3. Основні шляхи і чинники формування політичної культури

У політичному процесі діє цілий ряд інститутів. З політичною системою взаємодіють різні сфери громадського життя, що певною мірою беруть участь у формуванні політичної культури, визначають основні напрями цього процесу, а саме: цілеспрямована освітньо- просвітительська, духовно-ідеологічна діяльність держави, політичних партій, громадських

організацій і рухів, церкви, засобів масової інформації, вплив бізнесу, науки, освітніх установ, сім'ї, трудового колективу, клубів і організацій по інтересах.

Діяльність держави щодо визначення моделей політичної поведінки, формування і закріплення національних політичних символів через прийняття законодавчих актів визначає найважливіші параметри політичної культури. Коли держава бере на себе ідеологічні функції, вона безпосередньо активно включається в процес формування політичної культури.

Активна участь церкви в повсякденному політичному житті і вироблення нею основних моделей політичного мислення і поведінки громадян також є одним із шляхів формування політичної культури суспільства. На політичну культуру багатьох західних країн глибоко вплинула протестантська церква. Вона наполягала на прагненні людей до життя, орієнтованого як на особисте переконання, так і на релігійну переконаність. Віруючий зобов'язаний був працювати, створювати своєю працею багатство, коритися закону і творити добро.

У сучасних умовах одним із найбільш ефективних шляхів формування політичної культури є інформаційно-комунікаційна діяльність засобів масової інформації (ЗМІ). Не випадково їх називають «четвертою владою». За цією метафорою ховається реальна здатність ЗМІ формувати основні політико-культурні цінності громадян, стереотипи політичної поведінки. Використання ЗМІ для формування політичної культури є найефективнішим, тому що вони здатні впливати на максимальну кількість людей у найкоротші відтінки часу.

Не викликає сумнівів, що в країнах із ринковою економікою одним із шляхів формування політичної культури є вплив бізнесу на політичні відносини.

Стихія суспільно-політичних рухів у як свідчить досвід багатьох країн, нерідко породжує ідеї, настанови, моделі поведінки, що міцно входять до національної політичної культури. Це ще один шлях формування політичної культури.

Не можна не назвати ще один із шляхів формування політичної культури — це навчальний і виховний процес у навчальних закладах. Адже саме у навчальних закладах відбувається значна частина політичного виховання, метою якого є насамперед докладне інформування про політичну систему та її норми.

Історичний досвід багато в чому визначає якість політичної культури, тим більше, що він містить у собі і політичний досвід країни. Особливо велику роль відіграють історичні події зі значними наслідками: війни, революції, національні кризи тощо.

Геополітичні чинники також значно впливають на процес формування політичної культури. Специфіка геополітичного положення США визначила дуже важливий для формування їхньої політичної культури наслідок: США практично не знали війн. Аж до кінця XIX ст. вони не мали регулярної армії, звідси відсутність жорстких, мілітаристських традицій у політичній культурі. Діяльність, пов'язана з військовою сферою, сприймається американцями як свого роду бізнес.

Особливу роль у формуванні політичної культури відіграють економічні чинники. Як свідчить історичний досвід, на рівень політичної культури суспільства безпосередньо впливають: економічна стабільність у суспільстві, досить розроблена система законів, що регулюють економічні процеси в суспільстві, економічна свобода (у розумних межах), сильні позиції середнього класу тощо.