2. Принципи виборчого права та організація демократичних виборів

Вибори базуються на виборчому праві – сукупності юридичних норм, які регулюють участь громадян у виборах органів влади, організацію і проведення виборів, відносини між виборцями і представницькими органами.

Виділяють шість головних принципів, дотримання яких визначає демократичність виборів.

1. Принцип загальності виборчого права означає, що активне виборче право мають усі

громадяни України, які досягли 18 років, за винятком осіб, визнаних судом недієздатними. Щодо права бути обраним, тобто пасивного виборчого права, то виборчим законодавством воно встановлюється по-різному.

2. Принцип рівного виборчого права означає, що всі громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах, кожен виборець має один голос.

3. Принцип прямого виборчого права полягає в тому, що особи, які балотуються, обираються безпосередньо виборцями.

4. Принцип таємного голосування означає, що контроль за волевиявленням виборців не допускається.

5. Принцип рівного і рівноправного висування кандидатів передбачає, що всі громадяни України, які наділені правом голосу, мають право висувати кандидатів.

6. Рівність можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії розуміється так, що усім кандидатам з часу з їх офіційної реєстрації надається можливість брати участь у виборчій кампанії на рівних засадах.

В Україні систему чинного виборчого законодавства складають 4 групи законодавчих актів:

1. Конституція України;

2. система спеціальних законів України про вибори: Закон «Про вибори народних депутатів України»; Закон «Про вибори Президента України»; Закон «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»; Закон «Про вибори депутатів ВР АРК»; Закон «Про Центральну виборчу комісію»; Закон «Про особливості участі громадян України з числа депортованих з Криму у виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим»;

3. нормативно-правові акти конституційного законодавства: Закон «Про громадянство

України»; Закон «Про об’єднання громадян»; Закон «Про мову» та ін.;

4. положення нормативних актів суміжних галузей, що регулюють виборчий процес: норми адміністративного, трудового, житлового, кримінального, кримінально-процесуального, цивільного, цивільно-процесуального, пенсійного, фінансового, господарського, митного, інформаційного, сімейного, екологічного законодавства, законодавства про зв’язок.

До головних функцій виборів можна віднести такі:

1. артикуляція інтересів різних соціальних груп;

2. мирне вирішення конфлікту між політичними акторами, що претендують на владу;

3. легітимація структур влади;

4. рекрутування в політичну еліту та її відновлення;

5. політична соціалізація і мобілізація громадян.

Вибори мають державотворчу функцію, тому що саме волею народу здійснюється конституювання та відтворення органів державної влади і органів місцевого самоврядування.

3. Основні типи сучасних виборчих систем.

Виборча система – це порядок формування виборних органів держави та органів місцевого управління (самоврядування) на основі конституції та законів. Розрізняють такі виборчі системи: мажоритарна, пропорційна, змішана.

Найпростішою і найпоширенішою є мажоритарна виборча система.

Мажоритарна система (фр. majогіtе – більшість) – система визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) отримують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються не обраними.

Більшість може бути абсолютною або відносною, залежно від чого розрізняють мажоритарні системи абсолютної і відносної більшості.

За мажоритарної системи абсолютної більшості переможцем вважається той кандидат, який набрав не менше, ніж 50 відсотків плюс один голос усіх голосів виборців, що взяли участь у голосуванні. У тому разі, коли жоден кандидат не набирає абсолютної більшості голосів, проводиться другий тур виборів, у якому беруть участь лише ті два кандидати, що зібрали у першому турі найбільшу кількість голосів. У другому турі переможцем вважається той кандидат, який набрав відносну більшість голосів, тобто більше, ніж його суперник.

За мажоритарної системи відносної більшості перемагає той кандидат, який отримав більше голосів, ніж решта кандидатів, кожен окремо.

За мажоритарною системою вибори можуть проводитись як в одномандатних, так і в багатомандатних виборчих округах.

У багатьох країнах Європи застосовується пропорційна виборча система, за якої місця в парламенті отримуються партіями або виборчими блоками пропорційно кількості поданих за них голосів. За цієї виборчої системи виборці голосують за політичні партії чи виборчі блоки і меншою мірою орієнтуються на конкретну особистість.

Пропорційна система (лат. proportіo – спів розмірність) – система визначення результатів виборів, при якій депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості поданих за них голосів виборців у багатомандатному окрузі.

