Тема 1. Філософія та її джерела

Лекція

План

1. Проблема людини як об»єкт філософського пізнання.

2. . Поняття та види світогляду. Світогляд і філософія.

3. Філософія і міфологія.

Навчальна література:

1. Петрушенко В.Л. Основи філософських знань: Кур лекцій. Навчальний посібник. – Львів. «Новий Світ-2000». – С. 8-16

Основні поняття і терміни:

«людина», «розумність людини», «біологічна неспеціалізованість людини», «свобода людини», «міфологічна відомість»

1. Проблема людини як об»єкт філософського пізнання

Будь-яка форма діяльності (на рівні природи, творчості, наукового пізнання) є проявом феномену людини. За влучним висловом німецького філософа М.Хайдеггера, людина є «отвором у бутті», бо на рівні людини і через людину глибинні потенції буття уперше проявляються у світі. Унаслідок того, що людина постає ніби епіцентром, або зосередженням всесвіту, вона сама виявляє себе надзвичайно по-різному та суперечливо. Саме тому людське самопізнання постає невичерпним за змістом та горизонтами виявлення.

У зв»зку з цим виникають питання:

1. Завдяки чому людина має такі універсальні властивості?

2. Що становить основу її буття?

Водночас постає та окреслюється питання і про те, якими людськими потребами зумовлено існування і розвиток філософії як універсальної галузі знання. За словами відомого французького філософа та математика Р.Декарта, філософія лише одна відрізняє цивілізоване людство від дикунів.

Отже, в чому виявляється оригінальність та особливість людини і яке вона займає місце у світі?

1. Першою особливістю людини виступає її розумність, здатність усвідомлювати себе і навколишнє середовище.

Розумність постає перед нами як:

а) здатність людини не лише діяти та регулювати свою діяльність, а й абстраговано аналізувати свої дії і реальність свого буття;

б) володіти певними засобами оцінки своєї діяльності.

Людина має свою свідомість, а це значить, що вона ставиться до дійсності через знання та інші інструменти інтелектуальної діяльності, тобто вона може співставляти, порівнювати, оцінювати та визначати дійсність інтелектуально, а потім вже із подібними оцінками входити у реальну взаємодію із нею. Завдяки розумності людина рано чи пізно усвідомлює і свої власні особливості, свою унікальність та свої можливості, тому у неї так чи інакше формується певні знання про себе, які врешті і входять до складу філософського знання.

2. Людина відзначається і своєю біологічною неспеціалізованістю. Це означає, що в будову людського організму не закладена програма її життєвих здійснень. Так, тварина за особливостями будови її організму, може визначати спосіб своєї життєдіяльності (птах літає, риба живе у воді і т.ін). У тваринному світі досить чітко діє закон співвідношення органів та функцій: якщо є певний орган, він повинен виконувати певні функції.

Коли ж народжується людина, то ми бачимо. що її життя не може бути зведено до життя її організму. Можемо прогнозувати можливі варіанти життя конкретної людини, але ніхто не дасть гарантій щодо здійснення таких прогнозів.

3. Відсутність певної (одної) програми життя робить людину істотою вільною, такою, що має свободу: людина як людина (а не її організм) ні до чого жорстко не прив»язана й однозначно не спонукована: «доля людини покладена на нею саму» (Ж.-П.Сартр); «людина – це передусім проект...» (Ж.-П.Сартр).

4. В іншому аспекті неспеціалізаваність людини постає як її універсальність: якщо людина не призначена ні до чого конкретно, то вона – потенційно, за суттю може бути всім.

І справді, загалом нормально розвинена людина може оволодіти майже всіма можливими видами та напрямами людської діяльності. Мало того, з цього огляду людина "відкрита" майбутньому, тобто може створювати принципово нові види діяльності та поведінки. Саме завдяки універ­сальності, різноманітності, незапрограмованості людини існує історія людства. Тварини, наприклад, не мають власної історії у тому сенсі, що вони віками, із популяції у популяцію діють одноманітно, а людська історія являє собою досить швидку й динамічну зміну суспільств, культурних досягнень, видів діяльності, способів життя.

