначають втрати в мережі та перетворювальних засобах.

До розробки дохідної частини балансу (джерел покриття потреби в енергії) входять:

1. розрахунок енергоресурсів підприємства, виходячи із потужно­сті генеруючих установок і врахування можливого отримання палива та енергії від районних енергосистем;

2. проектування режимів роботи агрегатів і розробка балансів гене­руючих установок;

3. визначення кількості енергії, що відпускається на сторону.

Аналіз дохідної і витратної частин енергобалансу дає змогу намітити найраціональніші шляхи виробництва, отримання і споживання палива і енергії, а також служить основою для розробки заходів щодо виявлен­ню внутрішньовиробничих резервів із метою їхнього використання в народногосподарському обороті.

Енергетичні баланси складаються в двох формах: вертикальній (тобто за виробничими дільницями та за напрямками використання) і го­ризонтальній (тобто за економічною та цільовою ознаками в цілому по підприємству з визначенням обсягу корисної енергії та витрат за місцем виникнення і видами).

Форму енергобалансу у вертикальному розрізі називають робочою, а в горизонтальному - аналітичною, або синтезованою.

В основу організації енергогосподарства підприємства покладено розрахунки як планового, так і звітного енергетичного балансів. Останні використовуються для аналізу фактичного стану енергозабезпечення суб'єкта господарювання, а також для здійснення контролю використан­ня енергоресурсів. Крім того, звітний енергетичний баланс використову­ється для розробки заходів для об'єктивно необхідної економії паливно-енергетичних ресурсів.

Планування діяльності енергетичних цехів здійснюють планово-еко­номічне бюро відділу головного енергетика, економісти цехів.

Основними розділами плану є:

> виробнича програма;

> чисельність та заробітна плата;

> собівартість.

Виробнича програма енергетичного цеху складається в натурально­му та вартісному виразі.

При визначенні загальної суми витрат енергетичного цеху склада­ється кошторис на виробництво (на кожний вид робіт — окремий кошто­рис). Собівартість послуг на продукцію енергетичних цехів (дільниць) для внутрішньоцехових потреб визначається за прямими витратами, а для внутрішньозаводських потреб — з урахуванням і непрямих витрат. До кошторису витрат енергетичних цехів поряд із витратами на власне виробництво вносять витрати на придбання енергії аналогічного виду, а також витрати на її переробку.

Витрати на утримання та експлуатацію загальнозаводських мереж входять у собівартість відповідного виду енергії.

Робітники енергетичного цеху поділяються на експлуатаційників та ремонтників. їхня чисельність в основному визначається за норматива­ми обслуговування.