28. Особливості міжкультурної комунікації.

Занадто багато розходжень... Це давить... Руки – зімкнути за спиною. Гордо дивитися вперед і нагору. Йде стройовим кроком уздовж вітрин... Ну й що, що в нас дефіцит гарних товарів?.. Це тому, що вороже оточення. Міжкультурні комунікації перериваються. Кроскультурний шок стає передумовою гострого почуття етноцентристської ксенофобії.

На жаль, і сьогодні в строкатій юрбі західних міст "ми" продовжуємо виділятися напруженою позою, руками, зчепленими в замок за спиною, похмурим і неусміхненим вираженням обличчя, іноді показною розкутістю, що не менш зчеплених рук видає психологічну скутість.

В описаних явищах є добре знайоме продовження. Психологія людини побудована так, що вона завжди намагається виправдати свої вчинки, а відповідальність за свої невдачі покласти на когось іншого. Тому відповідальність за невміння розслабитися, бути природним, за кроскультурну неграмотність психологічно комфортніше покласти на когось із "них", там, за рубежем.

"Це вони винуваті, що я не можу вписатися. Вони не визнають мене за рівного... І ніколи не визнавали..." Наступний крок – пояснення того, що відбувається через свою винятковість, що вони в силу ворожості заперечують. Етноцентристська ксенофобія переходить у пошук ворогів і винуватих....

28. Основні помилки у кроскультурному спілкуванні.

Застереження "життя покаже" додає в кроскультурне спілкування ще одну комунікативну групу. Мова йде про практичні дії (actions) як засоби передачі інформації. Одночасно дії є й перевіркою правильності інформації, отриманої іншим шляхом. Фактично, якщо ваш партнер вимовляє "так", але інтонація й жести змушують вас засумніватися в його щирості, є тільки один спосіб перевірити його наміри, а заодно й одержати точну інформацію – це аналіз тих кроків і дій, які ваш партнер у реальності почне.

Типи комунікацій, відмінних від вербальних.

Паравербальні – інтонації, емоції (подихи, схлипи, смішки, паузи), вигуки.

Невербальні – жести, погляди, пози, вирази обличчя.

Дії – те, що реально відбувається за підсумками вербальних комунікацій.

Залежно від них наступного разу ви будете повністю довіряти словам, довіряти частково або не довіряти взагалі, співвідносити слова, інтонації і жести й робити відповідні правки.

Однак всі ці корективи можна внести, тільки дізнавшись партнера краще, так сказати, "відчувши" його. Вивчення партнера завжди йде "за його словами і його справами", як порівняння того, що він обіцяє і реально робить.

Так само як при кодованих мовних комунікаціях, де зміст суперечить сказаному з точністю до протилежного, лакмусовим папірцем щирих намірів промовця звичайно виступають інтонація, придих, пауза й т.ін., комунікації дією перевіряють всі інші види комунікацій і, що називається, розставляють всі крапки над і.

Дослідження показують, що від 40 до 70% всіх комунікацій це – не вербальні. Це число може навіть зрости, якщо необхідно передати почуття. Слова звичайно повідомляють не більше 7% так званої почуттєвої інформації, тоді як інтонація – 38% і вираз обличчя – 55%.

Разом з тим правильне і найбільш повне вловлювання невербальної інформації вимагає гарного знання загальної ситуації, оскільки практично жоден невербальний сигнал, взятий в ізоляції від того, що відбувається, не має повної ясності і визначеності. Так, посмішка може бути радісною, щасливою, загрозливою, смутною. Те ж зі слізьми: існують сльози радості і смутку, безпорадності і злості.

У комунікаціях змістовний аспект звичайно виражається словами, а емоційна сторона, тобто те, що стосується відносин як таких (відносин між партнерами, вашого відношення), - невербальними сигналами. Саме через них проглядаються реальні наміри учасників (пізніше їх перевірять дії). В більшій мірі вони мають соціальні коріння: людина освоює мистецтво передачі тих або інших почуттів через жести й інтонації протягом всього життя. Хоча існує й порівняно невелика група невербальних сигналів, які, що називається, "вшиті" у генетичний фонд, тобто успадковуються.

Оскільки значна частина невербальних сигналів засвоюється на досвіді, невербальні комунікації можуть істотно розрізнятися у різних країнах, у різних національних культурах. Більше того, ті самі жести або інтонації можуть бути по-різному сприйняті й утлумачені в різних національних культурах.

Тому знання основних кроскультурних розбіжностей в області невербальних комунікацій і стиль невербальної поведінки при зустрічі з діловим партнером не менш важливі, чим уміння говорити й слухати.

Так, міцне і енергійне рукостискання, традиційне для ділового протоколу США і Європи (у Франції рукостисканням звичайно обмінюються навіть двічі – до і після бесіди), абсолютно не властиве країнам Південної і Південно-Східної Азії. Замість рукостискання використовують "вей" (індійська назва - "намасте"): руки складаються долонями разом на рівні груди, як у людей, що моляться.