3. Оцінка доказів

Рішення з господарського спору має прийматися в цілковитій відповідності з нормами матеріального й процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом. Тому, розглядаючи справу, суд з»ясовує, зокрема, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь в процесі, та якими доказами вони підтверджуються. Рішення господарського суду має грунтуватися лише на доказах, які були предметом дослідження та оцінки їх судом.

Оцінка доказів – це розумова, пізнавальна діяльність господарського суду, що полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів.

Оцінка доказів здійснюється судом за його внутрішнім переконанням, яке грунтується на всебічному, повному та об»єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності на підставі принципів господарського судочинства: верховенства права, законності, рівності всіх учасників господарського процесу перед законом і судом, змагальності сторін. При цьому суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності.

Оцінка доказів за внутрішнім переконанням означає, що визначення достовірності й сили доказів здійснюється самим судом, що закон не містить вказівок. який доказ є більш достовірним і має більшу силу, а який меншу. Закон надає можливість суду самому оцінити кожен доказ, і критерієм при цьому є внутрішнє переконання судді (суддів). Подібний підхід до оцінки доказів забезпечує пошук істини. Отже, неможливо в законі заздалегідь правильно визначити достовірність і силу того чи іншого доказу, оскільки це залежить від кожного конкретного випадку.

Порушення вищезазначених принципів є однією з підстав зміни чи скасування судових рішень в апеляційному або касаційному порядку. Зокрема в роз»ясненнях Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 п постанови «Про судове рішення» зазначено: судове рішення є законним, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин. Неповне з»ясування всіх обставин справи, які мають значення для справи, дає підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та передачі справи на новий розгляд.

Відповідно до п. 4 роз»яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про судове рішення» господарським судам слід виходити з того, що рішення може грунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно ст. 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жоден доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обгрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази суд не взяв до уваги. Отже, закон надає можливість господарському суду самому оцінювати кожен доказ, й критерієм цього є внутрішнє переконання судді.