Тобто чим більший відсоток голосів отримала партія на виборах, тим більший відсоток депутатів вона буде мати у парламенті.

За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють пропорційні системи: а) з жорстокими списками; б) з префенціями; в) з напівжорсткими списками. При застосуванні жорстоких списків виборець голосує за список партії в цілому. У виборчому бюлетні вказуються тільки назви партій, певна кількість перших кандидатів за партійним списком (Іспанія, Ізраїль, Україна). Система префенцій (лат. praeferre – перевага) надає можливість виборцю голосувати не лише за конкретну партію, а й робити помітку навпроти номеру того кандидата від цієї партії, якому він віддає свій голос (Фінляндія, Бельгія, Нідерланди). Система напівжорстких списків передбачає можливість голосування як за списком у цілому, так і визначати префенції, помітивши або вписавши прізвища одного чи кількох кандидатів (Швейцарія, Австрія, Італія).

Змішана система – система визначення результатів виборів, яка передбачає поєднання у собі елементів мажоритарної та пропорційної систем.

Одним із найпоширеніших варіантів змішаної системи є рівне комбінування, що передбачає обрання половини депутатів мажоритарним шляхом, а іншої – пропорційним. При голосуванні виборець отримує два бюлетені, одним з яких він голосує за особу, а другим - за партію. Так обираються парламенти ФРН, Литви, Болгарії, Грузії. Але існують і інші: а) система з єдиним голосом (у багатомандатному окрузі виборець голосує лише за одного кандидата, а не за список); б) система з обмеженим голосуванням (виборці мають право обирати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше ніж кількість місць для

заповнення (вибори в Україні до обласних рад); в) кумулятивна система (виборець має стільки голосів стільки мандатів у окрузі і він може їх поділили між усіма кандидатами, а може віддати всі свої голоси одному кандидату).

Характерним прикладом змішаної виборчої системи є виборча система ФРН, де одна половина депутатів Бундестагу (нижньої палати парламенту) обирається за мажоритарною системою, а друга - за пропорційною згідно зі списками кандидатів, які пропонуються партіями.

Кожна з охарактеризованих виборчих систем має свої переваги й недоліки.

_{Таблиця 1}

_{Переваги та недоліки основних виборчих систем}

Мажоритарна система		Пропорційна система
+	-	+	-
Виборці обирають особу конкретного кандидата.	Відсутність політичної відповідальності партії, бо к/д можуть бути самовисуванцями і позапартійними.	Сприяє багатопартійності, є відповідальність партій за обранців.	більшість к/д в списках виборцям невідомі, а прохідний бар`єр не відображає весь спектр “вибору” виборців.
Зв’язок із виборцями свого округу у вирішенні їх особистих та місцевих проблем.	Замість законотворчості обранець має займатись регіональними проблемами, шукає зв’язки з впливовими можновладцями, лобіює фінансові інтереси.	У обранців більше можливостей займатись законотворчістю, як своїм головним обов’язком.	Нікому вирішувати регіональні проблеми на вищому рівні, шукати зв’язки на особистому рівні для підтримки законних місцевих ініціатив.
Краще знає нагальні проблеми свого регіону, представляє його інтереси.	Простіше “купити”, “заохотити” виборців одного округу, регіону і забезпечити одночасно власні корисливі інтереси, та «відпрацювати» гроші за вибори.	Неможливо “купити” виборців всієї країни, які мають обирати політичні сили, їх програми.	Більшість обранців партійні функціонери столиці, або представники фінансових кланів, які погано знають проблеми регіонів, але можуть через ЗМІ впливати на них.

З метою уникнення представництва в парламенті багатьох дрібних політичних партій і забезпечення стабільності діяльності парламенту та уряду в країнах з пропорційною та змішаною виборчими системами встановлюється загороджувальний бар'єр - мінімальна частка голосів виборців, яку партія має отримати для представництва в парламенті. Здебільшого цей мінімум складає 5 відсотків голосів виборців, хоча є відхилення від цієї цифри як в один, так і в інший бік: від 1 відсотка в Ізраїлі до 10 відсотків у Туреччині.

Виборча система відіграє надзвичайно велику роль у політичному житті суспільства. Вона справляє значний вплив на формування партійної системи, парламенту, уряду, його стабільність, політичну стабільність у суспільстві в цілому.