Тема 11. Докази в господарському процесі

Лекція

План

Заняття 1

1. Поняття і види доказів

2. Характеристика письмових і речових доказів

3. Призначення і проведення експертизи

Заняття 2

1. Обов»язок витребування, подання доказів і доказування. Належність і допустимість доказів.

2. Підстави звільнення від доказування

3. Оцінка доказів

Заняття 3

1.Поняття і види запобіжних заходів Форма і зміст заяви про вжиття запобіжних заходів

2. Порядок розгляду заяви про вжиття запобіжних заходів і винесення ухвали господарським судом

3. Підстави і порядок скасування та припинення запобіжних заходів

Нормативно-правові акти:

1. Господарський процесуальний кодекс України. Розділи V - V-1, ст.ст. 32-43-10

2. Закон України «Про судову експертизу», ст. 1

3. Законом України «Про виконавче провадження», ст. 49-1.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 «Про судове рішення», п. 1

5. Роз»яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про судове рішення», п. 4

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1.11.1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»

7. Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 27.11.2006 р. № 01-8/2651 «Про деякі питання призначення судових експертиз»

8. Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз, затверджені наказом Міністерства юстиції від 8.10.1998 р. №53/5 (в редакції наказу від 30.12.2004 р. № 144/138-5)

Навчальна літератури

1. Господарське процесуальне право України: Підручник / За ред. О.І.Харитонової. – К.: Істина, 2009. – С. 161-175.

2. Горевий В.І. Господарський процес: навчальний посібник / Горевий В.І., Куліш А.М., Чернадчук В.Д. – Суми: Університетська книга, 2009. – С. 82-97

Основні поняття і терміни:

«докази», «доказування», «предмет доказування», «підстави звільнення від доказування», «належність доказів», «допустимість засобів доказування», «оцінка доказів», «запобіжні заходи»

Заняття 1

1. Поняття і види доказів

Для правильного вирішення господарської справи, прийняття законного та обгрунтованого рішення господарський суд повинен встановити дійсні взаємовідносини сторін із цього конкретного спору, перевірити обгрунтованість вимог позивача і заперечень відповідача. Суд має з»ясувати, чи було насправді порушення прав та інтересів позивача, чи існує справді обов»язок відповідача щодо відновлення порушених прав. Усі ці обставини, що мають стосунок до даного спору, можуть бути з»ясовані господарським судом шляхом вивчення доказів, які містять інформацію щодо відповідних фактів.

Докази (ст. 32 ГПК) – це будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

На підставі викладеного судові докази можна визначити як відомості про факти, які належить встановити для вирішення конкретної справи та які отримані в порядку, визначеному господарським процесуальним законодавством і належними засобами. Судові докази – це поняття, що охоплює два взаєпов»язані елементи: 1)фактичні дані як зміст доказів; 2) засоби доказування як процесуальну форму, за допомогою якої отримуються фактичні дані.

З наведеного визначення випливає, що господарський суд, розглядаючи справу, повинен оцінити достовірність поданих даних, оскільки лише на їх підставі може бути прийняте правильне рішення. Використання є недостовірних даних як доказів тягне за собою винесення помилкового рішення. Засобами доказування господарське процесуальне законодавства визнає: письмові і речові докази, висновки судових експертів; пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в господарському процесі (ч. 2 ст. 32 ГПК). Наприклад, для перевірки претензії за поставку продукції з нестачею юридична служба підприємства маж провести належну підготовчу роботу, а саме: збір необхідних доказів, які обгрунтовують пред»явлення претензії.

Слід зазначити, що факт чи обставина самі по собі не є доказом. Фактичні дані, тобто відомості про факт – це інформація, за допомогою якої можна пізнати факт. Отже, основним засобом пізнання обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є встановлення їх за допомогою доказів, тобто доказування.

Доказування у господарському процесі – це врегульована правовими нормами діяльність господарського суду та інших учасників господарського процесу зі збирання, закріплення, дослідження і оцінки доказів.

Таким чином, доказування – це процес встановленні істини по справі. Процесуальна форма і правовий порядок збирання, закріплення, перевірки й оцінки доказів є гарантіями досягнення істинного знання. Це означає, що суд, встановивши за допомогою судових доказів фактичні обставини спірних правовідносин і спираючись на норму матеріального права шляхом умовиводів може дійти справедливих висновків щодо суб»єктивних прав і обов»язків учасників зазначених правовідносин.

Доказування як пізнавальна діяльність має свій предмет.

Предмет доказування – це коло фактів, які необхідно встановити для правильного вирішення господарського спору. До таких фактів належать обставини, якими обгрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення.

Всі докази поділяються на види за певними ознаками.

1. Залежно від способу формування докази поділяються на первісні і похідні. Первісними називають докази-першоджерела, похідними – докази, що підтверджують зміст іншого доказу.

2. За характером зв»язку змісту доказів з тими фактами, які необхідно встановити, докази поділяють на:

а) прямі – докази, що вказують на наявність чи відсутність факту;

б) непрямі – докази, які дозволяють зробити не один, а кілька ймовірних висновків про даний факт.

3. За формою існування докази можуть бути усними, письмовими та речовими.