Перед нами окреслюється така ситуація: людина є істотою неспеціалізованою, а тому вільною та універсальною. Вона "може бути всім", але саме тому може бути й нічим. Тому в людській історії, у розвитку окремої людини так гостро стоїть питання про пошуки життєвих орієнтирів, про людський життєвий вибір, людське самовизначення. І ці питання підсилює ще одна особливість людини.

5. .Людина як істота розумна є єдиною, вона усвідомлює свою смертність, обмеженість та скінченність свого життя (принаймні— свого земного життя). Цей момент відіграє в історії людства та в житті окремої людини надзвичайно важ­ливе значення: життя надається людині лише одного разу. Тому тема смерті в людській думці невіддільна від теми життя. В аспекті вже розглянутих особливостей людини вона надзвичайно посилює і загострює проблеми людського самовизначення, пошуку життєвого сенсу, Адже в разі помилки повторити "життєвий експеримент" буде вже неможливо. Звідси — знамениті міркування М.Монтеня: '''Розміркову­вати про смерть означає розмірковувати про свободу. Хто навчиться помирати, той забуде, що таке бути рабом". "Міра життя не в його тривалості, а в тому, як ви його використали'.

Що надає людині саме таких рис, завдяки чому зазначені особливості входять у системну єдність? Міркуючи над цими питаннями, ми звертаємося до ще однієї дуже важливої людської особливості.

6. Людина розгортає свою життєдіяльність і реалізує себе як людина у сфері соціокультурних процесів (розвиває техніку, будує міста). Людина пе­ретворює сили, елементи та властивості природи на елементи власної життєдіяльності. Так. явища електрики існують як природні, але людина, пізнавши їх, надає їм принципово нового впорядкування, змушує їх працюва­ти задля певної мети. Сфера соціокультурних процесів у сучасному суспільстві надзвичайно складна, розгалужена та розвинена. Людина сучасної цивілізації майже ніде не стикається з природою у її первісному вигляді. її оточують пере­важно штучні створіння, результати її праці та пізнання. Внаслідок того людина прогресує не за рахунок змін в організмі, а за рахунок розвитку власної діяль­ності, за рахунок удосконалення соціокультурних надбань. Але тут слід звер­нути увагу на надзвичайно важливий факт: річ у тім, що навички людської соціокультурної діяльності не передаються генетично. Це пояснюється тим, що генетично передаються лише відомості про будову організму, а. предмети куль­тури не становлять частини людського організму, існують поза ним.

Отже, на­роджуючись, людина, для того, щоб стати людиною, повинна опанувати способами соціокультурної поведінки, навчитися діяти з допомогою предметів культури. Вона має навчитися прямої ходи, їсти з посуду, розмовляти, водити автомобіль та ін. Буття людини (саме як людини) тримається на людському зусиллі, людській активності. Ми є людьми настільки, наскільки ут­римуємо себе в людському статусі буття.

Розглянуті нами особливості становища людини в світі засвідчують, ще задля того, щоби бути людиною, треба, звичайно, людиною народитися; ця умова є необхідною, але не достатньою: людина не народжується із готовою програмою на життя, тому вона сама повинна її знайти, виробити, здійснити свій життєвий вибір, оскільки у кінцевому підсумку лише вона сама має право розпорядитися власним житіям. А оскільки ціна життєвого вибору людини є. занадто великою, мимоволі виникає питання про те, чи існують якісь виправдані, надійні засоби, які б допомагали людині у цій найпершій життєвій справі. Забігаючи наперед відразу ж відзна­чимо, що історичне покликання та виправдання філософії полягає саме у тому, щоб виробити і надати людині інтелектуальні засоби для свідомого здійснення .життєвого вибору.