2. Концепції демократії

У залежності від того, хто має пріоритет у здійсненні влади: особистість, соціальна чи група народ як цілісна спільність, усі концепції демократії можна розділити на три великі групи: 1) колективістські (тоталітарні) теорії; 2) індивідуалістичні (ліберальні); 3) плюралістичні (теорії груп).

І. У своїй історично першій, античній формі демократія явно тяжіла до

колективістської моделі. Вона була заснована на загальній зацікавленості вільних громадян у збереженні рабовласництва, що було переважно спільним, общинним, а також цілого ряду соціальних привілеїв. Для античної демократії були характерні фактичне ототожнення народу з більшістю населення, а також необмежена влада більшості над меншістю і беззахисність особистості стосовно держави.

Колективістські погляди на демократію досить яскраво виражені в комуністичних утопіях Т.Мору, Є.Кабе й інших комуністів-утопістів. Однак детальну теоретичну розробку і концептуальне вираження вони одержали в Руссо, якого нерідко називають творцем теорії тоталітарної демократії. Ідеї Руссо (принцип народного суверенітету, прямого голосування і др.) знайшли своє вираження в конституції Франції 1789 р. Тоталітарний напрямок теорії демократії Руссо одержала подальший розвиток і практичне завершення в ленінській і сталінській теорії демократії, а також у реальних моделях "соціалістичної демократії", що дотепер існують у комуністичних державах.

Незважаючи на істотні розходження, колективістські теорії демократії мають ряд загальних рис. Це:

1. заперечення автономії особистості, розгляд її як складової частини, органа єдиного народного, національного, класового і т.п. тіла, цілісного організму;

2. первинність народу у здійсненні влади, прийнятті рішень, що визначають поводження кожного громадянина;

3. гомогенність, однорідність народу по своєму складу, що усуває ґрунт для конфліктів між індивідами і державою;

4. необмеженість, абсолютність влади більшості, що ототожнюється з народом, над меншістю, у тому числі окремою особистістю.

Теорії колективістської демократії показали свою практичну неспроможність чи, щонайменше, несумісність з демократією в її сучасне розумінні.

ІІ. На відміну від колективістських теорій демократії, що не розчленовували держава, суспільство й особистість, її індивідуалістичні концепції виділяють особистість із суспільства і держави. Вони приділяють першорядну увагу створенню інституціональних і інших гарантій для індивідуальної волі, що запобігають усяке придушення особистості владою. Які ж найбільш характерні риси цієї групи теорій?

Характерні риси:

1) Визнання особистості первинним, у кінцевому рахунку головним джерелом влади,

пріоритет прав особистості над правами держави;

2) переважно негативне розуміння індивідуальної волі, тобто як відсутність обмежень, небажаного втручання;

3) обмеження влади більшості над меншістю, забезпечення індивідуальної і групової автономії і волі;

4) обмеження компетенції і сфери діяльності держави переважно охороною суспільного порядку, безпеки громадян, соціального світу і т.п., його невтручання в справи цивільного суспільства, пріоритет ринкового саморегулювання суспільства над державним, політичним керуванням;

5) поділ влади, створення противаг як умови ефективного контролю громадян над державою, запобігання зловживань владою.

Типове ліберальне розуміння демократії дав американський президент Рейган: "Демократія – не стільки спосіб правління, скільки спосіб обмежити уряд, щоб воно не заважало розвитку в людині головних цінностей, що дають родина і віра" .

Таке трактування демократії не ідеальне і зазнає критики в першу чергу по наступним напрямкам.

1. Характерна для лібералізму обмеженість у розумінні волі (лише як негативної волі) веде до поглиблення соціальної нерівності і наростанню соціальних конфліктів, не задовольняє інтересам більшості громадян і в кінцевому рахунку ставить під сумнів саму демократичну форму правління.

2. Потреби економічного і соціального розвитку вимагають розширення державного регулювання, проведення активної інвестиційної, податкової й іншої господарської політики.

3. Надмірний акцент на особистості, її волі не дозволяє побачити головного суб'єкта реального політичного життя – групу.

ІІІ. Ідею зацікавленої групи як реального творця політики, боротьби за владу і її здійснення розвиває й обґрунтовує третя група теорій демократії – плюралістичні концепції. Найбільш видні представники плюралістичної теорії політики і демократії – А.Бентлі, Г.Уоллєс, Дж. Медісон, Г.Ласки й ін.

Якщо узагальнити різноманітні теорії плюралістичної демократії, то можна виділити в них ряд загальних рис. До них відносяться:

1) визнання зацікавленої групи центральним елементом демократичної політичний

системи, що гарантує реалізацію інтересів, прав і свобод особи;

2) розгляд суперництва і балансу групових інтересів як соціальної основи демократичної влади, її динаміки;

3) розвиток ідеї втримання і противаг, її поширення з інституціональної сфери

(лібералізм) на соціальні відносини;

4) узаконення "розумного егоїзму", особистого і групового інтересу як генератора політики;

5) значне розширення сфери діяльності держави, розгляду його як арбітра, що зберігає рівновагу інтересів і все суспільство, що забезпечує саморегулювання;

6) твердження про дифузії, розпиленні влади і правлячої еліти в сучасній демократичній державі;

7) трактування множинних, плюралістичних еліт як головного провідника впливу мас на політику;

8) турбота про формування демократичної культури;

9) підтримка державою соціально защемлених груп і індивідів з метою підвищення їхніх життєвих шансів і зміцнення соціальної справедливості.

З плюралістичними концепціями демократії цілком сумісні теорія і практика соціальної держави. Плюралістичні теорії демократії зберігають майже всі цінності ліберальної демократії, але дають їм специфічну інтерпретацію й збагачують цілим рядом нових ідей.

До недоліків цих концепцій звичайно відносять:

1) ідеалізацію дійсності, перебільшення групової ідентифікації населення, участі

громадян у групах інтересів;

2)ігнорування чи недостатній облік впливу численних соціальних шарів на владу, і насамперед пріоритетного впливу бізнесу, бюрократії, профспілок, УПК;

3) тенденційне трактування держави як нейтрального арбітра, що прагне до справедливого сполучення інтересів усіх шарів і громадян;

4) поглиблення протиріччя між рівністю і волею, обмеження волі на користь рівності;

5) підготовку сприятливого ґрунту для тоталітаризму, оскільки широка політизація суспільства, утручання держави в економічні процеси і сферу розподілу доходів підриває основи ринкової економіки, звужує рамки цивільного суспільства і тим самим сприяє посиленню тоталітарних тенденцій.